Стан питної води на Одещині. Що можна змінити на краще?

Ми регулярно висвітлюємо реформи, які впроваджуються на півдні України, зокрема в Одеському регіоні. Відкриття сучасних центрів первинної медико-санітарної допомоги, обладнаних всім необхідним, впровадження інклюзивної освіти в сільській місцевості… Це все важливі речі, без яких неможливий подальший розвиток віддалених населених пунктів. Але дуже часто ми, звертаючи увагу на інновації, забуваємо про базові речі.

Однією з таких речей є доступна питна вода, яка вже давно є чимось звичним для жителів великих міст. Коли проживаєш в мегаполісі, то важко уявити, що десь, у віддаленому селі, люди досі носять воду відрами з колодязя. І це ще не найгірший випадок, бо десь криниць немає взагалі, або навіть якщо вони є, то вода в них абсолютно непридатна до пиття.

За даними Державного агентстваводнихресурсів, Одеська область посідає перше «непочесне» місце в рейтингу забрудненості питної води. За Одещиною йдуть Донецька та Луганська області, а третє місце між собою поділили Миколаїв­ський, Дніп­ро­петровський, Хар­ківський та Київ­ський регіони. Найчистішою рідина виявилась на Львівщиніта Закарпатті. Якість питної води дослідники визначали за тим, наскільки внійприсутні хлор, аміак, сульфатамонію, нітрати, нітрити, фосфати, інші хімічні речовини. Додатково враховувався кисневий запасводи.

«В пробах питної води, зібраних з різних районів Одеської області, перевищені показники за жорсткістю, кількість сульфатів та хлоридів значно перевищує норму.  Жорсткість води здатна негативно впливати на стан шкіри, вона сповільнює процеси травлення в організмі, може викликати відкладення солей. Хлориди та сульфати, в свою чергу, діють схожим чином, сприяючи виникненню каменів у нирках, сечовивідних шляхах. Але найбільшу небезпеку становить мікробіологічне забруднення води, яке може спровокувати спалахи захворювань, як це було в Ізмаїлі кілька років тому», — пояснює лікарка відділу організації санітарно-гігієнічних досліджень ДУ «Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України» Світлана Козінова.

Коли в регіоні не вистачає якісної води, то це катастрофічно позначається на його розвиткові. Якщо потребу населення у питній воді можна вирішити завдяки її доставці з більш благополучних районів, то з усіма іншими галузями не все так просто. Наприклад, більшість аграрних культур (з яких живуть села) вимагають регулярного поливу, об’ємів якого треба набагато більше, ніж рекомендованих «двох літрів на людину» для харчових потреб. Велику проблему створює людська незаконна діяльність на існуючих річках та озерах. Через неї обмежені водні ресурси стають ще більш дефіцитними, а у водоймах спостерігається забруднення та обміління.

«Є жахливі цифри, коли наприклад річка має в довжину 40 кілометрів, а на ній більше 100 незаконних гідротехнічних споруд, що відбирають воду. І в одному місці її забирають, а в іншому люди потерпають від нестачі води. В природі все взаємоповязано. Якщо будуть жити прісноводні річки, то продовжить поповнюватися прісною водою Куяльницький лиман, відновлюватимуться його унікальні лікувальні біологічні ресурси», — говорить ректор Одеського державного екологічногоуніверситету Сергій Степаненко.

Південні райони Одеської області вважаються найзасушливішими серед усіх в регіоні. Влітку там дуже спекотно і без додаткового підживлення водою неможливий розвиток фермерських угідь, з яких живуть багато сіл. А ще залишається проблем з питними ресурсами. Звісно, не всі населені пункти української Бессарабії страждають однаково. На півдні Одещини протікає повноводна річка Дунай, містечко Вилкове в Кілійському районі взагалі розташоване фактично на воді. Але навіть якщо до прісної води рукою подати, то далеко не завжди вона відповідає санітарним нормам та годиться для внутрішнього вживання. Тому зараз ведеться розробка проектів, які в перспективі мають вирішити цю проблему.

«На сьогоднішній день в Одеській області найбільше потерпають від нестачі ресурсів питної води південні райони, зокрема Ізмаїльський, Тарутинський та Болградський. Та вода, яка є у річках, непридатна до вживання, а в підземних джерелах запасів води дуже мало. Хоча, наприклад, місто Ізмаїл отримує воду з останніх, йому пощастило мати великі резерви підземної питної води. Тому сьогоднішній день розроблено проект будівництва Болградського групового водогону»,-  зауважує начальник басейнового управління воднихресурсів річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю Василь Потоп.

Водогін орієнтований на сільські населені пункти, проте якщо буде така можливість, до цієї системи можна буде  під’єднати районний центр, оскільки Болградові теж не вистачає питної води. Труби пролягатимуть від Кілії до Болграду. В рамках проекту будуть забезпечені водою 10 сіл в Ізмаїльському районі та 8 сіл в Болградському. Проведення масштабних робіт вимагає серйозних фінансових вкладень, проте іншого шляху не існує. На будівництво має піти три-чотири роки.  Але якщо все буде добре, то жителі південних районів Одеської області (принаймні, частина з них) забуде про проблеми з доставкою води.

Сучасні технології теоретично дозволяють вирішити проблеми із нестачею питних ресурсів раз і назавжди. Проте на їх реалізацію потрібен час, кошти та (це чи не найголовніше) зацікавленість з боку місцевої влади. Тільки за цих умов можна розраховувати на те, що життя мешканців Одеської області буде покращуватися.