Павло Колотвін, представник ГО Інститут Масової Інформації в Одеській області
Нещодавно прочитав, що у 2011 році Пулітцерівську премію, одну з найпрестижніших нагород у галузі журналістики, отримали журналісти The Los Angeles Times за матеріал про корупцію в невеликому каліфорнійському місті Белл. Кореспонденти газети стали переможцями у найпрестижнішій номінації “За служіння суспільству”, лауреати якої отримують золоту медаль та грошову винагороду.
Суть розслідування полягала в тому, що журналісти викрили місцеву владу у встановленні надзвичайно високих зарплат для посадовців. Публікація призвела до серії реформ у законодавчій сфері і арешту міських чиновників.
Чесно кажучи, в одеській регіональній пресі щотижня виходять розслідування, за які можна видавати Пулітцерівську премію. Приблизно нарахував, що тільки за останній місяць одеські журналісти та громадські активісти, зробили сім розслідувань, виконаних відповідно до міжнародних стандартів.
За цей місяць одеські журналісти викривали ознаки корупції в тендерних закупівлях, знаходили підприємства та незадеклароване майно у рядових держслужбовців та керівників РДА, встановлювали зв’язки депутатів та очільників міста з офшорними компаніями та міжнародними фінансовими групами, фіксували приязні відносини керівництва області з олігархами часів президента-втікача, писали про корупцію в правоохоронних органах.
Проблема лише в тому, що на відміну від американського міста Белл, ці публікації до цих пір не призвели до будь-якої реакції як правоохоронних органів так і самої влади в регіоні.
З цього приводу чув коментар: «Добре, що взагалі не б’ють». Проте я би так не радів, адже за даними ІМІ Одеса займає друге місце в Україні за кількістю випадків перешкоджанню професійної діяльності журналістів. Причому найчастіше нападали на представників ЗМІ рядові громадяни. І цьому теж є свої пояснення. Журналісти викривають корупцію та говорять про несправедливість, люди це бачать і звісно їх просто розлючує коли вони знову фіксують «героїв» розслідувань на ТБ-шоу або на засіданнях місцевої ради. І свою злість вони переносять на журналістів.
«Раніше нічого не знали і спокійно жили собі» – часто можна почути таку думку від пересічних громадян.
Який можна зробити висновок?
Чиновники вже звикають до камер, прозорості і починають красти у відкриту. Тому ЗМІ слід зосередитись на лобіюванні подальшої правоохоронної та судової реформ. Без них праця журналістів буде не ефективною і сотні потенційних Пулітцерівських премій, хоча б і віртуально, не будуть роздані найближчим часом.
