У п'ятницю, на фасаді одеської школи №92, була урочисто відкрита меморіальна дошка, присвячена випускнику Сергію Коновалову (позивний «Роланд») . Він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт, боронити країну. Його розподілили до 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, в складі якої захисник воював проти російських загарбників.

Чотирнадцятого липня, під час бою на Херсонщині, хлопець отримав важке поранення, несумісне з життям. За словами побратимів, Роланд вступив в ближній бій з ворогами, який виявився для нього останнім. Молодому хлопцеві залишиться тепер навіки двадцять два.

Побратим Сергія, Олег Семашко, познайомився з Сергієм ще тоді, коли він був підлітком. На той час хлопчині було тільки дванадцять років. Тоді в парадній Олега, в ліфті, почали з'являтись написи маркером на кшталт «Ідея нації». Він ще тоді зацікавився, хто це пише, бо в ті часи ця тема була не сильно популярна. Тільки потім він дізнався, хто це, побачивши хлопця з вистриженим чубом.

Потім до одеського осередку «Патріоти України», де Олег був активним учасником, через мережу «ВКонтакті» надійшла заявка від хлопця. Домовились з ним про зустріч, і прийшов до них зовсім юний хлопець, дванадцяти років. Старші товариші спочатку навіть не знали, яке йому знайти діло.

Попри юний вік, Сергій досить добре проявив себе. На вишколах були доросліші злопці, але хлопець дуже швидко зрозумів ідею організації. Зокрема те, що патріот-націоналіст це не той, хто начепив на себе символіку. А той, хто розвивається фізично, може дати відпір ворогам. А це був 2012 рік, при Януковичі. Тоді за слова «Слава Україні!» можна було й в райвідділок потрапити.

На відміну від інших хлопців, які приходили до спілки, не витримували фізичних навантажень на тренуваннях і виходили з організації, Сергій дуже швидко освоївся. За короткий час набув форми, став спортивним, засвоїв військову підготовку. Коли почалися події на Майдані, він через свій вік не міг туди потрапити, але активно переживав через події в країні.

Саме побратими Роланда урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену загиблому воїну. Вони сказали багато добрих слів про нього, нагадавши, що хлопець проявив приклад справжнього патріотизму. Мати Сергія, Лада Миколаївна, однією з останніх поклала квіти до таблички, присвяченої її синові. Вона довго вдивлялася в обриси свого сина, висічені в граніті, вивчаючи рідні риси обличчя.

Жінка вже не плаче, тихцем витираючи сльози, а просто стоїть, думаючи щось про своє, особисте. Її Сергій тепер залишиться навіки молодим та буде зустрічати таких же безтурботних школярів, яким свого часу він був сам. В якого теж були підліткові переживання, мрії, плани на доросле життя, яким не судилось було здійснитись.

Того дня біля шкільного подвір'я зібралось багато людей з квітами. Ці стіни вже багато років бачили стількох гостей з букетами, але зазвичай це були радісні приводи, на кшталт першого чи останнього дзвоника, Дня вчителя чи Восьмого березня. Лунала гучна музика, в повітря випускали повітряні кульки, а в навколо стояв веселий гамір. Цієї осені 2022 року все було не так.

Квіти були прикрашені чорними стрічками, ніхто не жартував, люди тільки часом перешіптувались між собою, хтось плакав, але старався цього не показувати. Кожного, хто був присутнім заході, тим чи іншим чином зачепила ця трагедія. І таких загиблих, як Сергій, тисячі по всій Україні. Війна принесла горе до кожної родини, від якого ми всі малоймовірно колись оговтаємось. Навіть тоді, коли до наших шкіл знову повернуться діти, а ця жорстока війна залишиться десь в історії.