За даними Центрального статистичного управління Ірландії (CSO), станом на початок лютого 2025 року, в країні проживало 112 189 тисяч українців, які рятувались від війни. Це люди, що отримали тимчасовий прихисток і намагаються влаштувати своє життя. Хтось із мріями про повернення додому, коли стане безпечно, хтось з бажанням вже нікуди не їхати та облаштовуватись на новому місці. Однак і ті, й інші, зіштовхуються із труднощами адаптації, пошуком домівки та вивченням мови.
Днями ми поспілкувались з мешканцем Дубліна Кілліаном Бірном. Чоловік наразі поєднує фермерську роботу з викладанням англійської мови для українців. Його студентами є люди, які перебрались за тисячі кілометрів від рідних країв, в пошуках безпечного місця. Англійська є однією з офіційних мов в Ірландії, і зрозуміло, що тут її потрібно знати на максимальному рівні. Звісно, якщо є прагнення інтегруватися в суспільство та знайти гарну роботу.
– Кілліане, добрий день! Можете згадати, як люди в Ірландії відреагували на початок війни в Україні?
Насправді, ніхто не очікував, що в наш час, в самому центрі Європи, буде війна. Перші новини, які надходили з України, стали для нас шоком. Ірландія тільки що пережила два з половиною роки пандемії коронавірусу. Здавалося, що вона нарешті добігає кінця, і життя потроху повертається до норми. Навіть якщо нас це безпосередньо не стосується, сам факт, що десь відносно поруч відбувається війна, досить тривожний. Зараз в багатьох ірландців складається враження, що війна в Україні завершилась. Вірніше, люди знають, що вона є, але продовжується не в тих масштабах, бої затихли і т.д. Хоча ті, хто цікавляться ситуацією, чудово розуміють, що це не так.
– Як ірландці ставляться до українців?
Певне нерозуміння спостерігається в робітничих районах чи в громадах, де люди живуть десятиліттями і знають один одного. Наразі в Ірландії серйозна житлова криза, у нас зараз близько 15 тисяч безхатченків. Людей, які просто живуть на вулиці. І коли приїхали українці, яким почали надавати житло в готелях, соціальну допомогу, деякі люди висловлювали думку, мовляв, навіщо ми підтримуємо чужих, коли в нас свої помирають на вулицях. Деякі ірландські політики використовують ці тези, щоб посіяти ненависть та розбрат. Але загалом, це спостерігається по всій Європі, коли українських чи будь-яких інших біженців використовують в ролі цапа-відбувайла.
– Як ви почали викладати англійську мову українським біженцям?
Раніше я працював викладачем англійської мови в приватному коледжі, навчаючи іммігрантів та студентів короткострокового навчання з усієї Європи. Зрештою, я припинив цю роботу, бо мені в якийсь момент стало нецікаво. Пізніше , завдяки проєкту Червоного Хреста, я почав навчати англійської біженців з Афганістану. Навчальний курс тривав шість місяців, а після цього мені запропонували аналогічну роботу – навчати українців. З початку повномасштабного вторгнення я виконав два шестимісячні проєкти з українськими біженцями, і нещодавно знову повернувся до цієї роботи ще на чотири місяці.
– Скажіть, будь ласка, який, за вашими спостереженнями, типовий портрет українців, які знайшли прихисток від війни в Ірландії?
На курси англійської переважно приходять жінки, орієнтовно віком від 30 до 40 років. Зазвичай в групі є кілька чоловіків, а також кілька студентів старшого віку. Але переважають жінки, бо, як мені відомо, в чоловіків є певні обмеження для виїзду за кордон. І, як я розумію, в інших країнах ситуація аналогічна. Зовсім юних людей небагато. Я маю на увазі таких, хто молодше тридцяти. Обов’язкової вимоги для всіх українців вчити мову немає. Однак ті, хто вирішує навчатися, зазвичай мотивовані та прагнуть працювати, щоб більше інтегруватися до ірландського суспільства.
– Що мотивує вас працювати з біженцями та людьми у складних ситуаціях?
Як і багато людей, я глибоко стурбований погіршенням глобальної ситуації в світі. Війни, зміни клімату, голод, хвороби. Я вважаю, що нашому суспільству треба ставати більш об’єднаним. Технології зробили так, що ми живемо більш ізольовано, і я хочу протидіяти цьому, працюючи з різними людьми. Викладання англійської мови для дорослих дає мені можливість робити це, не будучи прив’язаним до жорстких навчальних програм, і я можу спілкуватися зі студентами, як з людьми, а не лише як зі складачами тестів.
– Чи використовуєте ви якісь спеціальні методи навчання, адаптовані до потреб українців?
Так, ці методи відрізняються від стандартного коледжу. Бо мої студенти це дорослі люди зі своїм особистим бекграундом, життєвим та професійним досвідом. Зокрема, я активно використовую методи сторітелінгу, це робить навчання цікавішим та людянішим. Я намагаюся не дотримуватися традиційних навчальних програм, а натомість використовувати підходи, що відображають реальне життя та інтереси студентів. Такий підхід допомагає встановити зв’язок та дає мотивацію до навчання.
