Хоч з деокупації минуло вже 8 місяців, будинки мешканців Благодатного не тільки зруйновані, але й все ще заміновані.
В селищі до війни проживало біля 500 людей. Маленьке село жило за рахунок фермерського господарства, а люди працювали в полі та тримали скотину.
Окуповано Благодатне було на початку квітня 2022 року. Покидали його росіяни за декілька днів до деокупації Херсону та замінували все. Наразі хоч зі звільнення минуло вже вісім місяців, але повернулись до дому декілька десятків людей — селище повністю зруйновано та все ще заміновано.
“Ось за годину, як ви приїхали, я знайшов під курником два снаряди, жінка дуже злякалася, але на щастя нічого не вибухнуло, ось виніс їх сюди. Сподіваюся не рване”, — розповідає нам місцевий житель Олександр.
Олександр та Світлана мешканці селища Благодатне, покинули свою домівку у квітні 2022 та повернулись рівно за рік.
“Ми спочатку не хотіли їхати, в нас тільки корови потелились, господарство велике — шкода було кидати. Вирішив все набіг росіян. В березні почався обстріл та ми з чоловіком забігли в підвал, до нього зайшли росіяни — кинули камінець та прокричали, що це граната. Ми дуже злякалися. Вони почали питати де “націоналісти”. Я плакала, кричала, що нікого тут немає, просила нас не вбивати. Вони закрили підвал та вийшли, почався бій. Коли на ранок ми вийшли з підвалу — будинку вже не було і я прийняла рішення їхати”, — розповідає Світлана.
Олександр та Світлана з квітня 2023 року намагаються привести свій будинок до ладу, саджають город, щось ремонтують. Спить сімейна пара в автівці — бо більше нема де.
“Нам сказали, що на розмінування нашого селища знадобиться 6 років і ніхто це зараз робити не буде. Як альтернативу запропонували модульні будинки в сусідньому селі Правдине, але мешканці там жити не хочуть, бо в будинках влітку жарко, взимку холодно і немає ніяких умов.
“Люди проти переїжджати до сусіднього села, в нас тут є свої хати, ми хочемо жити вдома, але староста двох селищ Благодатне і Правдіно – піклується тільки про Правдино, а нашому ж селищу навіть гуманітарної допомоги не надає. Старосту Шульгу Раїсу — взагалі ніхто не обирав, її назначив Сергій Розсоха — керівник нашої ОТГ. Сам Розсоха працював на росіян та був під слідством, але наразі відпущен під особисте зобов’язання”, — розповідає нам місцевий фермер Михайло.
До війни він займався посівною, але через окупацію довелось все кидати та бігти. Як розповідає чоловік тільки техніки росіяни знищили на суму 2,5 мільярди гривень, а ще знищені амбари та зерно.
Наразі чоловік намагається відновити господарство, позичив кошти, відремонтував техніку та засіявся. Розміновував поля сам, але невдало, його племінник Дмитро, допомагаючи з посівною, підірвався на тракторі. Хлопець втратив око.
“До війни я часто допомагав дяді з господарством, під час повномасштабної почав волонтерити, збирав одяг, їжу — привозив до рідного селища, зараз є мрія зібрати команду волонтерів та допомогти відновити наше селище”, — розповідає Дмитро.
Хлопець каже, що більшість тутешніх найбільше мріють повернутися додому, але дому немає.
Наразі в модульних будинках, які влада надала для мешканців живе одна сім’я: мати Вікторія з трирічним Іваном. Будинок жінки повністю зруйновано, відновити поки немає можливості.
“Дуже жарко в ньому. Коли на вулиці 35, то в будинку 45 й дитина постійно плаче. Він взагалі зараз постійно плаче, боїться автівок, сирени, постійно проситься на ручки”, — розповідає Вікторія.
Виїхала жінка з дому, як і більшість місцевих, коли вже почали гинути люди.
Більшість загиблих так і ховали там де їх вбило, в деяких дворах все ще можна побачити їх могили.
На одну з них наштовхнулася і я.
Як розповіли місцеві, захований у дворі чоловік Віктор, його ранило під час обстрілу, а місцеві змогли затягли чоловіка до підвалу. До кінця обстрілу він не дожив. Поховали його в тому ж дворі.
Нюра Фонтанська
