Українські сили оборони не впустили ворога в Одесу, а місцева журналістська спільнота успішно відбила інформаційні атаки та захистила медійний простір регіону від спотворених новин, фейків та дезінформації. Такий можна зробити основний висновок, аналізуючи рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
З перших днів війни місцеві журналісти консолідувалися та разом із речниками офіційних відомств вивірено публікували виключно перевірену інформацію. Надмірна емоційність проявлялася лише у повідомленнях, пов’язаних із можливим входженням ДРГ у місто чи з висадкою десантів, зазначками та діяльністю ворожих корегувальників та розвідників.
Проте дотепер можна стверджувати, що достатній рівень підготовки регіональної журналістики був здатен застерегти від панічних настроїв населення, яке в найбільш напружені моменти не заважало військовим виконувати свою основну роботу. Роль місцевих журналістів в успішному протистоянні російським загарбникам у регіоні протягом перших тижнів війни досі глибоко не проаналізовано та не відрефлексовано, проте з часом цей аналіз має бути проведено.
Попри те, що інформаційний простір втримався, Одещина понесла непоправні втрати: в боях за Україну загинув одеський журналіст, письменник, ресторатор Ігор Терьохін, який з перших днів війни вступив до лав тероборони, та Максим Мединський, випускник Інституту журналістики Київського національного університету, який опікувався комунікаціями – зокрема у Міністерстві інфраструктури України та Центрі досліджень енергетики.
На цей час з неофіційних джерел відомо також про кілька випадків обстрілів одеських журналістів під час виконання редакційних завдань у місцях провадження бойових дій на півдні України, проте ці повідомлення не були офіційно оприлюднені, тому що журналісти не хотіли повідомляти про таке своїм близьким людям.
Протягом 2022 року було зафіксовано шість випадків порушення прав журналістів. Більшість з цих епізодів пов’язана з обмеженням доступу журналістів до адміністративних приміщень, наприклад до міської ради, та перешкодами в отриманні публічної інформації.
Одне порушення пов’язане з погрозами журналістці: у червні 2022 року газетярка, редакторка видання «Біляївка сіті» Галина Халимоник заявила, що місцевий мешканець погрожує їй фізичною розправою, а поліція відмовляє в розслідуванні. Зазначимо, що після розголошення цього випадку правоохоронці розпочали слідство саме за статтею, пов’язаною з перешкоджанням роботі журналістів.
З доступом до інформації протягом року ситуація лише погіршилася. На початку війни одним із чинників перешкоджання нормальному інформаційному супроводу війни у регіоні було збільшення чисельності пресофіцерів та речників різних відомств та незрозумілість ситуації з тим, хто за що відповідає та на які питання уповноважений реагувати.
У подальшому ситуація нібито стабілізувалася, і основним речником у справах воєнних питань стала Наталя Гуменюк, керівниця обʼєднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України. Проте, на думку місцевих медійників, координаційна робота пресцентру звелася лише до поширення пресрелізів, фото/відеоматеріалів та необґрунтованої заборони на самостійне фільмування будь-яких подій, пов’язаних із війною на півдні України. Все це вилилося у кілька скандалів за участю як місцевих, так і загальноукраїнських журналістів.
А в період визволення Херсону через заборону на відеозйомку на деякий час було скасовано акредитацію та дозвіл на роботу щонайменше шістьом журналістам іноземних знімальних груп, у тому числі CNN та SkyNews.
Деякі херсонські журналісти, які через окупацію своїх домівок працювали з Одеси, вважають, що комунікація з регіональними пресофіцерами створює більше проблем, перш за все затягує час.
Головний редактор видання «Мост» Сергій Нікітенко зазначає, що оперативно працювати, очікуючи рішень військових, стало дуже важко: «До цього треба додати, що до військових та на позиції нас не пускають, тобто весь час ми працюємо з цивільними темами. Тому я вже декілька раз їздив у звільнені громади сам, і це була нормальна робота. Пресофіцеру напрямку можна надіслати матеріал, де він, наскільки я розумію, переглядає, аби не було в кадрі військових, позицій та транспорту. Ситуація із зонуванням (з весни 2023 року. – Ред.) теж не полегшила життя, але для херсонських медіа зробили виключення, дозволивши в тій частині міста, яка віднесена до «жовтої» зони, працювати без пресофіцера. Це логічно, бо хтось живе в Херсоні, та буде дивно кликати пресофіцера на прогулянку містом».
