«Фейки», «дезіфнормація», «пропаганда». Боротьба з ними стала болючим питанням для багатьох держав та дискусій на найвищих рівнях. Так зокрема Форум світової демократії в Страсбурзі в 2019 році був цілком присвячений цій темі. Зараз медійники з усього світу шукають способи боротьби з неправдивою інформацією, намагаються знайти способи реформування медіа, щоб вони об'єктивніше транслювали інформацію.

Однак поки одні ЗМІ намагаються надавати достовірну інформацію, інші транслюють неперевірені повідомлення, прагнучи заробити більше переглядів. Це вже не говорячи про медіа, які цілеспрямовано продукують неправдиві новини для досягнення власних цілей. І дуже часто вони ставлять під загрозу функціонування інститутів різних країн, проти яких дезінформація спрямована.

Говорячи про пропаганду в Україні, на думку передусім спадає Російська Федерація. Саме ця держава поширює найбільше дезінформації про нашу державу. Пік активності припав на 2014 рік, коли РФ почала вкидати велику кількість фейків проти України, її армії, державної влади та органів місцевого самоврядування.Технологія, за якою творяться такі вкиди, вже була відпрацьована на Сполучених Штатах, країнах Балтії, пізніше на Грузії, поки черга не дійшла до нашої держави.

Чого тільки варті фейки про розіп'ятого хлопчика у Слов'янську та фільтраційні табори для російськомовних. Такі речі зараз можуть викликати різні емоції, від обурення до сміху. А ще шість років тому на таких звинуваченнях будувався цілий пласт пропаганди. Не дивно, що відверті фейки відвернули багатьох громадян від російських джерел інформації. За результатами опитування Центру Разумкова, проведенного в лютому 2020 року, 82 відсотки наших співвітчизників не довіряють російським медіа.

Напередодні місцевих виборів 2020 року на Одещині спостерігається стрімке зростання активності опозиційних ЗМІ та політичних сил в інфопросторі регіону. Деякі політики, через підконтрольні медіа, та ЗМІ, заради відстоювання власних інтересів вдаються до маніпулювання інформацією. Вони поширюють неправдиві новини, щоб зруйнувати довіру у жителів Одеської області до євроатлантичних процесів та реформ, що впроваджуються в країні.

Таке ставлення є цілком виправданим, чрму існує чимало об'єктивних підтверджень. Зокрема дослідження проекту StopFake свідчить, що такі ЗМІ створені не для подачі достовірної інформації, а для створення і просування пропагандистських міфів. І на жаль, вони активно побутують не тільки в Російській Федерації, але й в нашій державі.

Східні та південні регіони України, зокрема Одеська область, зазнають серйозних інформаційних атак з боку нашої північної сусідки. Україна не перша (й, напевно, не остання) країна, яка відчула на собі згубний вплив російської дезінформації. Чималого тиску зазнали й держави з колишнього соціалістичного табору, що де-юре були самостійними, а де-факто- під управлінням СРСР.

Радянський Союз свого часу витратив багато зусиль, щоб втримати свій вплив, і дуже його інтереси суперечили інтересам держав. З такими викликом зіштовхувалась й Польща. Протистояння радянській, а пізніше російській пропаганді перетворилось там на певну ідеологію. В Росії з Польщею було чимало конфліктів протягом усієї історії, проте ставити знак між урядом РФ та населенням, що там проживає, було б неправильним.

За останніми опитуваннями, 42 % громадян Польщі харктеризують свої стосунки з Росією з позицій ворожості. Принаймні, такі дані оприлюднив варшавський Центр польсько-російського діалогу та згоди. Найцікавіше, що ставлення змінюється від віку опитуваних. Негативно сприймають Росію поляки старшого покоління, віком від 65 років. Таких набралось 53 % . З наймолодших опитуваних, віком від 18 до 24 років, лише 26 % характеризують стосунки з Російською Федерацією як негативні.

Для поляків старшого покоління Росія не просто держава, що знаходиться поруч з ними. Вона тісно пов'язана з більшою частиною їхнього життя, коли здавалось би незалежна Польща де-факто була колонією СРСР. Старші люди тісно стикались з радянською пропагандою, наративи якої майже нічим не відрізняються від тих, що зараз продукує Росія.

В польської молоді таких негативних асоціацій немає. Вона сприймає Російську Федерацію як одну з понад двохсот світових країн, не зважаючи на історичний бекграунд. Однак загалом, стосунки між Польщею та Росією є не дуже простими. І зовнішня політика РФ по відношенню до країн Європейського Союзу це точно не те, що сприятиме їх налагодженню.

Разом з розвитком технологій з'являються нові можливості для ідентифікації фейків. На Ютубі вже можна знайти позначки, ким фінансується матеріал. Зокрема якщо дивишся документальний фільм і бачиш, що він зроблений за підтримки Мінкультури Російської Федерації, то це привід фільтрувати отриману інформацію.

В технічному плані зазвичай все зроблено дуже добре, не всі фільми містять елементи пропаганди. Однак дивишся документальний фільм про Сталіна чи про події Другої світової війни, інформація зможе замислитися та дати підказку. Від даних, хто замовник і творець контенту можна відштовхуватись, щоб зрозуміти, чи варто довіряти інформації, і якщо варто – то наскільки.

Як ми бачимо, соціальні мережі зазнають реформ, прагнучи підлаштуватись під інформаційний темп. Вони стараються протидіями фейкам, прагнуть за допомогою відстежувальних систем блокувати неправдиві новини. Однак поки ці алгоритми недосконалі і тому необхідність самостійно перевіряти інформацію, що надходить з різних джерел нікуди не зникає. Але судячи з того, як поширюються фейки, самосвідомості вчитися доведеться довго. Принаймні тим людям, які не працюють в засобах масової інформації.