Аккерманська фортеця – одна із наймогутніших та найцікавіших фортець півдня України. ЇЇ прекрасно збережені мури, що височіють над темними водами лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю. У різний час фортецю відвідали різні відомі особистості України та Росії, такі як Олександр Пушкін, Леся Українка, Максим Горький, Адам Міцкевич, Іван Нечуй-Левицький.

Аккерманська фортеця — ще й одна з найбільш збережених до наших днів фортець. Це історико-архітектурний пам'ятник XIII-XV століття, що здіймається над водами Дністровського лиману. Потужні оборонні мури й башти вказують на те, якою значною і неприступною була ця споруда. З трьох сторін вона оперезана ровом шириною у 14 метрів з глибиною майже у 20 метрів, а з півночі захищена водами Дністровського лиману. Усі фортечні будови обнесені міцними стінами, протяжність яких сягає 2,5 км.

Попри романтичний образ "фортеці біля моря", Білгород-Дністровська фортеця, як і все місто, стоїть на березі Дністровського лиману, тобто фактично солоного озера, що сполучається з морем. Місто має форму майже правильного трикутника, і приблизно такою ж формою вирізняється фортеця, що стоїть у його "вершини". З будь-якої точки міста до фортеці можна легко дістатися пішки або на машині. Поруч з фортецею є велика автостоянка. Якщо ж ви прямуєте до міста автомобілем з іншого регіону, то краще вибрати маршрут по південній частині області, і проїхати через невелике місто Затока.

Тіра, Аккерман, Білгород-Дністровський... І ще близько десяти різних назв пов'язані із цим місцем в Одеській області. Україна — це справжній скарб для туристів, які обожнюють віддалені туристичні маршрути, легенди та таємниці. І на березі Дністровського лиману, всього за 540 кілометрів від української столиці й на відстані у дві з половиною тисячі років ще в Середньовіччі з'явилася фортеця, яка зараз є однією з головних визначних пам'яток України та однією із найбільших фортець в Східній Європі.

Неможливо зрозуміти розмаїття українського Причорноморя без розповіді про його етнічну приналежність, традиції та воєнну історію. За час свого існування саме місто досить багато раз переходило у володіння різних держав. На цих територіях проживали греки, римляни, гуни, візантійці. Пізніше тут правили вірмени, "Золота Орда", італійці з Генуї, молдавське князівство, Османська Імперія, румуни, росіяни. Звідси й такі різні назви — напевно, важко знайти місто, яке змінювало б їх настільки часто, як сучасний Білгород-Дністровський. І, що цікаво, на різних мовах місто називали приблизно однаково — Біле Місто або Біла Фортеця.

У 2019 році в ЮНЕСКО підтвердили, що Аккерманську фортецю включили до Попереднього списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Давньогрецька Тіра і середньовічний Аккерман є унікальним комплексом пам'яток на шляху від Чорного до Балтійського морів. "Тут вбачається потенціал видатної універсальної цінності, яка виходить за межі національних кордонів для нинішніх і майбутніх поколінь."

Фортеця побудована на залишках грецького міста Тіра. Місто займало вигідне географічне положення і грало важливу роль в античній торгівлі Північного Причорномор'я з часу виникнення першого поселення в VII-VI ст. до н. е. Але часті напади завойовників знищили поліс. Власне, залишки міста показані на відео, яке опубліковане нижче. З правого боку біля входу в фортецю досі ведуться археологічні розкопки. Спочатку воно було зруйноване готами, а потім гунами. Імовірно, залишки стародавньої Тіри знаходяться під Аккерманською фортецею і прилеглими до неї вулицями, де на піднесеному і захищеному місці розташовувався акрополь. Торгова частина міста і порт були зруйновані як водами, так і пізнішими спорудами.

Після греків на місці Тіри мешкали даки, анти, слов'яни, болгари. На думку істориків, у Х столітті Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монголів. Тож бачимо, скільки держав мали вплив на історію міста навіть до закінчення епохи Середньовіччя.

Й досі достеменно невідомо, коли було закладено фортецю Монкастро. Нині її засновниками більшість істориків вважають генуезців, що прийшли у Причорномор'я в ХІІІ столітті. Комуна-держава Генуя виникла в ХІ столітті. Основою її існування був потужний флот, який здійснював перевезення в Середземноморському регіоні. У обмін на військову допомогу нікейцям генуезці отримали необмежені торгові права на Чорному морі. У другій половині ХІІІ століття вони почали будувати свої міста у Криму. Тоді ж було засновано потужний торговий порт на Дністровському лимані.

