Бессарабський край славиться своєю різноманітністю. Де і в якій місцевості ще живе стільки національностей, переплітається стільки культур та існує стільки перспектив для розвитку? Зелений туризм, етнографічні фестивалі, домашнє вино… Це далеко не всі речі, які мають всі шанси стати популярними на Одещині. Проте з багатьох причин південні райони області цими можливостями не користуються.
Чому так відбувається? Що можна зробити для популяризації південної території? Ці й багато інших питань прозвучали на візійній сесії «Пульс Бессарабії», яка в липні проходила в Ізмаїлі.
На захід були запрошені представники громадських організацій, яким не байдужа доля південного краю. Власне, більшість з них являлися вихідцями із Бессарабії, які пов’язані з нею минулим, теперішнім і майбутнім. Сьогодення мало кому приносить радість, а перспективи на найближчі роки виглядають туманними. Як привернути увагу наших співгромадян до землі, про яку знають мало, та й те що знають позитивною інформацією назвати важко?
Логічніше продемонструвати переваги краю наочно, однак тут виникає багато проблем. Тих же туристів відлякують дороги на півдні Одещини. Вірніше, їхня відсутність на деяких ділянках. Місцева влада хоч потрохи і ремонтує трасу Одеса-Рені, однак ями на ній все ще здатні нагадати, що «морська хвороба» буває навіть там, де морем і не пахне.
«У Бессарабії дуже великий потенціал, однак як його реалізувати є ще тим питанням. Я приїхала до Ізмаїлу з Києва і хочу сказати, як людина зі сторони, що далека дорога не єдине, що заважає краєві розвиватися. Люди просто не знають, чим можна тут зайнятися. Немає жодних сучасних туристичних довідників, музейні експозиції не оновлювалися ще з радянських часів. Мої друзі, наприклад, хотіли зробити гастрономічний тур Бессарабією, бо чули про її унікальну та смачну кухню. Однак ця ідея зазнала краху, бо не знайшлося жодної інформації, куди і за чим їхати», – поділилась враженнями координаторка комунікацій Мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру Ольга Гончар.
Там де немає фактів, народжуються міфи. Один з гостей візійної сесії, житель центральної України, розповів що на його батьківщині існує переконання про те, що національні спільноти в Бессарабії дуже ворогують між собою. Мовляв, ненависть доходила до таких масштабів, що за радянських часів між молдовськими та болгарськими селами стояли контрольно-пропускні пункти із військовими. Вони, начебто, були організовані через те, що був великий ризик кровопролиття на ґрунті національної ворожнечі. Подібна заява, м’яко кажучи, шокувала присутніх жителів Бессарабії. Одні почали сміятися від абсурдності сказаного, другі стали відверто обурюватися. Проте всі зійшлися в одній думці: в них такого не було, і нічого подібного вони не чули, хоча і живуть тут чи не з самого народження.
Представники влади в районах, здається, розуміють всю складність свого становища. Репутація регіону скоріше відома зі знаком «мінус», ніж «плюс», розвиваються села та містечка Бессарабії неоднорідно. Якщо той же Ізмаїл, наприклад, виглядає пристойним та благополучним, то невеличкі населені пункти на шляху до нього від Одеси цим похвалитися не можуть. Застаріла інфраструктура, гостра нестача питної води, відсутність робочих місць. Ситуація загрожує стати катастрофічною, проте чіткого плану, як діяти, райони ще не мають. Реформа місцевого самоврядування хоч і має вирішити ці та багато інших проблем, однак вона сама по собі є одним великим питанням.
«Перш за все ми не знаємо, що буде відбуватися зі школою в нашому селі і фельдшерсько-акушерським пунктом. Якщо буде відбуватися реформа децентралізації і нас приєднають до іншого села, то це може створити ряд незручностей для наших людей. Звичайно все сподіваються, що держава вирішить цю проблему, що зміни будуть працювати на благо людей. Треба підходити до того, щоб створити нормальні умови для жителів усіх потенційних громад. Адже з огляду на наше бездоріжжя, можуть виникнути проблеми з тим, щоб потрапити в ту ж лікарню. Тому поки ми просто спостерігаємо, що буде далі,» – ділиться побоюваннями представниця Громадської організації «Розвиток села Плавні» (Ренійський район) Євгенія Гончар.