Поділяє цю думку й кореспондент видання «048» Владислав Зіньковський: він отримав стипендію як журналіст, який бажає зробити матеріал з деокупованих територій, але досі не може виконати умови проєкту через обмеження для медіа:
«Їх дуже багато. Це що стосується безпосередньо війни та висвітлення її наслідків на Одещині. Для мене дотепер залишається дивним той факт, що в нашому регіоні, де не відбувалося прямих зіткнень з ворогом, і який доволі далеко від фронту, досі обмежують журналістів більше, ніж у регіонах на сході України, де зараз ідуть жорстокі бої. Наприклад, я розумію, чому важливо не фіксувати побічні пошкодження цивільних обʼєктів, що отримані в результаті «прильоту» по стратегічному обʼєкту чи по критичній інфраструктурі тощо. Але не розумію, чому це обмеження не діє на представників ОП, які поширюють дописи про все що можна й не можна, не дотримуючись навіть часових обмежень для публікацій фото- та відеоконтенту. Це підриває авторитет місцевих ЗМІ, які за логікою мали б першими повідомляти про такі події. Ще одна проблема – це проросійські телеграм-канали, які після кожної ракетної атаки вкидають купу дези, а от журналістам доводиться чекати на офіційні повідомлення годинами. Через це багато людей підсідають на рашистські пабліки та й самі не помічають, як починають споживати пропагандистський контент. Отримавши передоз фейкової інформації, аудиторія заходиться звинувачувати місцеві ЗМІ у брехні. До речі, цьому сприяють і деякі речники на місцях, які у пресрелізах виправдовують прогалини в роботі окремих систем. Варто згадати тільки про конфліктні ситуації з працівниками ТЦК. Особливо яскравий приклад зі «швидкою» та купою відео, де чоловіків силоміць хапають на вулиці та тягнуть в автобуси. На жоден з таких випадків не було адекватних коментарів з боку відповідних речників. Були лише написані за шаблоном пресрелізи.
Ще один виклик, який ускладнював роботу на початку року, – це травля журналістів з боку окремих речників. Я про те, що суспільству втовкмачили в голову, що біда там, де журналісти з камерами. Через це перші півроку було страшно ходити з фотоапаратом, навіть якщо в нього закритий обʼєктив.
Така проблема трапляється й зараз, коли люди готові тебе побити та викликати поліцію, вважаючи, що ти працюєш на росію. Але таке стається вже не так часто. Здебільшого тепер спершу питають, хто ти та чим займаєшся. Просять показати посвідчення. Це круто, що люди свідомі, але не круто, коли офіційні особи роблять із журналістів ледь не ворогів України».
Вважає, що медіапростір наразі має лібералізуватися, й одеська телеведуча Ольга Гвоздецька. На її думку, війна – структура жива та плинна. Тому й ліміти для журналістики мають розширюватися та ставати більш гнучкими.
«Всі ми, українці, від цього тільки виграємо та не дозволимо державі згортатися до формату закритої статичної системи. Чи впоралася одеська медіаспільнота з викликами потужної цензури? Так! Нові журналістські стандарти перетворилися на внутрішній кодекс редакцій. Принаймні нашої –- точно. Чи не кортіло колегам порушувати жорсткі обмеження у висвітленні деяких подій? Так! Бо часом здавалося, що швидкість подання інформації важливіша за заборони. Але перемагав здоровий глузд та бажання бути частиною цілого, яке працює на перемогу, а не на власні глядацькі рейтинги».
У свою чергу, очільниця обʼєднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталя Гуменюк, у своєму коментарі виданню Тексти, вважає всі обмеження для ЗМІ в області виправданими, оскільки через війну діють відповідні законодавчі норми: “У нас дуже багато особливих об’єктів інфраструктури, на нас у ворога особливі плани (зокрема відрізати Україну від моря). Також у нас непроста ситуація в регіоні. До прикладу, за даними обласної прокуратури, Одещина на другому місці в Україні за кількістю виявлених колаборантів. А це внутрішні вороги. Складнощі роботи я бачу в нерозумінні людьми особливостей гібридної війни саме з таким ворогом, який у нас, – “братським”… і в умовах тренду тотального висвітлення всього підряд від соцмереж до ЗМІ: від власного сніданку й до переміщення військової техніки – в першочерговій гонитві за інформаційним хайпом, багато хто забуває про обмеження витоку інформації, про правовий режим воєнного стану”.