Цікаво, що ця територія входила в той час до складу Золотої Орди. Але хитрі генуезці якимось чином домовились із татаро-монголами. Офіційно Монкастро було татарським містом, але правили в ньому генуезці. Отже, саме генуезці заклали фортецю, що мала контролювати Дністровський лиман. Але від усіх укріплень збудованих ними тут у ХІІІ столітті до наших днів дійшла лише цитадель — найпотужніша частина Білгород-Дністровської фортеці. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшло Велике князівство Литовське. І саме у литовців наприкінці XIV століття Білгород відвоювали молдовани.

Білгород молдовани називали Четятя Албе (Біле Місто). У XV столітті місто було справжнім мегаполісом. Тут мешкало 20 тисяч жителів. Серед них були молдовани, греки, генуезці, вірмени, євреї, татари. Це був початок найбільшого розквіту міста.

У XIV-XV століттях Молдавське князівство було досить впливовою та економічно потужною державою. Економічний розвиток дозволяв молдаванам будувати потужні фортеці. На території України дві фортеці — Хотинська та Білгород-Дністровська завдячують своєю ефектністю саме молдаванам.

Усі молдавські фортеці споруджувалися за проєктами західноєвропейських військових архітекторів. Але у Білгород-Дністровській фортеці було використано досягнення військової архітектури Візантії, відповідно до яких фортеця повинна бути багатофункціональною та комфортною. Основні її елементи були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких з них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

За часів Стефана Великого фортеця Білгород-Дністровська фортеця стала головним оборонним центром на південному сході молдавської держави, якраз на торговому шляху між Європою та Азією. Фортецю було добудовано, укріплено новими потужними мурами та великою брамою (Кілійською), яка зараз якраз служить головним входом.

У XV ст. Османська імперія неодноразово намагалась захопити місто. Найважча облога мала місце у серпні 1484 р., коли 300-тисячне військо османського султана Баязида II й 50-тисячні загони кримського хана Менглі-Гірея при підтримці понад 100 великих кораблів взяли в облогу замок з берега та лиману. Після 9-денної облоги фортеця впала. На 328 років тут встановлюється османське панування.

Османська імперія зробила Аккерман одним зі своїх опорних пунктів на півночі. Надалі місто стало об'єктом нескінченних нападів з боку запорозьких козаків, молдаван і поляків. Але Аккерман стояв неприступною твердинею. Не обділяли увагою фортецю васали Османської імперії — кримські татари. Аккерман часто був місцем їхньої дислокації під час походів, а кримський хан Іслам ІІ Гірей навіть помер у фортеці і був похований у мечеті, від якої нині залишився один лише мінарет.

Під час тривалого османського володарювання у Білгороді фортеця неодноразово добудовувалася та укріплювалася відповідно до все новіших технологій фортифікації. У 1657 році значно укріпив фортецю Мелек Ахмед-паша. У 1707 році османи запросили французьких військових інженерів, за допомогою яких було збудовано нову бастіонну лінію. А починаючи з 1756 року укріплення та добудови у фортеці відбуваються майже щорічно.

XVIII століття принесло з собою три російсько-турецькі війни, тож Османський період у Білгороді закінчився 1812 року. За Бухарестським мирним договором південь Бессарабії з Аккерманом перейшли остаточно до Російської імперії. У 1832 фортеця позбавилась свого стратегічного значення, в 1896 її оголошують історико-архітектурною пам'яткою. З того часу це цивільний об'єкт.

Нинішня Білгород-Дністровська фортеця — один з найпопулярніших туристичних об'єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі («Фортеця»), і фортеця продовжує служити знімальним майданчиком для різних фільмів.

Колись забороненою територією зараз можна гуляти годинами, милуватися лиманом, заглядати в різні куточки фортеці, розмірковуючи про її славне минуле. Тут є середньовічна костюмна лавка, зал знарядь тортур, різні вежі та оглядові майданчики.В останні роки Аккерман привертає все більше любителів історії. Його відвідують до 200 тисяч осіб на рік. Кількість європейських туристів з кожним роком зростає.

Білгород-Дністровська фортеця є однією з найбільших середньовічних фортець в Україні. Периметр її стін становить 2,5 км, а загальна площа — понад 9 га. Товщина стін коливається від 1,5 до 5 метрів, а висота стін та башт — від 5 до 15 метрів. З півночі фортечні мури майже впритул підступають до Дністровського лиману. З інших трьох боків фортецю оточує рів, сучасна глибина якого сягає 13-14 метрів. Внутрішня стіна рову на кілька метрів вища ніж зовнішня.

Основу фортечного комплексу становить Цитадель — найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Вона складається з чотирьох великих башт, з'єднаних потужним муром. Башти мають власні назви: Придворна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Нині башта Скарбниця напівзруйнована, решта ж перебувають практично у відмінному стані. Вона обвалилася ще в 1889 році. З того часу море досить сильно підмило берега біля фортеці, тому роботи по її посиленню ведуться постійно. Площа двору цитаделі — 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів, практично не досліджених. Колись у цитаделі містився комендантський палац.