Держава зараз робить ставку на добровільне об’єднання громад, яке має допомогти малим населеним пунктам краще розпоряджатися власними коштами. З іншого боку, на плечі новоутворених громад падають такі обов’язки, з якими до сьогодні ще ніколи не зіштовхувались місцеві ради. Проте зараз райони рухаються в напрямку децентралізації, розуміючи необхідність нових реформ. Одещина тут не виняток, хоча реформування в найбільшій області України відбувається нерівномірно. З дванадцяти об’єднаних териториріальних громад, утворених в цьому регіоні, лише дві (Тузлівська та Червоноармійська) знаходяться на території Бесарабії.
Чинників, які сповільнюють рух децентралізаційної реформи, багато. Проблема із дорожним сполученням вагома, проте не єдина причина того, що до реформування жителі Бесарабії ставляться із побоюваннями. При об’єднанні громад гостро постає проблема національного питання. Адже як відомо, на цій території проживає понад тридцять народностей. Гагаузьські села межують з болгарськими, молдовські – з українськими. Таке становище речей для півдня Одещини є звичним, причин для конфлікту ні в кого немає. Однак кожне село прагне зберегти свою автентичність, батьки хочуть щоб їх діти мали можливість навчатися мови та культури народу, з якого вони походять. Чи буде це можливим, якщо на кілька різнонаціональних сіл буде одна школа, ніхто поки що сказати не може.
«Утворення ОТГ, відповідно до закону про добровільне об’єднання громад, має зокрема відбуватися з урахуванням етнічних особливостей. Втім, в «Методиці формування спроможних громад» цей механізм деталізований не був, що і викликає тепер чимало запитань і підстав для необґрунтованих спекуляцій не зовсім чистих на руку політиків. По-перше, створення ОТГ ніяк не пов’язане із закриттям об’єктів соціальної інфраструктури. Одна подія ніяк не є причиною другого. Якраз навпаки, саме громада після об’єднання сама розпоряджається своїми школами, ФАПами та іншими об’єктами, тоді як зараз вони перебувають «під опікою» районної влади, яка, до речі, має право «оптимізувати» школу без узгодження з селом. У ОТГ районна влада такі функції втрачає після передачі шкіл на баланс громади. По-друге, якщо громада ухвалить рішення про доцільність створення освітнього округу, опорної школи та її філій, а робиться це не з метою заощадити кошти, а саме з метою підвищення якості шкільної освіти, яка, що не секрет ні для кого, в селах залишає бажати кращого. Досить згадати той факт, що тільки в цьому році одеські виші змушені були зменшити держзамовлення на 25% – через низькі результатів здачі ЗНО саме випускниками сільських шкіл, що не може не хвилювати батьків та дітей. Якщо в громаді будуть створюватися такі школи і якщо буде прийнято рішення про зниження ступенів в філіях (тобто, це може бути закриття, наприклад, 10-11 класів в одній школі, а дітей, відповідно, будуть підвозити на шкільному автобусі в опорну школу), то це буде виключно рішення самої громади, депутатського корпусу. Держава в цей процес не втручається», – пояснює консультант з питань комунікацій Одеського регіонального відділення Асоціації міст України Євгенія Генова.
Отже, якщо громада захоче зберегти ту чи іншу установу – ніхто не заборонить їй цього зробити. Якщо школярам будуть потрібні уроки болгарської чи молдовської мов, то педагогів ніхто звільняти не буде. ОТГ сама має зорієнтуватись, як і чому навчати дітей, орієнтуючись на думку місцевих жителів. Вирішення цих питань в межах громади законом не заборонено. Однак нормативних документів, які б давали підказку на подальший розвиток дій, теж не розроблено. Існуючим та потенційним громадам на півдні Одещини в цьому плані «розв’язали руки». Проте їм доведеться діяти наосліп і не факт, що всі рішення громади принесуть позитивні зміни
Однак мешканці Бесарабії, здається, не збираються варитися у власному соку далі. Сподіваються, що зможуть працювати далі, тільки як і до чого приступати поки що не зовсім уявляють. Ведуться перемовини, представники місцевих рад та громадських організацій вчаться співпрацювати між собою. Конкретного плану дій ще немає, проте люди поступово навчаються комунікувати між собою. Хай в цих громадських обговореннях поки немає згоди. Хай там лунають дещо абсурдні ідеї на кшталт утворення нової області з центром в Ізмаїлі (як за старих добрих часів). Боятися рішучих кроків – це нормально, адже ніхто наперед не може сказати, який вибір буде правильним. Однак жителі південних районів розуміють одне: якщо лишати все як є, то про зміни на краще годі й мріяти.
Марія Шевчук
