Україна з Естонією не мають спільного кордону, тому через відсутність авіасполучення дорога з однієї країни до іншої досить довга. Якщо до війни з Києва до Таллінна можна було дістатись літаком за кілька годин, то тепер або більше доби їхати наземним транспортом, або летіти через аеропорт Варшави.

Проте попри всі відстані та прохолодний клімат тут відчувається справжнє тепло. В Естонії почуваєш себе справді неначе вдома. Зокрема, через засилля жовто-блакитних барв. В ці кольори підсвічені офісні установи, невеличкі прапорці стоять у вітринах магазинів, великі полотна розвіваються над державними спорудами.

Подекуди здається, що українських прапорів тут більше, ніж естонських. На вулицях часто можна зустріти людей з шевронами «Слава Україні!», в офісних приміщеннях – працівників в футболках, на яких написане всесвітньо відоме послання російському воєнному кораблю.

Естонія однією з перших прийшла Україні на допомогу після початку повномасштабного вторгнення. І як би загрозливо не виглядала ситуація в перші місяці, тут вірили, що нас просто так не здолати. За вісім місяців обсяг загальної військової допомоги від Естонії сягнув чверті мільярда євро.

В перші дні війни естонські поліцейські навіть віддавали українським військовим свої службові рації. Вважали, що на фронті ці гаджети терміново потрібні, а вони кілька днів почекають, поки не виділять нові. Велика кількість естонців відгукнулась на горе українців й досі продовжують допомагати.

З приватних розмов видається, що у кожного другого естонця в Україні мешкають чи то родичі, чи то друзі. А ще в багатьох живий досвід репресій, якими керували з Москви, тому їм не треба пояснювати, що відбувається зараз на окупованих територіях. Адже Росія зараз наслідує у зовнішній політиці найгірші вияви радянщини, які здавалося б, були засуджені ще за тих часів, коли Радянський Союз існував на мапі.

Естонія дуже невелика країна. Їхати з її одного кінця до іншого, за часом та відстанню приблизно як проїхати з Одеси та Ізмаїлу. Тому теоретична окупація, якщо б вона відбулась, великого часу б не зайняла. Саме тому Естонія, з перших років після отримання незалежності, взяла курс на НАТО та євроінтеграцію. Щоб якомога сильніше віддалитись від Росії та посилити свою безпеку. І, як показав наш сумний досвід, вони зробили правильний вибір.

Гуляючи вулицями Таллінна, можна натрапити імпровізовану виставку, присвячену російсько-українській війні. Тут можна знайти і фото, і банери, і невеличкі макети. Тут, наприклад, є зовсім точна копія закривавленої іграшки, знайденої після обстрілу краматорського залізничного вокзалу.

За кілька кроків можна знайти невеличкий паперовий літачок, на якому написано МН-17, який нагадує, що все почалось ще далеко до 24 лютого… Для Естонії російська агресія почалась в 2014 році і весь цей час тут намагались донести до європейських партнерів, що сусідня країна несе загрозу.

Експозиція тягнеться на весь квартал біля будівлі, на фасаді якої вже потім помічаєш… російський триколор. Тільки після цього розумієш, що стоїш біля посольства РФ, яке огороджене та виглядає безлюдним. Саме це місце стало точкою притягання для основних естонських акцій протесту, спрямованих проти російського вторгнення до України.

Російське посольство швидко огородили ґратами , які стали місцем для різних ілюстраційних матеріалів, що виступають проти війни. Деякі з них час від часу зриває вітер, проте на їх місці з'являються нові. Здається, на цій вулиці панує імпровізаційний хаос. Тільки машина поліції, що постійно чергує поряд, дає зрозуміти, що місцева влада тримає ситуацію на контролі.

Люди проходять повз жахливі фото, плакати, написані від руки різними мовами, дитячі іграшки, поминальні свічки… Деякі перехожі зупиняються та уважно вглядаються, хтось фотографує. Ось неподалік пригальмувала пара, молоді жінка та чоловік. Останній уважно завмирає, дивиться на фото з сумішшю зацікавленості та жаху.

- Це виставка присвячена війні, Росія напала на Україну, - англійською пояснює жінка своєму супутникові.

Чоловік просто мовчки киває й продовжує роздивлятись. Трохи постоявши, вони йдуть далі. Звідки були ці люди, я не знаю, які емоції вони відчули від перегляду – теж. Але, принаймні, в Естонії нікому не треба довго пояснювати, чим загрожує сусідство з такою країною, як Росія.

- Скажіть, а яка у вас довжина кордону з РФ? – питаю я одного зі своїх естонських співрозмовників.

- Ой, дуже довгий, занадто довший, ніж хотілося б… Кожен метр, як кілометр, - чую я у відповідь.

За часів СРСР естонське населення зазнало значних репресій, та й зараз Росія, як «правонаступниця Радянського Союзу» виражає загарбницькі настрої до Естонії та інших країн Балтії. Саме тому тут не треба пояснювати, чим загрожує РФ, з якою Україні та Естонії не пощастило мати найдовший спільний кордон. В деяких випадках, близькість до нього напружує.

У Естонії мешкає чимало громадян РФ. Зокрема в місті Нарва, яке є одним з трьох найбільших міст Естонії, близько четверті населення мають російські паспорти. В когось з цих людей подвійне громадянство, хтось має постійну посвідку на проживання в країні.

В кожному випадку люди, які живуть мирно та не порушують закони, мають право перебувати на території Естонії. Проте є побоювання, що частина таких громадян може нести загрозу державній безпеці країни. Принаймні, досвід нашої держави говорить саме про це.

Нарва межує через річку з російським Івангородом. Їх поєднують мости, через які проходить прикордонний пішохідний пункт. Про ширину річки на око сказати важко, але ти бачиш будівлі на російській стороні, рибалок, подекуди чути їхні перегукування. І така близькість відверто напружує.

Дуже легко поставити себе на місце людей, що першими потрапили під удар російської зброї, у "високточності" якої вже переконались жителі багатьох українських міст. Уявляєш, що те саме може статись з будь-якою іншою країною, якій не пощастило мати кордон з державою-агресором і стає не по собі.

Нарва стала вікном в Європу для мешканців захоплених територій. Через це місто велика кількість українських біженців, які не змогли виїхати з окупації на підконтрольну сторону, потрапляли до Євросоюзу через територію РФ. Бо подекуди іншої можливості перебратися до безпечного місця просто не було.

Схожим шляхом виїжджали до Латвії, Естонії, Фінляндії, з якими Росія має спільний кордон. Деякі обхідними шляхами повертались до України, хтось лишався в місці прибуття, а хтось рухався до інших країн, в пошуках кращої долі. Естонія допомогла всім, хоча зараз прикордонний контроль посилився та кожного в'їжджаючого перевіряють ретельніше.

Загалом, в Естонії російську загрозу для своїх кордонів сприймають дуже серйозно. Прикордонні пункти укріплені, хоча не видно ні солдатів, ні колючих дротів, ні інших атрибутів посиленого контролю. Проте місцеві запевняють, що за ними серйозно слідкують та при більш-менш серйозній загрозі тут миттю намалюється велика армія. Але, звісно, хотілося б, щоб ці кордони ніким би не були потривожені.