Українці кожного дня вражають світ своєю стійкістю та єднанням. Люди долучаються та самостійно організовують безліч ініціатив, щоб допомогти армії. Нещодавно українці протягом 4 днів зібрали 600 млн гривень на придбання чотирьох байрактарів. Турецька компанія-виробник була так вражена результатами акції "Народний байрактар", що вирішила безкоштовно подарувати їх ЗСУ.

Сьогодні ми розкажемо про різні волонтерські ініціативи одеситів, котрі підтримують наших захисників і захисниць від початку війни.

28 лютого в приміщенні Міського ринку їжі запрацював Гуманітарний волонтерський центр (ГВЦ), до роботи якого долучилися 300 волонтерів.

Ініціативу організувала разом з подругами Інга Кординовська (адвокатка, голова NGO Urban Advocacy Group). Від початку повномасштабного вторгнення вона долучилася до допомоги ТрО, але, побачивши складнощі в організації передачі допомоги захисникам, вирішила налагодити цей процес за допомогою своїх навичок та досвіду.

ГВЦ швидко став популярним місцем, куди одесити приносили все, що могло стати в нагоді військовим: теплі ковдри, спальники, медичні препарати, теплі речі, будівельні матеріали, продукти.

Щоб принести допомогу, сюди приходили батьки з маленькими дітьми, приїздили літні люди з інших куточків міста, передавали гроші на придбання актуальних потреб.

— Моя сестра з дитиною евакуювалася за кордоном, але вона дуже хотіла бути корисною і мало не щодня перераховувала гроші, щоб я купувала та передавала волонтерам актуальні потреби: ліки, продукти, — розповідає волонтерка Ірина.

Крім допомоги від громадян, була допомога від бізнесу — якось центр отримав 10 тонн курятини, іншим разом — величезну кількість горіхової пасти та бананів, з яких потім, завдяки одеським ресторанам, зробили поживні батончики для військових.

Дуже швидко в центрі з'явилися відділи: прийому допомоги та внесення її до загальної бази, гігієни, медицини, продуктів, речей, комунікаційний — кожен міг волонтерити, використовуючи свої сильні сторони: робити фото, перекладати листи партнерам, формувати функціональні аптечки тощо.

За 4 місяці роботи команда обробила понад 1 700 заявок від захисників та захисниць, а протягом останніх місяців надала допомогу — понад 30 000 людям: місцевим, евакуйованим. Крім того команда налагодила збір та транспортування води до Миколаєва.

Зараз ГВЦ призупиняє свою роботу та трансформується в інші проєкти, орієнтовані на кейс-менеджмент для евакуйованих громадян, а також в дитячий центр.

Цього року весна була дуже холодною, тому чимало волонтерів збирали та передавали саме теплі речі для військових. Одну таку ініціативу з пошиття теплих спальних мішків координував Микита Хопрячків.

— Нам знадобилося близько двох місяців, щоб пошити 4 000 спальників, котрі відшивали для наших захисників швейні цехи та окремі майстрині. Загалом до їх виготовлення долучилися 7 великих виробництв і три — домашні. Дехто навіть надава свої матеріали, а для інших купували самостійно, чи використовували тканину, котру нам передавали волонтери.

Деякі виробництва також шили термобілизну для військових.

— Я люблю мою країну. Готовий з будь-якою зброєю стояти на захисті Одеси. Але тоді я всі свої зусилля та ресурси поклав на те, щоб одягнути наших хлопців, щоб вони могли захищати нашу країну в теплі та затишку, — коментував участь в ініціативі свого швейного виробництва Віталій.

Окрім спальників майстрині на його виробництві пошили ще 4 460 подушок, 671 спортивний костюм чи комплект термобілизн, 300 ковдр і 2 000 прапорів. Усе передали до ЗСУ.

Ще однією простою і водночас дуже потрібною допомогою, до котрої долучились безліч одеситів, стало плетіння маскувальних сіток. Від початку війни у 2014 році вже багато українців мають відповідний досвід, тому їх народне виробництво дуже швидко налагодилось.

— На початку війни всі були розгублені, ніхто не знав, що робити і яке майбутнє на нас чекає. Хотілося хоч якось долучитися до допомоги військовим, бути корисною, нарешті перестати на самоті цілодобово читати новини, від котрих голова йшла обертом. Не втратити здоровий глузд допомогла праця. Я дуже вдячна, що змогла долучитися до плетіння сіток. Адже я не маю спеціальної освіти чи навичок, щоб робити щось військове чи медичне. Але плести гарні сітки точно можу, — каже художниця Олександра.

Такої думки і одеситка Ася:

— Це та поміч, яку я можу надати. Я не боєць, з невеликим доходом зараз. І, хоч доначу, мені здається це недостатнім. Сітки плетуть біля мого дому, й я маю дуже просту можливість допомогти. Поки була там один раз, але планую свій подальший розклад так, щоб бувати там хоча б два рази на тиждень. Адже Україна понад усе. Я маю внести свій вклад у перемогу й звільнення українців від російської наволочі.

Протягом двох місяців волонтери лише тільки в одному приміщенні видавництва "Чорномор'є" сплели понад 400 маскувальних сіток. І це не єдине таке виробництво в Одесі.

До збору необхідної тканини долучаються мирні мешканці та організації.

— Коли до нас звернулася одеська група з плетіння маскувальних сіток, ми надали їм абсолютно все, що мали необхідних кольорів та відтінків, незважаючи на те, чи то була брендова сукня чи ні, — каже керівниця ГО "Речі, які допомагають" Анна Подопригора.

За 4 місяці повномасштабного вторгнення організація вже передала більше ніж півтони одягу благодійним та громадським організаціям для цієї мети і продовжує збирати речі, щоб підтримувати волонтерів.

У групі "Заради миру в Україні" зазначають, що сітки дуже потрібні і запит на них величезний — сягає десятків запитів на день. Географія теж вражає: Київ, Харків, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Одеса. Волонтери зауважують, що вільні руки завжди потрібні.

Героїня цієї історії попросила залишитися анонімною. Разом з родиною вона мешкає поблизу Одеси. Від 24 лютого вона організувала в своєму містечку допомогу для місцевої ТрО — збирала гроші в громаді, щоб купувати будівельні матеріали для блокпостів, купувала теплий одяг, передавала ліки, готувала та розвозила гарячі обіди та вечері.

— На початку війни все було дуже хаотично, тому, поки все не налагодилось, я місяць піклувалася про наших захисників. Я сама — багатодітна мати, я добре розумію, кого ми захищаємо, я теж хочу захистити своїх дітей. І нехай це буде допомога для тих, хто вміє володіти зброєю, — каже героїня.

Зараз вона надає психологічну підтримку евакуйованим громадянам, а армію підтримує донатами в благодійні фонди та організації.


Неймовірні українці не зупиняються і продовжують захищати свою країну, а також допомагати тим, хто робить це зі зброєю у руках, у будь-який можливий спосіб.