Олена Ротарі – медійниця з багаторічним досвідом. Вона пройшла шлях від журналістки до медіаменджерки, працювала в багатьох українських виданнях. Через повномасштабне вторгнення РФ до України, жінка відійшла від роботи у ЗМІ та поринула з головою у волонтерство. Але як виявилось, навички медіаменджементу дуже сприяють успішній допомозі військовим і переселенцям. Про це Олена Ротарі розповіла у нашій з нею бесіді.
– Чому волонтерство?
– В принципі, я допомагала військовим, коли почалася війна восени 2014 року. І десь до середини 2016 року ми допомагали, поки була потреба підтримувати нашу армію, поки держава сама не почала закривати більшість потреб військових і ми перестали бути потрібні. Коли почалось повномасштабне вторгнення 24 лютого, то піднялись старі зв’язки з військовими, прикордонниками. Ми почали спочатку на локальному рівні, закрити побутові питання, купити тепловізори, забезпечити амуніцією, найелементарнішими речами. На початку квітня мої друзі-журналісти створили волонтерський штаб, куди вони мене запросили з урахуванням мого досвіду, тому що бувають потрібні зв’язки, щоб допомогти тим чи іншим категоріям.
– Чим ситуація 2014 року відрізняється від ситуації 2022 року?
– Крім наших переселенців, якими доводилось опікуватись, під наш контроль потрапило багато людей. Чимало з них почали отримувати зарплату меншу, багатьох скоротили, додались одесити, що залишились без засобів до існування. Пенсіонери, малозабезпечені, родини з маленькими дітьми… Ми опікувались цим питанням до 1 червня, однак вже після цього часу ми почали надавати допомогу тільки ВПО.
– Як ви знаходите кошти?
Допомога, що приходить від наших партнерів закордонних, з кожним разом зменшується. Буквально три тижні тому наш волонтерський штаб «Нехай щастить» виграв грант на 300 тисяч гривень через ГО «Одеський осередок Автомойдану» через благодійний американський фонд «Разом for Ukraine», де працюють наші українці. Кошти підуть на закупку продуктів харчування для цивільних осіб. Ми шукали не тільки дилерів, але й виробників, щоб придбати продукти харчування. Ними ми забезпечимо наших переселенців.
– Чи багато журналістів пішли до лав ЗСУ?
– Так, звісно. З нашого телеканалу (7 канал, — прим. ред.) журналіст Віктор Надюк і оператор Олексій Сорокін. Інший медійник, не з нашого каналу, Володимир Кацман воював в 2014 році, і зараз пішов воювати. З Києва оператор та журналіст пішли на фронт, ми допомагали їм касками і бронежилетами. Хлопці боялись, що їм не вистачить їх на передовій і підстраховували себе. Але ми домовились з ними, що якщо в них не буде такої необхідності, то щоб ділились екіпіровкою зі своїми побратимами.
– Як навички медіаменеджменту допомагають волонтерству?
– Це, напевно, все-таки комунікації, з якими ти постійно працюєш. Крім всього, я ще працюю в PR, мені все більше подобається. Це спілкування з людьми, підприємствами, бо зараз ми всі зіштовхнулись з тим, що немає пального. Для нас це дуже важливо, бо ми постійно на колесах, склад та приміщення, де ми видаємо гуманітарку, розташовані в різних місцях, тому це є проблема. Ми маємо постійно поповнювати запаси палива, я через свої контакти досягла того, щоб нам дали можливість придбати паливо без черг. Щоб знали, що ми ніякі не перекупники, а волонтери, які допомагають людям.
– Куди ви привозили допомогу?
– Ми возили допомогу військовим в сусідній Миколаїв, їздили по Одеській області, де хлопці стоять на позиціях, відвозили гуманітарну допомогу в районні лікарні. Нам потрібні були талони, щоб ми не стояли в чергах і не витрачали час. Вміння переконати партнерів, що ми волонтери, а ніякі не шахраї, і справді потребуємо, чого просимо.
– Скільки працюєте волонтером?
– В перші дні війни я ще повноцінно працювала на «7 каналі», а пізніше, з квітня, працюю в волонтерському штабі. Найскладніший виклик: «Де знайти гроші?». Все відбувається через якісь особисті контакти з інвесторами та бізнесменами. – Як змінилось сприйняття війни в одеситів в 2022 порівняно з 2014?
– Чимало людей, які не цікавились політикою, почали розуміти, що тут відбувається насправді, перестали бути байдужими. Люди, від яких я навіть не очікувала і які в 2014 не допомагали, цього разу включились і зовсім по-іншому ставляться до всього. Але безумовно є ті, хто чекають на російську армію, але я не знаю, на що вони сподіваються.
– Які зараз найбільші складнощі для регіональних журналістів?
– Найбільші складнощі в тому, що вони зараз залишились без роботи і грошей. Але бачу, що всі вони крутяться, як можуть і не тільки в нашому штабі працюють, а в інших. Мої колеги Юля Федорова і Настя Сімонова працюють в волонтерському штабі 7:40, ми з ними постійно комунікуємо, радимось, як краще організувати допомогу. Так, зокрема, дівчата організували обід вихідного дня для переселенців.
– Як ви співпрацюєте з місцевою владою?
– Ми входимо до єдиної волонтерської бази, співпрацюємо один з одним. Немає хаосу, спілкуємось з владою, намагаємось працювати злагоджено. Всі ми працюємо заради єдиної мети, заради миру. І розуміємо, що якщо в наших діях не буде злагодженості, то ми ніколи не переможемо. Потрібно згуртуватись, допомагати один одного та підтримувати.
– Чи плануєте ви надалі пов’язувати роботу з журналістикою?
– Я довго думала, чи захочу повернутись після війни до журналістики взагалі. Безумовно, я цим живу досі, але є розуміння, що після нашої перемоги ЗМІ фінансуватимуться за другорядним принципом, бо треба буде відновлювати економіку. В мене є другорядна робота від волонтерства, це люди, які звертаються до нас. Не ставимо якихось розцінок, просимо допомогти, хто має таку можливість.
– Що, на вашу думку, потрібно для відродження одеської регіональної журналістики?
– Щоб інвестори любили ЗМІ, журналістів, операторів, цінували їх роботу та допомагали їм. Також важлива підтримка міжнародних партнерів, які не мають кидати наших журналістів напризволяще, надавати їм гранти. На всі галузі, на телебачення, друк, радійників, інтернет-медіа. Безумовно, буде скорочення ЗМІ, але будуть інші формати. Звісно, є соцмережі, різноманітні канали, однак вони постять не завжди перевірену інформацію. Тому важливо зберегти офіційні професійні медіа, щоб вони надалі доносили виважену інформацію людям.
Фото надані Оленою Ротарі з особистого архіву.