Ще одним суттєвим чинником тиску на місцевих журналістів стали періодичні кібератаки на локальні електронні медіа.
У березні та квітні минулого року з такими проблемами стикнулися видання «Odesa.Online» та «Бесарабія інформ». Головні сторінки цих сайтів були замінені на російський триколор. У приватних бесідах місцеві журналісти досі повідомляють про психологічний тиск від невідомих абонентів, які надсилають погрози тутешнім журналістам з вимогами перейти на бік росії або замовкнути.
На початку вторгнення лякали ув’язненням та катуванням. Цікаво, що деякі одеські медійники отримали ці повідомлення разом із інструкціями до них, як і кому відправляти, – що свідчить про сплановану централізовану спецоперацію проти інформаційної сталості Одещини.
Зазначимо, що про ці погрози журналісти практично не повідомляли публічно, вважаючи це чи не нормою під час війни.
Головна редакторка видання «Odesa.Online» Віталіна Пухир згадує, що місцевим медійникам довелося опановувати навички воєнної журналістики, бо дуже скоро стали виїжджати у прифронтову зону – в місця, які були під нещадними обстрілами, і навіть на позиції наших захисників.
«Наприклад, журналісти нашого видання виїжджали в Харківську, Донецьку, Херсонську та Миколаївську області. І сьогодні працюємо на деокупованих територіях Миколаївщини та Херсонщини, фіксуємо наслідки воєнних злочинів російської армії. Одещині, особливо протягом перших місяців, теж добре діставалося: сама Одеса та чимало населених пунктів зазнали руйнувань, було багато жертв – ми одразу виїжджали на місця подій. Така робота (фіксувати наслідки ракетних атак та артилерійських обстрілів, спілкуватися з постраждалими та тими, хто втратив близьких) важка і морально, і фізично – без відпочинку, з загрозою для життя. Памятаю, як у перші дні одеські журналісти позичали один в одного бронежилети, бо тих спочатку не вистачало. Потім завдяки допомозі ІМІ отримали вже своє захисне обладнання та аптечки, стало легше. Журналісти також пройшли тренінги з особистої та цифрової безпеки, з медичної допомоги, отримали акредитацію від Міністерства оборони. Та в які б складні ситуації не потрапляли – питання, чи продовжувати свою роботу, не виникало», – розповідає Віталіна Пухир.
Очевидно, що війна значно вплинула на інформаційний простір регіону. 70% усіх новин ґрунтуються на пресрелізах та заявах речників. Лише 8% – це власна робота кореспондентів. Такі дані були отримані у межах точкового аналізу п’яти відомих одеських новинних вебсайтів у вересні 2022 року. Аналіз здійснено Інститутом масової інформації. Загалом тоді було проаналізовано 611 новин. Слід зазначити, що у 2020 році цей же показник становив 60% від загальної кількості проаналізованих джерел інформації.
Рік війни вплинув на фінансову спроможність місцевих ЗМІ, відбулися скорочення та оптимізація редакцій. Через це й значно скоротилася чисельність власних матеріалів основних онлайнових медіа регіону. Фактично зник ринок рекламних послуг, політичної реклами, скоротилася підтримка з боку інвесторів та власників ЗМІ. За останніми даними ІМІ, фінансовий стан журналістів суттєво погіршився. Про це повідомляють 74% опитаних медійників з усіх регіонів України.
Як відомо з приватних бесід, кореспонденти регіональних онлайнових медіа вже працюють в умовах урізаних гонорарів. «Після початку повномасштабного вторгнення багато ЗМІ в Одесі припинили свою роботу. Але навіть ті, що залишилися, скоротили зарплати своїм працівникам, тому люди шукають підробітки, змінюють сфери, – розповідає Марія Шевчук, редакторка видання «Інформер». – У мене відчуття, що ми зараз стабільно стоїмо на дні та не можемо відштовхнутися. Вистояли, думаю, завдяки своїй працездатності та бажанні щось робити. Всі, кого знаю, працювали 24/7. Зараз я бачу дві основні проблеми: нестачу фінансування та обмеження в роботі ЗМІ: ці обмеження подекуди виглядають необґрунтованими. Але ми вимушені працювати з тим, що є. Як буде далі, мені прогнозувати важко. Все залежатиме від того, як довго триватиме війна, які будуть пріоритети в суспільстві та саме на яку журналістику буде запит».
