В 2017 році в Україні був прийнятий закон щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Він розширює коло осіб, проти яких може бути вчинене домашнє насильство, розписані повноваження всіх структур, які повинні боротися з таким явищем. Крім того, були внесені законодавчі зміни до Кримінального кодексу, де передбачена кримінальна відповідальність за вчинення домашнього насильства.

Також це питання регулюється в адміністративному кодексі, ним передбачена допомога потерпілим певні санкції щодо кривдників. Проте велика кількість роботи була за органами місцевого самоврядування,які за короткий час змогли продемонструвати вагомі результати.

Одеса стала одним з перших міст, де на місцевому рівні впроваджують державну політику щодо запобігання та протидії домашньому насильству. Так у 2018 році в Одесі була створена координаційна рада сімейної та гендерної політики, яка запобігає сімейному насиллю та торгівлі людьм.

До складу цієї ради увійшли департаменти, які зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання та протидії домашньому насильству, представники поліції, ювенальної превенції, прокуратури, громадьскі організації, що також опікуються питанням боротьби з жорстоким поводження в родині.

Крім того, визначено уповноважену особу координатора на рівні заступника міського голови, яка також відповідає ці питання. В Департаменті праці та соціальної політики створений цілий структурний підрозділ, який слідкує за впровадження цієї політики в Одесі.

Проведена інформаційна робота з районними адміністраціями, з усіма підпорядкованими підрозділами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству визначені заступники, що відповідають за цей напрямок. Відомі всі об'єкти, спеціальні адреси, номери телефонів, за якими постраждалі можуть звернутись по допомогу та отримати її.

Був відкритий центр допомоги жінкам та дітям постраждалим від домашнього насильства на базі соціальних служб Одеської міської ради. Притулок розрахований на одночасне перебування чотирнадцяти осіб, які постраждали. Там є окремі кімнати, в яких жінки і діти можуть отримати тимчасове проживання, допомогу, і в першу чергу, проживання у безпечному місці.

Постраждалим надається всіляка допомога, зокрема психологічна, юридична, є можливість за потреби влаштувати дитину до школи та дитячого садочка, якщо жінка не може повернутись до свого місця проживання. Термін перебування в притулку складає три місяці, але за потреби його можна продовжити до шести.

Повністю подолати домашнє насильство, як будь-яке глобальне негативне явище, неможливо. Проте за правильно поставленої роботи цілком можливо попередити трагедії, захистити постраждалих й не дати кривдникові відчути себе безкарним. Для цього має бути відома інформація про те, як діяти у випадку домашнього насильства, яких заходів треба вжити та до кого можна звернутись.

Зростання повідомлень про жорстоке поводження в родині багато в чому пов'язують з тим, що постраждалі знають, де отримати підтримку й не бояться виносити "сміття з хати". Проте щоб глобально змінити ситуацію, потрібні глобальні реформи в цьому напрямку.

В Україні не вистачає нормативних міжнародних документів, які б системно відповідали за цей напрямок. Зокрема в нашій державі досі не ратифікована Стамбульська міжнародна конвенція. Це міжнародна угода Ради Європи, спрямована на протидію домашньому насильству та жорстокої поведінки з жінками з боку близьких.

Незважаючи на те, що 11 листопада 2011 року Україна однією з перших підписала конвенцію, майже за десять років так і не спромоглась її ратифікувати. Причин цьому багато. Одна з них полягає в тому, що документ носить зобов'язальний характер. Держави, що приймають Стамбульську конвенцію, беруть на себе відповідальність виконати вимоги стосовно створення системи захисту людей, протидії домашньому насильству, юридичної відповідальності.

Цим документом в Раді Європи створено моніторингову групу та розроблені його індикатори. Країни, що ратифікують конвенцію, повинні стежити за ситуацією а моніторинговий документ Ради Європи відслідковує тенденції, які відбуваються в тих державах, що ратифікували документ. Це додаткова відповідальність для кожної країни, що взяла на себе такі зобов'язання.

Стамбульську конвенцію в Україні намагались ратифікувати в 2016-му році. На розгляд депутатів її навіть виносив тодішній Президент Петро Порошенко. Проте представники Верховної Ради не дійшли спільної згоди, достатньої кількості голосів не набралось, і документ знову відклали. І хоча в багатьох українських містах, зокрема в Одесі, вдалось налагодити роботу з гендерних питань, потрібна підтримка держави на всіх рівнях. Тільки в такому випадку можна розраховувати на успіхи в протидії домашньому насильству.