08.06.2022
« Важливо бути корисним»
Як в Литві допомагають українським переселенцям?
Вінничанка Олена Петрауске мешкає у литовському Каунасі два роки. Тут вона вийшла заміж, опановує литовську і розвивається у своїй професії. Жінка мала ідею трохи пожити з чоловіком в Україні, щоб він спробував нашого побуту. Але в плани втрутилась війна.

З початку повномасштабного російського вторгнення Олена, як професійна психологиня, почала допомагати співвітчизникам, які втікли від війни. З деякими вона проводить он-лайн консультації, а багато звертаються особисто. Про волонтерство, ставлення литовців до нашої держави, самопрезентацію українців в ЄС, психологічну допомогу ми з нею й поговорили в цьому інтерв'ю.
Як литовці ставляться до України?

Ставлення до українців тут просто чудове, а після війни вийшло на новий рівень. Питаєш, як дістатись кудись, тільки скажи, що ти з України, тебе на руках віднесуть. Мій чоловік колишній поліцейський, його друзі в основному військові та поліція. Вони брали автобуси, та відвозили людей до кордону. Всі допомагали, чим могли. Возили машини до України, друг мого чоловіка особисто подарував новий джип військовим.

Як російська діаспора реагує на події в Україні.

В російськомовних інтернет-спільнотах Литви, я бачила що росіяни не пропускають деякі пости. А от по людям, з ким я спілкувалась, я не бачила й не чула жодної людини, яка б не підтримала Україну. Я тут почала нарешті почувати себе, як вдома. Сюди приїхало багато наших людей, які почали працювати, приносити щось нове. Мені здається що для Європейського Союзу це гарний досвід, побачити якими українці є насправді.

Чим українці, які тікають від війни, відрізняються від біженців, що були в ЄС раніше?

По спілкуванню з жінками, що я бачу, вони хочуть додому. Ми, напевно, єдина нація, яка хоче повернутись. На останній зустрічі я навіть жінок просила, не поспішайте, бо війна не закінчилась, у людей немає розуміння. Зараз вони в безпеці і хочу додому, не розуміють, що війна продовжується. Мені здається що люди, які пожили тут, нарешті почали цінувати Україну. Почали розуміти, що в Україні набагато цікавіше, набагато більше можливостей, ніж в багатьох країнах Європи.
Яких можливостей тут бракує?

Коли я сюди приїхала, мені не вистачало якогось розвитку, якихось гуртків. Для дітей, для підлітків, для жінок. А коли приїхали люди з України, з'явилось чимало активностей, почало вирувати життя. Ми самі це організовуємо, але це цікаво. Наші люди це люблять і цінують, їм цікаво дізнаватись і створювати нове.

Як біженці потрапляють Литви?

Потрапляють різними шляхами. Хтось з боку Європейського Союзу, через Польшу, якщо зі сторони України. А люди з окупованих територій, зокрема з Маріуполя, часто їдуть через Росію, перетинають кордон з Латвією та зупиняються тут. Тим, хто через Росію, перешкоджають. В жодному разі не можна промовляти слово "війна", люди стирають переписки, видаляють додатки. Щоб не виказати себе.

Яку допомогу вони тут отримують?

Спочатку казали, що буде одноразова допомога в 256 євро, але багатьом не видали. Видають ВНЖ на рік, стараються допомогти з роботою та житлом. Звісно, хто приїхав першим, тим пощастило найбільше, було більше соціального безкоштовного житла. Хто приїжджає, то взагалі навіть за гроші житло важко знайти, не дуже з дітьми беруть. Бо є наче закон, за яким не маєш право виселити людей. Тому литовці бояться здавати, але якщо звертатись до волонтерів, то всі питання владнаються.

З якими проблемами найчастіше звертаються до вас, як до психолога?

У багатьох людей, з якими я працюю, залишається почуття провини за всіх своїх близьких, які залишились. Багато психологічних травм у дітей. Я працювала з хлопчиком, восьми років, він постійно переживав події, коли сидів в підвалі, що там у нього були друзі.
З яких найчастіше міст звертаються?

Є Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Одеса, Харків. Але з якого б регіону люди не їхали б, вони все одно переживають все, що в них було 24 лютого, коли вони прокинулись від вибухів. У людей в пам'яті застрягло саме це. Буквально тиждень жаху, який постійно продовжується. Якщо в людини не забрати це з тіла, вона в цьому буде постійно знаходитись. Постійно про це пам'ятати, акумулювати в собі.

Чи є історії, які вас вразили?

Мене зачепила історія однієї дівчинки, що звернулась до мене з панічною атакою. Коли я взяла її на консультацію, виявилось що вона з молодшим братом, якому вісім, тікала одна. Їхні батьки військові й не могли залишити країну. В мене відклалось в пам'яті, її розповідь, як вони їхали в потязі. Вона сідала обличчям вперед, щоб бачити вагон. "Щоб якщо зайдуть до вагону, та будуть розстрілювати, то стріляли б в мене, а він вижив". Коли діти озвучують такі речі, бачиш, як вони подорослішали. І от в нас консультація он-лайн, на природі, все спокійно, пташечки співають. А вона очима постійно контролювала свого брата. Вона наче зі мною, а кутовим зором за ним слідкує.

А які історії найтиповіші?

Багато історій, де мами виїжджають з маленькими дітьми, залишають своїх чоловіків. Одні жінки переживають це стійко, вважають що дають їм можливість спокійно воювати та не переживати за свою родину. А деякі дуже тяжко переживають. В мене на Вінничині, в Україні, залишились син з невісткою. Вони нікуди не хочуть виїжджати, каже, що хоче бути разом з ним. Хоча там маленька дитина, але ось так.
Як визначити, що людині необхідна психологічна допомога?

В першу чергу тоді, коли людина реагує на голосні звуки. Закриваються голосно двері — людина підскакує. Це вже психосоматика. Також якщо людину турбують нічні кошмари, коли при будь-яких новинах починає стискати в грудях. Коли людина знаходиться в стані зміненої свідомості, коли вона не знає, що робити далі. І однозначно треба, якщо людина була в зоні бойових дій, бо після такого досвіду є великий ризик появи ПТСР. Не в усіх він проявиться, бо є люди зі стійкою нервовою системою. Існують і такі, кому навпаки потрібен адреналін. Але для більшості людей, що були в критичних обставинах, це проявиться.

Від чого залежить стійкість нервової системи?

Це залежить індивідуально від людини. Ті, які м'які за натурою, болісно сприймають ці події. Але є такі собі люди-воїни, їм дай зброю — вони підуть воювати. А хтось намагається зачаїтися та діяти за ситуацією. От буває, питаєш людей, коли ви вирішили виїхати, а вони: "От коли в сусідній будинок прилетів снаряд, ми зрозуміли, що пора". У кожної людини різне сприйняття війни та всі реагують на неї по різному.

- Що порадите українцям, щоб пережити ці події?

Важливо визначити для себе роль у цій війні. Так, наприклад, якщо ти мама, яка відповідає за безпеку своїх дітей, ти не маєш бігти до тероборони, а дбати про своїх дітей. Я, наприклад, надаю психологічну допомогу. Поки що на волонтерських засадах, мій диплом потрібно підтверджувати ще два роки, а допомога людям потрібна вже зараз. Важливо бути корисним. Коли ти комусь допомагаєш, ти сам рятуєшся від війни.
Текст та візуалізація
Марія Шевчук
Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО "Інститут політичної інформації".