Значна кількість медійників, які володіють іноземними мовами, отримали можливість заробітку з іноземними знімальними групами, надаючи послуги супроводу (фіксери).
На цей час правовий статус фіксерів ніде не закріплений, на них не розповсюджуються страхові поліси, а іноземці не зацікавлені у підписанні офіційних угод. Зазначимо, що серед фіксерів є багато фахівців суміжних сфер, не пов’язаних зі ЗМІ, наприклад викладачі та перекладачі. Місцеві громадські організації, наприклад Інститут політичної інформації, проводили тренінги з підготовки фіксерів до роботи з іноземними знімальними групами ще навесні 2022 року.
Як зазначає Артур Чупригін, фіксер, перекладач «The Times» та «De Morgen», проблем у цивільному спектрі висвітлення подій зовсім немає – загалом влада йде назустріч. «А от щодо взаємодії з військовими – виникають проблеми. Часто буває, що не вистачає пресофіцерів, та іноді ніхто взагалі не бере слухавку, або не відповідають на повідомлення. Ще пресофіцери іноді працюють замість фіксерів, думаючи, що вони знають ліпше, що потрібно нам як інформаційній агенції. Це випадки поодинокі, вони не носять масового характеру. Вважаю, що нашу діяльність необхідно максимально підтримувати. Наприклад, я співпрацював із італійською газетою «Corriere della Serra» у той момент, коли вони готували матеріали напередодні першого виступу Зеленського в італійському парламенті. Газета користується особливою увагою парламентарів та держслужбовців, і це взагалі питання національної безпеки».
Важким викликом нещодавно були періодичні блекаути після ракетних обстрілів. Починаючи з кінця листопада 2022 року по кінець січня 2023 року Одещина опинилася практично без електропостачання. Ситуація була однією з найважчих у країні, бо протягом двох місяців щоденно відбувалися екстренні відключення електрики на 15–20 годин.
Як помітили місцеві медійники, суттєво скоротилася чисельність відвідувачів сайтів, проте збільшилася кількість підписників у соцмережах – читачі використовують більш енергозаощаджувальні шляхи отримання інформації з невеликим інтернет-трафіком (смартфони, планшети).
Одеські журналісти, з якими довелося поспілкуватися, у пошуках інтернету працювали з «пунктів незламності». Тепер в Одесі вже запустилися кілька проєктів, головною метою яких є підтримка ЗМІ за таких умов.
Один з них – «Медіабаза Одеса/Херсон», де присутнє спеціальне акумуляторне устаткування, яке на тривалий час забезпечує освітлення та інтернет, обладнані робочі місця для журналістів із можливістю наснажити свої робочі пристрої від зарядних станцій.
Також при координації ІМІ та інших медійних організацій низка місцевих редакцій отримала генератори, сонячні зарядні станції та павербанки. Зазначимо, що починаючи з березня 2022 року при посередництві регіонального представника ІМІ в Одеській області кілька десятків місцевих журналістів отримали індивідуальні комплекти захисту (бронежилет і каски).
В тому числі у постійне користування роздані десятки аптечок, супутникових телефонів, турнікетів, кілька «Старлінків» та інше необхідне журналістам під час війни обладнання. Кілька комплектів захисної амуніції підготовлено для тимчасового користування на період роботи у місцях підвищеної небезпеки. Ними вже скористувалися приблизно 50 разів, в тому числі кореспонденти іноземних ЗМІ.
У форматі коворкінгу працює в Одесі регіональний філіал «Ukraine Media Center», який був підготовлений восени 2022 року та також відіграв важливу роль в інформаційному спротиві під час зими – у пресцентрі відбувалися та й тепер проходять важливі публічні події за участі очільників області та країни, а журналісти мали змогу безпосередньо у приміщенні готувати інформаційні повідомлення з посиланнями на першоджерела.
Інші пресзали Одещини зупинили свою роботу від початку війни. В обмеженому, суто новинному форматі, без пресконференцій та офлайнових заходів, функціонують пресцентр «Паритет», «Одеса-Медіа» та ІА «Контекст-Причерноморʼє». Переформовувався у «Центр інформаційної оборони Одеси» пресцентр «Одесит», який пов’язується з чинним міським головою. На початку вторгнення там проходили перші публічні брифінги для медіа на воєнну тематику. Проте з часом активність центру зменшилася.
