Тридцятип'ятирічний одесит Павло (ім'я змінене — прим.ред.) в жовтні 2020 року вперше в житті побував за кордоном. Разом з дружиною він поїхав до Угорщини, працювати на продуктовому складі. Вони пробули там два місяці, однак до статистики працевлаштованих за кордоном не потрапили, бо їхали нелегально.

Як зізнається чоловік, поїздка була експериментом, щоб отримати новий досвід та, можливо, придивитися до країни для можливої міграції. Роботу подружжя знайшло через знайомих, на продуктовому складі. Але, за словами Павла, цілком реально знайти роботу самостійно.

Експеримент з нелегальним працевлаштуванням виявився невдалим. Керівництво продуктового складу не виконувало своїх обіцянок, на які пристало подружжя, та й ставлення лишало вимагати кращого. По приїзді Павлові з дружиною обіцяли офіційне оформлення, але за кілька місяців роботи та до самого від'їзду вони так і залишились нелегалами. Їх намагались обдурити із зарплатою, хоча в підсумку виплатили "майже все".

На жаль, така ситуація поширена, коли не оформлений трудовий договір. Робітник без офіційних документів влаштовується на одні умови, а після приїзду отримує зовсім інше. Павлові з дружиною, як парі, виділили окрему кімнату. З ними разом в обладнаній квартирі мешкали дві інші родини. Умови проживання були хороші, їм пощастило. А от одинаки, які жили в хостелах, скаржились на клопів в ліжках.

Попри все, нелегальна робота на продуктовому складі в Угорщині виявилась відносно оптимальним варіантом, порівняно з іншими країнами. Такого висновку дійшло подружжя, спілкуючись із досвідченими заробітчанами. Так в сусідніх Угорщині країнах робоча зміна по 15-17 годин для нелегального працівника була скоріше нормою, ніж винятком. У Павла та його колег за два місяці роботи такі завантажені зміни можна було перелічити на пальцях однієї руки.

Компанія може бути одна й та сама, проте ставлення до співробітників в різних її філіях може кардинально відрізнятись. Неофіційне працевлаштування є лотореєю, в яку щороку грає все більша кількість наших співвітчизників. На перший погляд, галузь міжнародного працевлаштування вимагає реформ. Але всі механізми давно прописані, проблема полягає в тому, що вони не завжди виконуються.

Існують варіанти легального працевлаштування і чимало українців успішно ними користується, залишаючись під захистом закону. Павло зазначає, що в Угорщині є кілька підприємств, куди мріють потрапити всі заробітчани. Там і офіційне оформлення, і гідна заробітна плата. Проте ці компанії не можуть вмістити всіх охочих пропрацювати, а менш потужні підприємства попри все потребують робочих рук.

В більшості варіантів наші співвітчизники починають від 20-25 тисяч гривень за нормальної завантаженості. Якщо добре себе проявити — можна знайти роботу за 50 тисяч гривень. Існує низькооплачувана робота на заводах за 16 тисяч гривень — поширений варіант зайнятості серед людей старших за 50 років. Праця нескладна, найголовніше щоб ноги були здорові, бо сидяча робота — рідкість.

Всі наявні можливості працевлаштування можна дізнатись в різноманітних спільнотах у соціальних мережах. Вони зазвичай закриті від сторонніх очей, але потрапити може хто хоче — достатньо надіслати заявку. Заробітчани охоче діляться своїм досвідом, радять куди їхати, а куди — не варто.

У тематичних групах публікуються оголошення про роботу, розповідаються варіанти легального та "не дуже" працевлаштування. Найбажаніший та найбезпечніший варіант — офіційна робота. Вона дає гарантії на відпочинок, захист здоров'я, захищеність законом країни, де людина працює. Всі інші варіанти впираються в людський фактор, який цілком може виявитися несприятливим.

За інформацією Одеської служби зайнятості, на кінець 2018 року посередниками регіону було працевлаштовано за кордоном офіційно біля 70 тисяч наших громадян. Це офіційні цифри від представників послуг. В 2019-му році за два квартали — 40 тисяч. Дані коливаються, в залежності від року. Більшість людей, шлях працевлаштування яких можна простежити на всіх рівнях, задіяні в морській галузі — на них припадає 90 % всіх офіційних даних. А от інші професії, в більшості випадків, лишаються "за бортом".

Пандемія коронавірусу обмежила пересування світом, проте українські заробітчани як "в старі добрі часи" продовжують шукати щастя та грошей за кордоном. Ситуація на ринку праці ніяк не сприяє тому, щоб наші співвітчизники залишались вдома. Та й чи варто людей закликати до цього, якщо тут роботи немає, а сусідні країни потребують працівників? Інша річ, що проблема захисту трудових мігрантів потребує комплексного рішення, яке ще потрібно буде знайти.