– Наскільки швидко українці вивчають англійську?
Все залежить від людини. Маю одного студента, він регулярно відвідує заняття вже два місяці, дуже старається. Коли він тільки починав, то був надзвичайно тривожним, йому було важко говорити. Зараз цей студент набагато впевненіший в собі, вільно говорить і навіть іноді думає англійською. Це велика трансформація за такий короткий термін. Заняття безкоштовні, але мотивація у людей різна, , тому кількість відвідувачів курсів сильно коливається. Але я вважаю, що така можливість навчатися має залишатись для всіх.
– І багато у вас сумлінних студентів?
Хотілося б більше, якщо чесно. Наразі моїм найбільшим викликом, як педагога, є нестабільна відвідуваність та групи, в яких навчаються люди з різним рівнем знань. Я часто не знаю, хто з’явиться в певний день, а їхні рівні англійської дуже відрізняються. За таких умов про навчальний план не йдеться, мені доводиться подекуди імпровізувати на уроках, щоб кожен, незалежно від рівня підготовки, виніс з уроку знання. Проте особисто мені ці труднощі легко подолати. Найголовніше, що я вважаю свою роботу корисною і отримую від неї задоволення.
– Що, за вашими спостереженнями, впливає на успішність вивчення мови?
Одним з найважливіших факторів є впевненість у собі. Багатьом студентам, особливо старшого віку, бракує впевненості, щоб говорити. Вони можуть мати гарну теоретичну базу, але відчувати труднощі в спілкуванні через те, що бояться сказати щось не так. Молодші люди не так сильно турбуються про досконалість вимови, граматики і т.д. Але такий підхід, насправді, допомагає їм швидше навчатися. Також важливий гарний психологічний стан. Коли в людини хронічна тривога чи депресія, це може дуже ускладнити вивчення мови.
– Чим українці відрізняються від інших груп біженців, з якими ви працювали?
Культурно українці, ймовірно, ближчі до ірландців, ніж, наприклад, біженці з Афганістану. Важко узагальнювати, але схожість у способі життя та ставленні до нього може полегшити деяку взаємодію в класі. Проте, кожна група має свої власні труднощі, і спочатку я не до кінця усвідомлював, наскільки серйозними є деякі з них для моїх студентів. Я нещодавно побував в Україні, це дало мені певне розуміння культурних та соціальних проблем, з якими стикаються її громадяни. Та ж повітряна тривога це серйозне психологічне навантаження, а українці, здається, не звертають на них уваги.
– Як ваші студенти поєднують вивчення мови з іншими обов’язками?
Деякі студенти добираються до занять громадським транспортом до двох годин в один бік, що пов’язано з великою кількістю труднощів, починаючи від часу на дорогу, закінчуючи концентрацією на заняттях. Є люди, які активно шукають роботу або вже працюють у магазинах чи готелях, але багато людей не має постійної роботи. За моїми спостереженнями, більша проблема полягає часто в протилежному : забагато вільного часу. Коли людині немає чим зайнятись, це може бути емоційно виснажливим та призводити до відчуття непотрібності.
– З якими основними труднощами стикаються українці?
В українців в Ірландії наразі дві основні проблеми: : недостатній рівень англійської мови та брак житла. Багато моїх студентів мають вищу освіту, аж до ступеня магістра та професійний досвід у таких галузях, як маркетинг, архітектура чи фармацевтика, але їхньої англійської недостатньо для роботи в цих секторах в Ірландії. Житло – ще одна величезна проблема. В нашій країні серйозна житлова криза. Більшість біженців живуть у готелях, що означає певні обмеження, відсутність справжнього дому та брак автономії. Ці два питання часто виникають на заняттях.
– Але якщо ці проблеми вирішити, це пришвидшить інтеграцію?
За такий короткий час відчути себе «своїм» досить складно. В українців залишаються невисловлені емоційні потреби, які важко зрозуміти тим, хто не мав такого травматичного досвіду. Тривога за рідних, сам факт перебування далеко від дому, невпевненість у майбутньому. Деякі студенти навіть кажуть, що читати новини про обстріли України для них тяжче, ніж переживати їх безпосередньо вдома, під час війни.
– Яку пораду ви б дали тим, хто хоче працювати з біженцями?
Для мене робота з біженцями це неймовірний досвід зустрічі з різними людьми. Я справді вважаю за честь зустрічатися та спілкуватися з ними. В такий складний, але водночас і такий цікавий час у їхньому житті. Подекуди справді буває важко, але завдяки цій роботі я зустрів кількох справді дуже добрих друзів. Важливо робити освіту цілісною, не зосереджуючись лише на правилах. Звертайте увагу на інші речі: культуру, природу, мистецтво, будь-які речі, що можуть зацікавити ваших студентів. Це зробить навчання більш наближеним до життя.
Спілкувалася: Марія Шевчук
Фото для публікації надані Кілліаном Бірном.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