Кількість користувачів «Медіабази», «Ukraine Media Center – Odesa» та інших приміщень для одеської преси поступово скорочується – за час війни вже понад 200 регіональних медіа припинили свою діяльність в Україні. У цьому переліку присутні також ЗМІ Одещини (близько десяти таких прикладів). Їхня частка не така велика, як у регіонах, де відбуваються активні бойові дії. Проте війна й соціально-економічна ситуація в країні повністю переформатували місцевий медіапростір.
Найсерйознішим чином вона позначилася на регіональному телебаченні та газетах. На цей час в Одесі в обмеженому форматі функціонують лише 4 з приблизно 15 інформаційних телеканалів, які мовили до війни. Не зупиняли свої ефіри лише Перший міський телеканал, ТРК «Град» та «Суспільне в Одесі». Восени 2022 року відновив свою роботу «7 канал», який обмежив діяльність у квітні минулого року. Фактично припинили віщання телеканали «Репортер», «ГЛАС/ПЛЮС» та «Одеса.Лайф», який запустився у 2020 році. Нагадаємо, що ще один відомий місцевий телеканал, «Думська ТБ», зупинив випуск власного контенту за місяць до війни.
Трохи раніше був виставлений на продаж один із ветеранів місцевого інфопростору телеканал «Круг», який до цього часу залишається в ефірі та крутить «по кругу» різні фільми. Інші місцеві телеканали стало ретранслюють Марафон.
Як згадує телевізійниця Ольга Гвоздецька, у березні 2022-го її інколи охоплювали одночасно жах та захват: «Тригодинні прямі ТБ-ефіри зі включеннями десятка спікерів, з потужним потоком новин, в якому необхідно миттєво відділяти фейки від перевіреної інформації, з дикою тривогою за сина та рідних, яким навіть не можеш зателефонувати, аби спитати, чи вони сховалися за тими горезвісними «двома стінами»… Але динаміка весни минула, як й загроза висадки десанту в Одесі. А інформаційний простір почав пакуватися у щільну дисциплінарну обгортку. Принцип «не нашкодь» став головним для нашої редакції. Не нашкодь військовій операції: ефір про звільнення Херсонщини ми готували за інтуїцією, до останнього не скасовували запрошення гостям-експертам та були готові перенести все, якби не надійшло офіційного підтвердження. І його опублікували за 40 хвилин до прямого ефіру. Не нашкодь цивільним: мінімальні розмови про ядерну загрозу, аби не залякувати людей. Не нашкодь загальній меті: відставити критику місцевої влади, аби у всьому місті не порушувати відчуття єдності та синергії».
Війна суттєво вплинула й на газетний ринок Одеси – на плаву залишилися лише ті видання, які мають сторонню підтримку. За деякими даними, обласна влада підтримує «Одеські вісті», «Чорноморські новини» та «Вечернюю Одессу», але й ті скоротили кількість виходів до щотижневих.
Газета «Порто-франко», незалежне видання, змушена була тимчасово припинити вихід. Редакція існувала коштом передплати, продажу та реклами. Зараз вартість друку та тарифи на продаж роблять випуски збитковими. Тим більше що впала платоспроможність цільової аудиторії, а це переважно старші люди.
Фінансова проблема є фактично єдиною, яка заважає відновленню випуску газети. Продовжує випуск своїх газет інформаційна агенція «Центр медіа» (видання «Одеське життя», «На пенсії» та інші). Ця агенція є частиною мережі Української асоціації видавців періодичної преси, вона разом з асоціацію бере участь у різних програмах підтримки медіа.
У регіонах триває видавання лише кількох гіперлокальних газет, таких як «Народна трибуна» (м. Балта), «Хлібороб» (м. Любашівка), «Єдність» (смт. Велика Михайлівка). На цей момент в регіоні залишилася лише одна комерційна радіостанція – «Перше міське радіо». Працюють державні мовники.
Зазначимо, що у найбільш кризові дні відключення електрики в Одесі та області саме радіо виконувало функції критичного інформування населення. Інститут масової інформації своїми зверненнями до ОВА також відіграв свою роль у тому, щоб зберегти радіовіщання: воно не переривалося під час масованих ракетних обстрілів та тривалого знеструмлення регіону, як це було наприкінці листопада 2022 року, коли протягом кількох годин у місті був відсутній мобільний зв’язок, інтернет, ТБ та радіосигнал.
«Це був найважчий рік за весь час існування нашого медіа, – розповідає головний редактор «Першого міського радіо» Вадим Шпаченко. – Пристосуватися до нових умов роботи було надзвичайно складно. Рекламодавців стало значно менше, наша редакція стала більш компактною, але продовжує працювати. І це головне. Добра технічна база телерадіокомпанії дозволила виходити в ефір в обмеженому форматі навіть під час відключень світла. Виняток становили лише кілька випадків впродовж тривалих блекаутів. З початком повномасштабної війни низка місцевих медіа закрилися, але питання про припинення роботи «Першого міського» впродовж року не обговорювалося жодного разу, що дозволяє нам обережно будувати плани на майбутнє. Ми точно стали сильнішими, але все ще звикаємо до нової реальності».
Станом на квітень 2023 року більшість місцевих онлайнових медіа зберегли свою діяльність. «Величезною проблемою стало фінансування: незалежні видання втратили доходи від реклами. Але в нашому виданні, «Odesa.Online», наприклад, команда готова була працювала взагалі без зарплати, – згадує головред видання Віталіна Пухир. – Ми розуміли, що маємо виконувати свій професійний обов’язок, і жоден з нас не покинув місце роботи. Вижити минулого року допомогло фінансування від кількох фондів, деякі журналісти отримували грантові стипендії. На жаль, цього року питання фінансового виживання залишається відкритим, але потроху відновлюється рекламний ринок, і сподіваємося, що знову отримаємо фінансову допомогу від міжнародних медійних організацій, хоча до війни ми взагалі не брали участь у цих конкурсах. Восени з’явився ще один виклик – відсутність енергопостачання та зв’язку. Редакторам доводилося працювати в «пунктах незламності», бо електрики в офісі та вдома не було по кілька діб. Пізніше стало легше – завдяки допомозі кількох фондів отримали генератор, зарядну станцію та потужні павербанки. Раніше також отримали «Старлінк» та супутникові телефони. Тому зараз можемо працювати в будь-яких умовах».
Війна вплинула на інформаційні потоки регіону, і значна кількість читачів, як вже зазначили наші респонденти, перебралися у більш оперативний «Телеграм», де анонімність давала більшість можливостей для публікації результатів ракетних атак по місту.
Цим скористалися російські пропагандисти, та лише влітку 2022 року вони змогли пробитися зі своїми наративами з ізоляції та потрапити до рядового читача через підконтрольні телеграм-канали. За нещодавнім повідомленням Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, два телеграм-канали, які називають себе «одеськими», мають причетність до спецслужб росії: це «Типичная Одесса» та «Одесский фраер».
Найгучнішими кейсами розповсюдження дезінформації та фейків, за підсумками цього огляду медіапростору Одещини, відзначилися саме ці два телеграм-канали. Не будемо применшувати вплив цих каналів на порядок денний, оскільки їхня загальна аудиторія зросла з кількох сотень до понад ста тисяч за кілька місяців.
Війна стрімко змінює інформаційний ландшафт регіону. Місцеві редакції вже готуються до наступної зими, продовжують вчитися писати грантові заявки, шукають рекламодавців та інвесторів, накопичують ресурси, щоб пережити 2023 рік.
На оптимізм наштовхують показники березневого моніторингу ІМІ щодо аналізу частки новин на політичні теми. За результатами цього дослідження виявлено, що політика повертається у порядок денний інформаційного простору Одещини, адже практично 4% новин стосуються політичних подій. На перший погляд, це незначні показники, але у порівнянні з даними за серпень 2022 року, коли проводили схожий моніторинг, кількість таких повідомлень збільшилася вдвічі.
Вочевидь, це дуже далеко від довоєнних 14,5% усіх дописів, що підпали під моніторинг у вже далекому листопаді 2020 року, але все ж таки є певні тенденції до відлиги та активізації громадсько-політичного життя, і це позитивно відобразиться на інфопросторі та рекламному ринку регіона.
Павло Колотвін, регіональний представник Інституту масової інформації в Одеській області
