Ліана Куюн нещодавно переїхала до Одеси з Херсонщини. Каланчак, місто в якому вона жила, з перших днів повномасштабного вторгнення опинився під російськими військами. Спочатку жінка з сім'єю нікуди не їхала, думала, що війна швидко скінчиться. Але згодом жити в Каланчаку стало все важче, ілюзії про швидке закінчення війни розвіювались. Ворожі солдати безпосередньо Ліану не чіпали. Однак вона бачила, як окупанти знущаються над місцевими чоловіками, підозрюючи їх у співпраці із ЗСУ чи з якихось інших, тільки їм відомих мотивів.

За словами жінки в окупації не було роботи, ніякого доходу, при тому що ціни на всі продукти були просто космічні. Гуманітарної допомоги з України не надходило, від росіян її багатодітна родина нічого брати не хотіла. Хоча були люди, які залишали свої паспортні дані, в обмін на гуманітарку, але й вони не завжди отримували те, чого хотіли. Лишатись вдома ставало нестерпніше, тому сім'я вирішила виїхати. Спрочатку вони вирушили до Києва, а після того, як дізнались про звільнення Херсону, вирішили перебратись туди.

Спочатку це здавалось доброю ідеєю. Знайомі поділились ключами від квартири, де було все необхідне. Зв'язку з обласним центром не було, тому Ліана не знала про умови, які залишили по собі окупанти. Була велика ейфорія від того, що українська армія звільняє Херсонщину. Та й десь в глибині душі жевріла надія, що може ЗСУ підуть далі і можна буде повернутись до рідного Каланчака. Проте швидко стало зрозумілим, що з поверненням додому доведеться зачекати.

В Херсоні виявилось дуже важко для родини з трьома маленькими дітьми – восьмирічною Ксенією, п'ятирічним Тимуром та чотирирічною Кірою. В місті не було води, тепла, електрики. За водою та гуманітарною допомогою можна простояти кілька годин на холоді. Жінка стояла з дев'ятої ранку до третьої дня, щоб отримати в руки дві баклажки води. Трохи рятувала ситуація газова плита в квартирі, на якій готували та біля якої грілися. Побут викликав багато складнощів, діти почали хворіти, а з огляду на прийдешню зиму, Херсон поки що був не найкращим місцем для малечі. Ліана звернулась до волонтерів, які допомогли дістатись Одеси.

За словами голови благодійного фонду «Пліч-о-пліч» Олега Михайлика, в Херсоні зараз дуже важко. Волонтерські організації регулярно їздять на деокуповані території. Привозять гуманітарну допомогу, забирають людей, які бажають виїхати в безпечніші регіони. Черга за водою , коли волонтери «Пліч-о-пліч» приїхали до Херсону в один з останніх разів, стояла на цілий квартал. Людей там назбиралось до півсотні. Багато херсонців виїхали з міста ще в період окупації, проте перевізники прогнозують, що кількість переселенців з настанням холодів буде зростати.

З перших тижнів війни благодійний фонд «Пліч-о-пліч» став надавати гуманітарну допомогу біженцям, з квітня місяця вдалось організувати евакуацію цивільного населення, зокрема з окупованих територій Херсонської області та Маріуполя. Тисячі людей змогли виїхати з окупації та зони бойових дій в безпечніші місця як в Україні, так і за кордоном. Евакуація складний процес, який вимагає врахування багатьох факторів. А враховуючи те, що погоджених «зелених коридорів» з окупованої Херсонщини не було, кожна така поїздка була небезпечною. Люди виїжджали на свій страх і ризик.

Ситуація на деокупованих територіях, за словами Михайлика, надзвичайно складна. Волонтери проводять наради з представниками місцевого самоврядування і дізнаються, що окупанти при відстані вивезли буквально все. Рентгенівське обладнання та апарати УЗД з медичних закладів, кухонне обладнання з барів та ресторанів. Загарбниками спустошені всі госпіталі, лікарні, водоканали, знищено фактично все. Тому питання з постачанням всього необхідного для життя херсонців ще має вирішитись в майбутньому.

Херсонщина з перших днів війни показала приклад справжньої незламності. Проукраїнські спонтанні мітинги проти окупантів, радісні зустрічі воїнів ЗСУ вже увійшли до трагічних, але й величних сторінок новітньої української історії. Про відновлення мирного життя в Херсоні, на жаль, поки говорити не доводиться. Обласний центр перейняв сумну естафету прифронтового міста від Миколаєва, і тепер знаходиться на лінії зіткнення, потерпаючи від обстрілів. Не кажучи вже про те, що окупанти при відступі встигли зруйнувати чимало об'єктів критичної інфраструктури, на відновлення яких знадобиться багато часу.