23 листопада Кабінет міністрів затвердив перелік з 244 друкованих ЗМІ та редакцій, які підлягають роздержавленню у першому етапі. В опублікованому списку опинились 8 районних газет Одеської області. Без державного фінансування залишились «Красноокнянський вісник», «Вісті Кодимщини», «Новини Фрунзівщини» (смт. Захарівка), «Час. Люди. Події» з Сарати, «Слава хліборобам» з Доброслава (кол. Комінтернівське), «Арцизькі вісті», овідіопільська «Наддністрянська правда» та «Татарбунарський вісник».
«Це рішення є важливим кроком на шляху реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування», – йшлося в повідомленні Кабміну.
Прес-секретар прем’єр-міністра Дмитро Столярчук на своїй сторінці у Facebook написав: «Уряд зробив крок на шляху роздержавлення друкованих засобів масової інформації. Мета реформи – позбавити ці ЗМІ державного впливу й зробити їх цікавими та інформативними».
Слід проаналізувати плюси і мінуси цього, без сумніву, спірного документу прийняття якого викликане необхідністю виконання давніх зобов’язань України перед ПАРЄ.
В Європі вже давно відсутнє таке явище як державні мас-медіа. Тож реформування ЗМІ, про яке мова йде останні 20 років, стає реальністю.
Більшість експертів вважають, що реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації – це перший крок до якісних ЗМІ. При цьому такий крок стане певним стресом для усталених десятиліттями колективів.
Наклад кожної з вищезгаданих районних газет Одеської області не перевищує в середньому 3000 екземплярів на місяць. За результатами різних моніторингів саме сільські жителі найбільше читають місцеву пресу. Низькі тиражі замінюються, як і раніше, слухами з цих же газет та кочуванням одного екземпляру з рук в руки.
На думку експерта Інституту Масової Інформації Романа Кабачія, загроза закриття районних і комунальних ЗМІ існує, проте ті, хто реально хочуть вижити, виживуть.
«Для цього треба займатися пошуком альтернативних джерел фінансування, виходом на рекламодавців із “пропозиціями, від яких неможливо відмовитися”. Уже створені співдружності таких ЗМІ, котрі допомагають із подібними рішеннями. Також варто замислитися над тим, яким чином існують малі ЗМІ у колишніх країнах соцтабору – не варто винаходити велосипед там, де ці рішення вже працюють. Рівно як на монетизацію локальних ЗМІ працює соціальна активність редакції. Як приклад можу навести кампанію з покращення умов у місцевому пологовому відділенні, ініційоване газетою “Вісті Біляївки”, котра набагато збільшила увагу до газети. Також можна бути організаторами спортивних та інших суспільних ініціатив», – вважає Роман Кабачій.
В те, що роздержавлені ЗМІ мають можливість вижити без державного фінансування, вірить і керівник аналітичного відділу КВУ в Одеській області Анастасія Матвієнко. «Виживуть конкурентні. Ті, хто почнуть робити і просувати якісний продукт за ринковими стандартами. Ринок – це завжди стимул для розвитку. Природно, виживуть тільки кращі. Але, на мій погляд, це тільки позитив. Час газет “Правда” вже давно минув. Прийшов час змінюватися. В Європі існує практика надання підтримки ЗМІ з боку держави. Але в нашому випадку, це, скоріше, неефективна міра», – вважає експертка.
Місцеві бюджети виділяють на свої комунальні ЗМІ значні суми, при цьому рівень подачі інформації в таких ЗМІ залишає бажати кращого, а колективи працюють десятиліттями. Такої думки дотримується голова Регіонального аналітичного центру з Ізмаїлу Світлана Гудь.
«Подібні ЗМІ, як правило, представляють собою майданчик для піару місцевих чиновників, висвітлюють вони лише роботу влади, від якої залежить їх фінансування. Оскільки ринок інформаційних послуг завжди буде актуальним, сказати, що всі ці ЗМІ помруть не можна, але виживуть найсильніші. Ось тільки таким ЗМІ доведеться відповідати певному рівню», – вважає Світлана Гудь.
При цьому, на думку експертки, є кілька сценаріїв подальшого розвитку подій для роздержавлених газет:
– стати комерційним виданням, але продумати як працювати не в мінус, оскільки колективи працюють роками і орієнтовані більше на радянські стандарти через що продавати якісний продукт не звикли і не вміють;
– перейти в руки місцевих бізнесменів чи політиків в якості засобів піару;
– укласти договори з місцевими радами і продовжити висвітлювати роботу влади за ті ж бюджетні гроші, але тільки на договірних умовах.
– припинити своє існування;
Лише в останній варіант розвитку подій вірить Андрій Федотов, одеський блогер та куратор соціального підприємництва в Impact Hub Oessa.
«Коли розмовляю з європейцями, вони взагалі не розуміють такого розмаїття мас-медіа в регіонах. Наявні бізнес-моделі точно не можуть бути застосовані до існуючих друкованих медіа-проектів. Тому якщо і буде якась прибуткова преса, то вона буде побудована абсолютно за іншими принципами і зовсім іншими командами. Функціонуючі проекти, якщо їх хтось і купить, будуть просто відображати інтереси місцевих депутатів», – вважає Андрій Федотов.
Роздержавлення, безумовно, є необхідним кроком на шляху до демократизації суспільства та посилення соціальної відповідальності ЗМІ, вважає спеціаліст з економічного прогнозування Олександр Замковой. «Частка державних ЗМІ на загальному медіа ринку не є високою. Втім для держави це ще один неопераційний актив, якого треба позбутися. Відтак, скасування державної підтримки дасть змогу іншим засобам масової інформації заповнити новостворений «вакуум» і якість самої інформації безумовно стане вищою. На місці державних редакцій утворяться приватні, які матимуть змогу запровадити власну редакційну політику, більше зорієнтуватися на потреби своєї аудиторії. Згодом можна буде казати і про вдосконалення технологічної бази колишніх державних ЗМІ та отримання ними прибутків, які дадуть змогу заробляти більше і самим журналістам», – зазначив Олександр Замковой.
Що ж до самих роздержавлених ЗМІ, то в інтерв’ю газеті «Урядовий кур’єр» головний редактор однієї з регіональних газет України, Василь Мірошник, підтвердив, що колектив живе без бюджетної «голки» вже протягом 10 років.
«Жодна злободенна тема в «Зорі» не буває одноденною, вона ведеться з номера в номер, аж доки не буде досягнуто очікуваного людьми результату. Якщо переглянути нашу газету, відразу впаде в очі, що вона в нас чітко структурована. А головний вектор нашого руху — назустріч читачам, — розповідає Мірошник. — Основний принцип — завжди говорити правду і конкретно допомагати кожному, хто цього потребує. Ви в жодному номері не побачите на першій чи й інших сторінках газети портретів керівного чиновництва, як, до речі, й не знайдете жодного матеріалу в дусі «одобрямс». Так, ми інформуємо мешканців про роботу влади, друкуємо документи, але ми служимо громаді».
Вибудовуючи тактику газети, головному редакторові постійно доводиться поєднувати творчі задуми із завданням менеджера: приносити прибуток газеті. Тож із 16 шпальт десь половина — соціального і суспільного звучання, а інші — розважально-комерційного.
У сучасному світі без інформації мешканці районів не залишаться, однак існує певний історичний та краєзнавчий компонент – більшості з роздержавлених газет Одещини по 60-70 років. Проте очевидно, що збереження існуючого «статус-кво» лише поглиблює гостроту проблеми та посилює залежність газет від місцевої влади.
Колотвін Павло, представник Інституту Масової Інформації в Одеській області
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії
