В Одеському художньому відкрились виставки трьох українських митців, які розповідають і показують глядачам нові мови війни. На відкритті циклу виставкових проєктів «Мови війни» в Одеському худмузеї побувала кореспондент Української Служби Інформації.
Цей цикл розпочинається з виставок трьох митців — Ігоря Гори, Дмитра Євсєєва та Василя Дмитрика. Синхронність цих проєктів пов’язана не тільки з часом створення, а й з роботою зі схожим документальним матеріалом.
Голова науково-експозиційного відділу ОХМ Кирило Ліпатов зазначив, що одна з найпріоритетніших задач музею зараз, окрім зберігання колекції – поповнення та експонування проєктів українських художників.
Ми будемо показувати мистецтво, яке зараз відбувається, створює нові мови цієї війни. Те, що я зараз бачу в українському мистецтві – це іноді спроби априпрувати образи минулих війн. Мені здається, що зараз на часі створювати для себе, для українського суспільства, для зовнішнього світу ті образні мови, рефлексії досвідів війни, які переживають мільйони українців. Якщо дивитись з дослідницького фокусу, можна узагальнювати досвід фронту, досвід тилу і досвід біженства. Моя задача — побачити те спільне і ту різницю. Ті виставки, які ми розпочинаємо, у них багато спільного. Більшість українських художників за останні майже 11 місяців, особливо на початку весни, були вимушені змінити сталі для них медіуми та техніки, — розповів Кирило Ліпатов.
Художник Ігор Гора розповів, що представлені на виставці роботи він розпочав робити у березні-квітні 2022 року.
Це було опрацювання своєї ненависті, та, мабуть, я сподівався на якийсь терапевтичний ефект. Вони виконані на основі фотографій від наших бійців, наших воїнів з фронту. Це любительські фотографії, які взяти за основу, а потім розмальовані у яскраві кольори. Багато хто з нас на початку повномасштабної війни роздивлявся ці фотографії — і вони мали для всіх позитивний ефект, що ось мертвий ворог, і якось вони навіть заспокоювали. Це було таким масовим явищем, і психологи навіть казали, що це окей. І наше відношення до жорстокості змінилось. Я обрав назву до цієї серії — «Чому перерване життя загарбника барвистого сяє фарбами», тому що у російські мові ми маємо для визначення кольорів веселки таку приказку: «Каждый охотник желает знать, где сидит фазан». В українській мові немає сталого аналогу, тобто я його запропонував. Червоний — чому, помаранчевий — перерване, і так далі. І ця приказка формулює питання, яке є риторичним, — поділився Ігор Гора.
Одеський художник Дмитро Євсєєв зазначив, що концепція його робіт, як і у інших авторів, документальна.
Але я використовую цю документальну естетику як привід поговорити, скоріше, про передумови. Отже я використовую сучасне, щоб поговорити про нещодавнє минуле, а конкретно про ідеологію. На роботах можна побачити тексти, які зараз можна ідентифікувати як російську ідеологію, це тексти, які були написані у різні часи, тут є навіть тексти авторів столітньої давності. Але їх всіх об’єднує один імперський, колоніальний наратив. Я хочу показати передумови, які існують спочатку в символічному світі, саме в цьому проєкті я намагаюсь пізнати сутність російського режиму через символічний світ, який він створює, — пояснив Дмитро Євсєєв.
В музеї також представлені два проєкти Василя Дмитрика, один з них — «Знайдені суб’єкти».
Це перший проєкт, над яким я почав працювати під час війни. Це свого роду цифрові колажі. Поверх фотографій я почав малювати своєрідні маски. У цьому випадку для мене маска не матеріальна річ, а як деякий ідеологічний простір, соціальна рамка, яка проявляє вседозволеність ворога на території України безчинствувати, грабувати, гвалтували. Ця серія складається з 15 робіт, назва саме така, тому що одна з моїх основних практик — це робота із знайденим, тим, що вже є готовим, зарядженим. Так само, як будь-який заряджений об’єкт має досвід прожитих життів, мертвий кацап вже в якомусь своєму фінальному ракурсі і проявленні, — розповів Василь Дмитрик.
