Херсонська область майже з перших днів повномасштабного російського вторгнення опинилась під контролем ворожих військ. З території Криму вони гатили артилерією, запускали ракети, використовували авіацію. В соцмережах досі йдуть суперечки, як так сталось, хто зрадив і чому так вийшло. Однак загарбники кинули чималі сили, щоб захопити регіон, тому досить швидко він опинився під окупацією, разом з усіма жителями.

Журналіст Олег Батурин зустрів війну на Херсонщині, в рідній Каховці. Місто було окуповане з перших днів, цей район залишився фактично відрізаним від інших українських територій. Попри ці обставини, медійник продовжував висвітлювати події в регіоні, де почали хазяйнувати російські військові. Те, що він бачив і чув, дуже відрізнялось від картинок, які намагалась подати людям кремлівська пропаганда. Окупантам не сподобалась діяльність чоловіка, і вже 12 березня вони його викрали.

Журналіст пробув в полоні трохи більше тижня, 20 березня його випустили. Весь цей час він провів майже без їжі, кілька днів йому не давали навіть води. Чоловікові погрожували вбивством, принижували, били, намагались морально зламати. Він був не впевнений, що взагалі повернеться живим. За результатами КТ, в Олега після полону діагностували переломи чотирьох ребер. Залишатись в окупації далі було небезпечно, тому чоловік зі своєю родиною виїхав з Херсонщини.

Звісно, шлях до евакуації нелегкий. Дорога, що зазвичай займала кілька годин, займає кілька діб. Навіть без урахування штучних затримок зі сторони окупантів. Постійно змінюються маршрути, бо одні ділянки обстрілюються більше, інші – менше. Були випадки коли колони машин, що намагались покинути окуповану територію, розстрілювали. Не створено жодних зелених коридорів, мешканці Херсонщини їдуть на підконтрольну Україні землю на свій страх та ризик.

За словами Олега Батурина, виїхати легше тим, хто має свій транспорт. В березні-квіті могли покинути окуповану територію тільки власники автівок. Вже тоді були чорні перевізники, що вимагали шалені гроші за перевезення. Однак зсередини квітня вже фактично немає проблем знайти перевізника, що вивезе людину куди завгодно. Проте частина мешканців таких коштів не має.

Люди в деяких населених пунктах, зокрема в Каховському районі, вважають що можна якось перечекати цей жах, змирились і намагаються якось вижити. Є люди, яким все одно, вони воліють не помічати війни. А є й такі, які просто готові бігати під триколорами, але кількість саме таких невелика.

Попри складну ситуацію, в регіоні досі лишається потужним антиросійський опір. В перші дні війни люди активно виходили на мітинги проти окупантів, демонструючи свою позицію. Зараз такого стало менше. Окупанти почали викрадати активних мешканців з проукраїнською позицією.

Велика кількість людей, переживаючи за власну безпеку, просто виїхали з регіону. Проте досі там лишаються люди, що чекають звільнення. Однією з них є бухгалтерка Марина ( ім'я змінене – прим. ред.). Жінка не покидає рідний Херсон, бо хоче, щоб в ньому залишився «український дух».

За словами жінки, життя змінилось кардинально, і, на жаль, лише на гірше. Херсон ніби машиною часу перенісся на тридцять років назад, дев'яності повернулись, роботи немає, грошей немає, продукти подорожчали втричі. Місто перетворилось на один суцільний базар, бо тільки так люди можуть якось вижити. Багато з них перебуває в інформаційному вакуумі. Нормального зв'язку та Інтернету також немає, люди ходять по місту у пошуках точок вай-фаю. Повсюди озброєні російські військові, блок-пости, комендантська година.

Херсонці намагаються триматися, не опускати рук. Вижити - це зараз для них найголовніша задача. Марина каже, що люди живуть лише вірою у ЗСУ та усі прагнуть звільнення від російських окупантів. Звільнення Херсона – найбільша річ, про яку мріють херсонці, за що моляться, і на що сподіваються. Звичайно, страшно усім. І ці страхи відчуває кожен, хто залишився в окупованому місті.

Жителям Херсона страшно, коли над будинками пролітають ракети, страшно чути вибухи за містом, але найбільший страх - це те, що усе залишиться, як є зараз. Патріотичним херсонцям не хочеться мати жодного стосунку до «руського миру», вони усіма силами чинять опір, як можуть тримають українське небо над головою. Кадри з проукраїнських мітингів, на які виходили мешканці окупованого міста, облетіли весь світ.

Майже чотири місяці на Херсонщині хазяйнують російські загарбники. Навіть там, де вони не коять військових злочинів проти населення, спостерігається пригнічення і нерозуміння, як жити далі. Багато людей виїхали та мріють повернутися додому, за першої-ліпшої нагоди. А ще чимала кількість лишається, очікуючи звільнення.

Між тими, хто виїхав і залишився є суперечки, як саме чинити правильно, і кожен вважає, що саме його рішення вірне. Є різні точки зору, але кожен вибір заслуговує на повагу. Тут немає однозначних рішень та відповідей. Найголовніше, щоб люди почували себе впевнено, та в безпеці. Але це навряд чи можливо, поки в них вдома хазяйнує ворожа армія.