Більшість людей прагне мирного існування і хоче жити там, де немає збройних конфліктів. А якщо вони трапляються то всі, хто мають змогу, стараються виїхати до безпечніших територій. В такій ситуації опинилося чимало наших співвітчизників з Донбасу, які через бойові дії покинули свої домівки, ставши вимушеними переселенцями. Після цього стало зрозумілим, що Україні треба захищатись, орієнтуючись на досвід інших держав. Але якщо поглянути на європейські країни, то можна побачити, що більшість з них не дбають про власну безпеку й оборону самостійно. Вони обрали формат колективної військової співпраці, утворивши Північноатлантичний альянс (НАТО). Головною метою цієї організації є забезпечення свободи та безпеки країн-учасниць з використанням політичних і військових засобів.
Наша держава не мала і не має ресурсів, щоб сперечатися з Російською Федерацією, опираючись тільки на власні технології та військову підготовку. Для багатьох було дивом, що в 2014 році Україна встояла перед ворогом, захистивши значну частину своїх територій. Так, чимало міст Донецької та Луганської областей вже понад п’ять років окуповані. Але деякі з них (наприклад, Краматорськ і Слов’янськ) вдалось відстояти,а багато регіонів взагалі так і не стали «народними республіками». Багато в чому це заслуга наших захисників, витримкою яких захоплюються навіть фахівці з НАТО.
«Українські військові мають в Сполучених Штатах дуже хорошу репутацію. Всі захоплені якістю підготовки наших збройних сил, і тим, як вони змогли вижити п’ять років тому. Американські військові мені сказали, що вони отримали гарний досвід від співпраці з українськими колегами, бо ті змогли їх багато чому навчити. Адже вони дуже добре розуміють стратегію та ментальність ворога, з яким мають справу. Військовим силам США це трошки важче було зрозуміти в 2014 році», – каже директорка Програми адвокатури та інформації в Українській Федерації Америки Ірина Мазур.
Останніми роками Україна встигла залучитися сильною міжнародною підтримкою від сусідніх держав та союзних блоків. ЄС вводить санкції проти держави-агресора, виділяє грантові кошти на проекти розвитку в українських громадах (зокрема й тих, що постраждали внаслідок військових дій). Такі «кроки назустріч» стабілізують економічну та політичну обстановку України. Хтось бачить в цьому прагматичну мотивацію, мовляв європейці не бажають, щоб біля їхніх кордонів точилася війна. Тому й підтримують нашу державу, щоб вона була спроможною захищатися та розвиватися. Але хіба українці не хочуть собі того ж самого?
Сьогодні інтереси України та Європейського Союзу більшою мірою співпадають. Наша держава змогла відстояти свою незалежність перед беззаперечною загрозою і довела всьому світу, що здатна себе захистити. Це зокрема помітили й представники НАТО. Вони тісно співпрацюють з нашими військовими, передають їм на баланс необхідне технічне забезпечення. Так в 2019 році ВМС України будуть укомплектовані двома катерами, які нададуть їм колеги зі Сполучених Штатів. Поки судна базуються в Балтиморі, але коли всі необхідні документи будуть готові, катери перетнуть океан, щоб моніторити ситуацію в Чорноморському регіоні. Судячи зі співпраці останніх років, члени Північноатлантичного альянсу вважають Україну якщо не рівноправним, то принаймні перспективним партнером, у якого є чому повчитися.
«Минулого літа я була присутня на саміті НАТО в Брюсселі, де відбувалось спільне засідання голів держав та урядів. Саме тоді прозвучала велика кількість виступів, які однозначно говорили про те, що Україна не тільки повинна стати членом Альянсу в майбутньому, а й про те, що вже зараз для цього треба робити необхідні кроки. Також промовці виражали жаль з приводу того, що наша держава не є членом НАТО. На мою думку це вираження того, як змінилося розуміння ролі України, змінилося відчуття того, який внесок вона робить для євроатлантичної спільноти. Почався визнаватися той факт, що наша держава вже зараз виступає східним флангом Альянсу», – говорить віце-прем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе.
Одним з найяскравіших прикладів співпраці України та НАТО є військові навчання «Сі Бриз». Більшою мірою вони відбуваються в Одесі, хоча окремі етапи можуть організовуватися в сусідніх Миколаївській та Херсонській областях. Військові різних країн здобувають навички спільної співпраці, розуміння один одного без слів за критичних умов. «Сі Бриз» мають в Україні понад двадцятирічну історію проведення, але змагання 2019 року, за словами організаторів, були наймасштабнішими. Майже три тисячі учасників з дев’ятнадцяти країн світу вчилися надавати допомогу потерпілим, оборонятися від ворожого десанту та проводити наступальні операції. Враховуючи те, в якій небезпеці південь України опинився в 2014 році, проведення подібних змагань набуває особливого сенсу.
За задумами ідеологів «російської весни», південні області нашої держави мали стати частиною так званої Новоросії. І незважаючи на те що вони оминули цієї долі, тут вистачало драматичних подій, які лишилися болючою раною для всіх, хто став їх свідком. В Одесі було 2 травня 2014 року зі стріляниною в центрі міста, пожежею в Будинку профспілок і численними людськими жертвами. Херсонщина межує з окупованим Кримом, що теж дає місцевим жителям достатньо приводів для переживань. Тому військовим Чорноморському регіону як ніякому іншому важливо працювати за стандартами НАТО, відстоюючи безпеку країни.
«В цьому році ми вже повинні перейти на структуру штабів Альянсу, щоб вони відповідали функціям та завданням цих структур. Це стосується в першу чергу кораблів, підрозділів морської піхоти та авіації. По кораблям ми готуємо два патрульних катери, які ми найближчим часом отримаємо з США. На них працюватимуть два підготовлені екіпажі. В минулому році ми підготували батальйон морської піхоти, який вже має відповідно оцінений рівень. Ми будемо реагувати на всі виклики, що перед нами стоять, у нас є відповідний комплект сил, готовий до проведення протидесантної оборони і захисту в межах території моря, » – стверджує командувач ВМС України Ігор Воронченко.
За скрутних часів дуже важливо захистити кордони та місцеве населення від ворожої агресії. Але не менш важливим є збереження життів військових, які знаходяться на передовій. Країни-члени НАТО це чудово розуміють, вкладаючи значні кошти у забезпечення армії. Так в солдатів Альянсу є надсучасна військова техніка, вартістю десятки тисяч доларів. Роботи шукають та знешкоджують вибухонебезпечні пристрої, кораблі обладнані чутливими радарами, які допомагають уникнути багатьох загроз в морі. Україні потрібно ще багато чого реформувати у своїх збройних силах. І хочеться сподіватися, що на шляху самовдосконалення наша держава не залишиться наодинці.
Марія Шевчук
