Півроку тому ми публікували матеріал про стан питної води в Одеському регіоні. Виявилось, що в багатьох районах області ситуація склалась катастрофічна. Так на півдні Одещини бракує водних ресурсів, а ті, що наявні, досить часто непридатні як для пиття, так і для сільськогосподарських робіт. Річки регіону виснажені надмірною людською діяльністю, при тому що на місцях майже не вживається жодних заходів для їх збереження. В одних випадках просто відсутні ресурси для підтримки водних об’єктів. Але дуже часто люди не мають розуміння того, що річки треба берегти й просто нераціонально використовують те, що дала їм природа. І така ситуація, на жаль, характерна не тільки для Одеської області.
В Україні зареєстровано понад 70 тисячі річок, 40 тисяч озер, більше тисячі водосховищ та 400 тисяч ставків. Разом з тим наша держава вирізняється одним з найменших в Європі показників із забезпечення води. Цей показник розраховують як сумарний річний стік внутрішніх водних ресурсів країни в тисячах кубометрів на людину. З 1989 року в нас зникло 10 тисяч річок. За підрахунками спеціалістів, вже за кілька десятків років українцям потрібно буде завозити питну воду з-за кордону або отримувати її методом опріснення моря. Вже зараз наша держава переживає так званий «водний стрес».
Під цим терміном розуміють забезпеченість водою на рівні нижче 1,7 тисячі кубічних метрів на людину. Україна має тільки 1 тисячу кубічних метрів внутрішніх вод на душу населення. Якщо поглянути на інші країни, то на Швецію та Німеччину припадає 2,5 тисяч кубічних метрів, на Францію – 3,5, Британію – 5. В сусідній Польщі, в порівнянні з Україною, ситуація краща: там цей показник дорівнює 1,6 тис. куб. м. Але вже сьогодні там вживають заходи для уникнення проблем. Фахівці польської гідрологічної служби підняли тривогу влітку 2019 року, зазначаючи що рівень підземних вод в 12 з 16 польських провінцій може бути недостатнім для наповнення дрібних криниць. Польський Уряд планує виділити більше трьох мільярдів доларів на вирішення цієї проблеми.
«В Одеській області ситуація ще гірша. В нас зникло понад 50 % річок, які існували в минулі часи, і ситуація тільки погіршується. Ми робили дослідження і згідно них переексплуатація водних ресурсів в Одеській області приблизно вчетверо вища, ніж вони можуть витримати. Площа ставків, побудованих в басейнах таких річок як Дністер та Дунай, у 3,6 рази перевищує стік річки. Якщо уявити, що в добі може бути три зміни, то вважайте що річки півдня України експлуатуються в чотири зміни. Річки пересихають тому, що вони не витримують того навантаження, яке на них припадає», – говорить керівниця «Чорноморського жіночого клубу» Світлана Слесаренок.
Після підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла курс на те, щоб перебудуватися згідно Водної Рамкової директиви. За цим документом, наша держава поділяється на дев’ять річкових басейнів. На територію Одеської області припадає чотири: а саме басейни Нижнього Дунаю, Південного Бугу, Дністра та Причорноморських річок. На кожен з цих басейнів розробляється план керівництва річкою. Подібні заходи вже допомогли свого часу Німеччині покращити стан водних ресурсів. На це пішло близько 15-20 років, але реалізація плану управління дозволила багато річок повернути до життя. В них стали розмножуватися осетрові та лососеві риби, яких вже давно не бачили в цих місцях. Це дає надію, що українські річки можна врятувати також.
Відновлення водних ресурсів на Одещині задача комплексна. Важливо привернути увагу органів місцевого самоврядування, щоб вони могли виконати свою ділянку роботи. У свідомості багатьох людей існує стереотип, що якщо десь існує Агентство водних ресурсів, то саме на ньому лежить повна відповідальність за те, що відбувається з нашими річками. Однак органи центральної влади не можуть всім розпоряджатися самостійно. Їм необхідна підтримка громад, місцевих жителів, що мешкають в басейнах тих чи інших водних об’єктів. Від річкових ресурсів багато в чому залежить успішність сільського господарства, що особливо актуально для маленьких населених пунктів. Доступність води взагалі є одним з ключових показників якості людського життя на нашій планеті.
«Найголовніше у збереженні річок – це політична воля. Має бути розуміння того, що треба робити. Наприклад, в Молдові рішення ухвалюють басейнові ради, які слідкують за ситуацією. Наприклад, є маленька річка, яка протікає через п’ять сіл. Активісти та місцеві голови збираються разом, запрошують експертів з неурядовий організацій (або навпаки, останні беруть ініціативу на себе, збираючи представників влади й громадськості) і утворюють раду. Вона збирається на суспільних засадах й ведуться обговорення, що робити для покращення нашої маленької річки», – розповідає директор Міжнародної асоціації охоронців річки Eco-Tiras Ілля Тромбицький.
Дуже багато кроків, спрямованих на збереження водних ресурсів, вимагають значного фінансування. Однак певних речей можна досягнути переосмисленням в роботі аграрного сектору. Так, наприклад, є сенс раціональніше використовувати землі сільськогосподарського призначення. Бо, з одного боку, надмірна діяльність людини негативно впливає на земельні та водні об’єкти. З іншого, в деяких випадках спостерігається перенасичення ринку продукцією аграрного сектору, що вимагає його оптимізації. Такі кроки сприятимуть не тільки збереженню навколишнього середовища, а й раціональному використанню наявних ресурсів.
Марія Шевчук