Фортеця розділена внутрішніми стінами на кілька дворів, які могли бути самостійними фортифікаційними об'єктами. Цитадель розташована на території Гарнізонного двору. Цей двір має площу близько двох гектарів. Раніше він був забудований казармами, стайнями та складами боєприпасів. Гарнізонний двір зараз абсолютно порожній. Але саме перейшовши на цю частину фортеці, можна піднятися на стіни та насолодитися видами моря або міста. Якщо поринути в атмосферу середньовіччя, то можна уявити, як колись тут цілком могли стояти стражники в латах при шаблі або в мундирах при рушниці. Там, де я йшов, тримаючи в руках камеру, хтось біг, тримаючи в руках мушкет.

Найбільший двір фортеці — Громадський. Його площа 5 га. Колись він був забудований житловими спорудами. Зараз всі основні активності відбуваються в громадському дворі. Тут можна знайти й зразки старовинних гармат, і дитячі майданчики з кафе. І саме тут проводяться всі фестивалі. В османський період тут також стояла велика мечеть. Було встановлено, що залишки турецької мечеті — мінарети, знаходяться на руїнах християнського храму, побудованого в XII-XIII століттях. Зараз найбільше ця споруда схоже на трубу якоїсь давньої кузні або цегляної фабрики — але насправді це мінарет Малої Мечеті, побудованої за часів Баязеда II на місці молдавської церкви. Тут спочивав кримський хан Іслам-Гірей II.

У XIX столітті усі житлові будівлі двору були розібрані. Три найбільші башти мають власні назви: Овідієва (Дівоча), Сторожова та Пушкіна. До цього двору веде центральна брама фортеці — Кілійська. Деякі вежі цього двору використовуються як виставкові галереї або музеї. Так, наприклад, у Гаремній вежі розмістилася невелика виставка картин. Гаремна вежа була відкрита для екскурсій тільки у 2016 році, а до цього перебувала у вкрай незадовільному стані. Але за даними вчених, її назва не відповідає дійсності, і жінки в Середньовіччі тут ніколи не перебували.

Був у фортеці й третій двір — Карантинний (інші назви Портовий, Господарський). Він був призначений переважно для торгівлі та складів. Але від цього двору практично нічого не залишилося.

За довгі роки свого існування фортеця ввібрала більш ніж достатню кількістю легенд. Чого тільки не приписували цій території: і те, що підземелля фортеці в різні століття використовували всілякі таємні Ордени, і що в них зберігаються окультні артефакти, і що деякі споруди зводили масони по давньоєгипетських технологіях, і навіть те, що з підземель відкриваються ворота в паралельний світ. Найбільша легенда пов'язана з підземними ходами Аккерманській фортеці, які дотепер не вивчені. Також існує легенда, що античний поет Овідій був засланий в Тиру, де помер і був похований. Ось чому поряд, за переказами, виникло місто Овідіополь. І нібито Олександр Пушкін приїжджав на могилу давньогрецького поета. Але ця красива історія вже давно спростована — Овідій був засланий імператором Августом в місто Томи (сьогодні Констанца в Румунії). Там знайдено його місце поховання з епітафією поетові.

Але біля лиману дійсно височіє башта Пушкіна, названа на честь російського поета, який був і в місті, і у фортеці. Його Південне заслання закінчилося Одесою (там Пушкін перебував 13 місяців). Саме у цей період Пушкін відвідав Аккерман. 15 грудня 1821 року комендант фортеці підполковник Кюрто, колишній вчитель фехтування юного ліцеїста Пушкіна, запросив поета до себе у фортецю на обід. Пушкін з фортеці повернувся за північ. Він був дуже схвильований. Адже ці місця нагадали йому про такого ж вигнанця, великого Овідія. Саме тут у фортеці у поета визрів задум створення знаменитих послань «К Овидию» і народилися рядки послань:

«К Овидию» Пушкін вважав найкращим зі всіх ранніх творів. Звертаючись до брата Льовиньки, він вигукував:

Але чому Пушкінською називають саме крайню західну башту і хто її так назвав — й досі невідомо.

Тож, якщо ви збираєтеся провести час на узбережжі Чорного моря, не забудьте виділити пару днів на відвідування Аккерманської фортеці — і ви точно не пошкодуєте! Цей пам'ятник архітектури буде цікавий в будь-який час року. Тому незалежно від того, коли ви вирішили сюди приїхати, ви точно отримаєте незабутні враження і дізнаєтеся багато нового з історії українського Причорномор'я.