Мільйони українських переселенців рятуються від війни в країнах Європейського Союзу. В одній лише Німеччині, за даними канцлера Олафа Шольца, проживає 800 тисяч наших співвітчзників. Серед них двадцятирічна Аня (ім'я змінене – прим. ред), мешканка містечка Старий Салтів у Харківській області. Разом з нею переїхала її мама, а також шестеро молодших братів та сестер.

Зараз велика родина знаходиться в безпеці. Вони майже два місяці провели під обстрілами, без можливості виїхати й досі не оговтались від пережитого. Тому дівчина попросила мене не вказувати деталей про їхню родину, щоб не турбувати маму, однак погодилась розповісти про російську окупацію та порятунок Євросоюзі.

Старий Салтів досить довго був неокупованим, але весь час був поруч з лінією фронту. Загалом, життя там протікало спокійно, за винятком бомбардування моста, але це було всього лише страшно - не більше. Всі вважали, що Старий Салтів так і залишиться спокійним прихистком для людей з Харкова та навколишніх сіл, де велися бої. Підприємці розпродавали залишки їжі зі складів, поки до селища не заїхали російські солдати. Вони, поселилися в школі, тоді всі стали розуміти, що уникнути війни не вийде та стали потроху виїжджати.

Жити в Старому Салтові ставало все важче. Одного разу дівчина сиділа в кімнаті та почула вибух, на зміну якому прийшла автоматна черга. Як виявилось, сусід Ані вступив у перестрілку з солдатами «ДНР» після того, як його будинок зруйнували мінометом. Чоловік, за чутками, пристрелив двох з них, втік та десь сховався. Окупанти ще довго його шукали, обшукували будинки, влаштовували чергування на вулицях, проте пошуки залишились безуспішними.

На момент від'їзду родини, світла в селищі не було близько двох тижнів, їжа в холодильнику швидко псувалася, багато продуктів було викинуто, а грошей залишалося все менше. Води теж не було, щоранку о 7-й годині Аня з братом виїжджали до колодязя на велосипедах, стояли в черзі, з ворожими солдатами зокрема. Щоб дістатися додому, їм потрібно було проїхати територію школи, де окупанти влаштували собі штаб. Коли Аня з братом проїжджали повз них, то іноді чули звук клацання за спиною, який вороги видавали своїми автоматами.

На першому тижні без електрики родина почала шукати з ким би виїхати, на другому тижні у всіх уже була апатія, все робили на автопілоті. Були перебої зі зв'язком, не можна було зконтактувати з перевізниками, а коли це вдавалось, плани зривались. Однак наприкінці квітня їм вдалось вирватись.

Аня каже що виїзд з окупованого містечка став практично дивом. Їхали майже без речей, не зустрівши жодного ворожого блокпосту. На дорогу до Харкова, яку в мирний час можна подолати за півгодини, пішло чотири години. Вдень велика родина була вже на вокзалі, який їх відвіз до Львова, а вже потім, через Вроцлав, до Берліну.

Зараз у великої родини все добре, відколи вони поїхали минуло більше місяця, вже через два-три тижні після їх від'їзду Старий Салтів звільнили. Тепер він знаходиться під постійними обстрілами з боку окупантів, що знаходяться по той бік річки. Небезпека мине тільки тоді, коли всю область звільнять. Сімейний будинок, судячи з надісланих фото, особливо не постраждав. Але невідомо, що буде далі.

Облаштуватись на новому місці допомогли німецькі волонтери. Так Аню та її рідним всім необхідним забезпечили в Гамбурзькому волонтерському центрі, заснованому на базі місцевої католицької єпархії. Ця релігійна організація допомагає українцям, постраждалим від війни, надає їм одяг, продуктові набори, предмети побуту.

Також є окрема фінансова підтримка від Євросоюзу в рамках програми Cohesion's Action for Refugees in Europe. Німці, які допомагають нашим співвітчизникам з проживанням, теж можуть розраховувати на компенсацію. За словами Ані родина, яка надала їм в користування свій будинок, отримує за всіх пожильців близько двох тисяч євро щомісячно.

В Ані з'явилося багато друзів серед німців, є навіть росіяни, які допомагають українцям, що втекли від війни. Хоча росіян, які кричать біженцям «Слава Росії!» і нападають на них, теж вистачає. А загалом, люди тут готові допомогти, за що лишається тільки дякувати. Звісно, доводиться звикати до нових правил, бо деякі реалії для українців незвичні.

Серед країн Європейського Союзу Німеччина надає одну з найсильніших соціальних підтримок. Так родина Ані отримала в своє користування будинок на сім кімнат. Цього цілком достатньо, щоб у кожного з шести дітей був свій простір. За комунальні послуги родина не платить, тільки якщо перевищить ліміт використання води чи електрики.

Всі діти пішли до школи (крім трирічної наймолодшої дівчинки), Аня шукає можливості підробітків. Вона підробляє он-лайн уроками англійської мови, які вела що до війни. І мріє про повернення додому, коли це стане безпечно. Дівчина з сім'єю зараз мешкає у Голлерн-Твіленфлеті, невеличкій комуні на півночі Німеччині. Життя тут тихе та спокійне, тільки напружують літаки, що постійно пролітають над будинком.

Поки родина дівчини, після всього пережитого, не будує далекоглядних планів. Скоріш за все, перед початком нового навчального року, вони повернуться до України. Проте буде це Старий Салтів, чи інше місто, розташоване подалі від російського кордону, не вирішили. В кожному випадку, проживання в країні Європейського Союзу дає можливість українцям дізнатись про речі, яких варто прагнути, та цінувати те добре, що в нас є. А для європейців це гарний досвід познайомитись з жителями країни, яка є кандидатом в члени ЄС.