Децентралізація інтерпретується як можливість громад мати повноваження і розпоряджатися ресурсами на їх реалізацію. Раніше повноваження і ресурси були сконцентровані в центрі і розподілялися по виконавчій вертикалі, що робило громади залежними і створювало складнощі для розвитку реального самоврядування. Тепер же основна частина зароблених коштів залишається в громаді, і її члени самі приймають рішення, на що ці гроші витрачати. Поступово трансформуються відносини між центром та об'єднаними громадами від підпорядкування до партнерства. Відносини набули більш прагматичного характеру. Рішення щодо розподілу фінансів і субвенцій приймаються за формулою, а не через лобіювання виконавчої влади з боку представників місцевого самоврядування. Це усуває можливості централізованого застосування адміністративного ресурсу під час виборів, а також питання корупції, пов'язаної з розподілом ресурсів.

До 2019 року громади могли об'єднуватися добровільно. Це був перший етап децентралізації. Другий розпочався у 2020 році. Тоді ОТГ почали створювати примусово. 12 червня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв 24 розпорядження щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей. В результаті в країні створено 1469 територіальних громад (в т.ч. 31 тергромада на непідконтрольній території в межах Донецької та Луганської областей). Тож з 1469 лише у 1438 з них 25 жовтня 2020 року пройшли перші вибори місцевих голів депутатів місцевих рад. Крім того, реформа передбачала ліквідацію районних рад, оскільки їхні обов'язки уже перейшли до громад.

"На цьому етапі ми й застрягли", – розповів Суспільному один із розробників реформи, а нині заступник міністра розвитку громад та територій В'ячеслав Негода. За його словами, реформа не може просуватися далі, бо ради треба ліквідувати, а зробити це сьогодні неможливо, оскільки наявність районів і їхні повноваження прописані у Конституції України.

"Улітку ми скоротили кількість районів більш як утричі. Але цього недостатньо. А от коли ми нарешті ліквідуємо їх і розблокуємо реформу децентралізації, почнеться наступний етап – стоятиме завдання, як на цій новій територіальній основі створити більш дієздатну систему органу самоврядування і законодавчої влади", – пояснює Негода.

За словами Негоди, внесення потрібних поправок до Конституції очікується у 2021 році. Для цього потрібна парламентська більшість – триста голосів. Попри це Негода вважає, що реформа децентралізації "не завершиться ніколи", оскільки це постійний процес удосконалення територіального устрою. "В Європі такі реформи тривають десятиліттями", – додав він.

За словами експерта із децентралізації Миколи Стасюка, європейські держави почали впроваджувати реформу децентралізації вже давно. Приміром, Польща почала утворювати гміни (громади) ще у другій половині 20 століття. На базі цих гмін у 90-х роках розпочали реформу децентралізації. Деякі країни реформувалися кілька разів, терміни впровадження децентралізації різняться: приміром, у Словаччині — 7 років, а в Угорщині — всього 10 місяців.

"У першу чергу це залежить від політичної волі та законодавчої бази", – зазначає Стасюк. "Приклад якісної децентралізації – Данія, Швеція, Словаччина. Там на високому рівні впровадили фінансову децентралізацію. У нас бюджети громад можуть отримувати 60 відсотків, у Словаччині — понад 70. Різні країни по-різному визначають, скільки рівнів управління є. В Україні, як у Франції та Польщі, три рівні – громади, райони, області. Більшість країн мають дворівневу. Це те, до чого ми йдемо. Але поки не внесли змін до Конституції, то у нас трирівнева система", – каже Стасюк. Експерт додає, визначити "еталон децентралізації" неможливо, оскільки в кожній державі індивідуальна ситуація із законодавством, територіальним розміщенням та населенням.

Польщу вважають одним з успішних прикладів реалізації реформи децентралізації. Але й були приклади невдач. Паралельно з втіленням цієї реформи відбувалася приватизація, яка призводила до комерціалізації публічних послуг. Наприклад, у сфері охорони здоров'я з кінця 90-х — початку 2000-х років почали закриватися державні лікарні та стимулюватися відкриття або реорганізації у приватні заклади. Вважалося, що таким чином місцеве самоврядування зможе краще контролювати кошти, а надання послуг стане кращим. Однак місцева влада не змогла контролювати фінансову ситуацію, кількість боргів зросла, а послуги не стали якіснішими. Також ця ситуація поглибила нерівності доступу до системи охорони здоров'я залежно від рівня доходів, зайнятості та місця проживання.

Децентралізація у Німеччині великою мірою була адміністративна — більшість повноважень переходили у підпорядкування земель. Водночас прийняття рішень на місцевому рівні залишилося доволі обмеженим. Недосконалість децентралізації виявилася на прикладі кейс-стаді закладів, які надають послуги людям з інвалідністю у Баден-Вюртемберзі. З одного боку, децентралізація підвищила видимість людей з інвалідністю та дала їм можливість впливати на політичні процеси. З іншого боку, оскільки стартові умови для різних округів були різними, у багатьох не вистачало кваліфікованих спеціалістів.

А що ж із міфами, яку вирують наколо децентралізації? Згідно дослідження Vox Ukraine щодо загального сприйняття реформи децентралізації в Україні, етнічність і мова майже не впливають на рівень підтримки цієї реформи, а з реґіонів вирізняється тільки столиця, мешканцям якої не дуже хочеться втрачати зосереджені тут повноваження. Так само не мають значення релігійна належність, спосіб одержання політичної інформації, економічні оцінки та демографічні характеристики, за винятком добробуту (знову ж таки, заможніші люди більш схильні підтримувати зміни, ніж бідніші).

На тлі слабкого впливу ідентичностей особливо вирізняється сильний вплив цінностей. Прибічниками реформи є насамперед люди з ліберальними й активістськими настановами: толерантним ставленням до «різних поглядів і способів життя», гордістю за своє українське громадянство та визнанням важливої ролі тиску суспільства на владу.

Україна змінює регіональну політику від вирівнювання до стимулювання полюсів зростання. Децентралізація може стати основою для такої політики, бо створює громади, які будуть новими гравцями і змагатимуться за капітал інвестор_ок. Україна сьогодні є регіонально розбалансованою країною. Суттєві нерівності в якості життя та спроможності гарантувати її існують не лише між регіонами, а й у межах самих регіонів. Тому децентралізація не може замінити цілісної державної регіональної політики, яка має включати розуміння місця громад у загальній схемі розвитку.