В рамках нашого проєкту InfoCrime ми продовжуємо розбирати фейки та ворожу пропаганду, яка шириться різноманітними каналами для формування суспільної думки в жителів Одеської області. При чому ми помітили, що в деяких випадках поширення неправдивої інформації є не прикладом свідомого поширення певних наративів, а банальних непорозумінь, психологічної втоми й інших чинників, що роблять нас упередженим в сприйнятті та поширенні тих чи інших новин. В цьому дайджесті ми проаналізували новини та інформаційні повідомлення, які були опубліковані з 13 по 19 вересня і переконались, що поширити фейк можна несвідомо, тому вкотре закликаємо до виваженості у поширенні тих чи інших новин.
Непорозуміння через похорон військового та свідомі історичні маніпуляції: аналіз соцмереж
За останній тиждень в інформаційному просторі були як свідомі маніпуляції, так і несвідомі поширення інформаційних новин. У селі Новоселиця на Одещині під час поховання загиблого військовослужбовця Флавія Лянки виникла ситуація, яку активно обговорювали в соцмережах. Труну з тілом воїна не впустили до місцевого храму. На перший погляд, це могло виглядати як жорстке рішення з боку місцевого священника.
Дослідивши всі деталі стало зрозумілим, що причиною інциденту стала організаційна плутанина, а не принципова відмова відспівувати військового, як це почало ширитись мережею. Ворота храму були відчинені, а от священника просто не було на місці, бо йому повідомили, що відспівуванням буде займатися інший священнослужитель.
Попри те, що ситуацію вдалося врегулювати, вона отримала суспільний резонанс. Такі події особливо гостро сприймаються в умовах війни, коли кожне прощання із загиблими воїнами має символічний характер і стає важливою частиною колективної пам’яті. Будь-які труднощі чи непорозуміння в цьому процесі часто набувають ширшого значення, виходячи за межі локальної громади.
Варто зазначити, подібні випадки можуть використовуватися в інформаційній війні, яку Росія веде проти України. Кремль активно намагається створювати та поширювати наративи, що мають на меті показати нібито «розкол» усередині українського суспільства. Саме через це навіть окремі локальні події можуть перетворюватися на інформаційні приводи для маніпуляцій.
Окремою темою є багаторічні зусилля Росії сформувати міф про «исконно русскую Одессу» та «Новоросію». Зокрема, цей наратив транслює пропагандистський паблік «Типичная Одесса» Пропагандисти представляють місто як частину «русского мира», ігноруючи факти про його справжню історію. У публічному просторі такі наративи закріплювалися ще з часів Російської імперії та Радянського Союзу, коли історія міста подавалася однобоко.
Насправді ж Одеса з моменту заснування була багатонаціональним проєктом, у якому важливу роль відігравали різні етнічні та культурні громади. Тут свого часу було багато росіян, однак це місто розвивалося завдяки грекам, євреям, болгарам, українцям, німцям та представникам інших народів. Його характер визначався саме різноманіттям, відкритістю до світу й активними міжнародними зв’язками. Цей факт заперечує ідею про «виключно російську» ідентичність Одеси, на якій наполягає пропаганда.
Сьогодні важливим завданням для українського суспільства є пояснення цих історичних реалій та розвінчання нав’язаних міфів. Це не лише питання академічних досліджень, а й складова інформаційної безпеки. Адже саме через перекручене трактування минулого Росія намагається обґрунтувати свої територіальні зазіхання та підтримувати деструктивні настрої в окремих регіонах України.
Подія в Новоселівці й дискусія довкола імперського проєкту мають спільне підґрунтя. І в першому, і в другому випадку мова йде про інформаційне протистояння та боротьбу за думки. Місцевий конфлікт, спричинений непорозумінням, цілком міг стати основою для нових фейків, якби вийшло оперативне спростування та пояснення. Також сама історія Одеси, з усім її різноманіттям, часто слугує одним із головних інструментів ворожої пропаганди. Тому об’єктивне висвітлення всіх подій, максимально неупереджене до тих чи інших історичних осіб, є одним з способів протистояти російській міфології.
В пошуках уваги читача: емоційні заголовки в одеських медіа
Одеські онлайн-видання продовжують конкурувати за увагу читачів, використовуючи для цього часто не найчесніші прийоми. Декілька останніх матеріалів добре демонструють характерні приклади маніпуляцій у новинному полі регіону. Для прикладу, проаналізуємо новину «В Одесі затримали жінку-шпигунку, яка працювала на РФ».
Уже сам заголовок формує уявлення про доведений злочин і завершене слідство, хоча йдеться лише про підозру. Юридично жінка ще не визнана винною, і статус «підозрюваної» означає зовсім інший рівень доказовості. Така підміна понять дозволяє медіа створити гучний новинний привід, але водночас викривлює реальність, адже читачеві підсовують готовий вердикт, який поки що належить винести суду. Це класичний приклад, коли використовується безапеляційність для посилення ефекту.
Аналогічна новина із заголовком «Спалювання мотлоху місцевим жителем призвело до масштабної пожежі на Кароліно-Бугазі». Якщо уважно прочитати текст, то історія не така однозначна: є низка факторів, що могли сприяти поширенню вогню, але для публікації достатньо знайти «винуватця», аби надати повідомленню драматичності. Проблема полягає у перенесенні акценту. Медіа робить із ймовірної причини безальтернативний факт. Це дозволяє виданню зробити заголовок клікбейтним і водночас підживлювати у читачів емоційне ставлення до «безвідповідального сусіда», хоча журналістика має інформувати, а не формувати образ ворога там, де питання ще відкрите.
Схожі прийоми використані у матеріалі «В Одеській області виміряли радіаційний фон: де найвищі показники». Читач мимоволі готується до новини про загрозу, однак в самому тексті виявляється, що мова йде про природні коливання, які не виходять за безпечні межі. Отже, сам зміст новини заспокоює, але поданий він лише після того, як користувач натисне на лінк, бо тривожний заголовок не залишає вибору. Це типовий маніпулятивний прийом для збільшення переходів, який використовується для утримання уваги, проте вводить читача в оману в першому контакті з інформацією.
Окремої уваги заслуговує новина «Військова форма й тактичні рюкзаки: як жінка з Кавказу переправляла через кордон на Одещині чоловіків». Тут важливо відзначити, що сама інформація про незаконне переправлення має значення, але навіщо підкреслення етнічного походження тут недоцільне. Це не додає новини фактичної цінності, однак створює підґрунтя для формування стереотипів і негативних асоціацій. Подібні акценти є спекулятивними, бо вони навмисне апелюють до етнічності як до «мітки», що може підсилити ворожість у суспільстві. В результаті з факту порушення закону робиться «екзотична» сенсація, де на перший план виходить не суть події, а походження людини.
Нарешті, публікація під назвою «Реванш: що ховається за публічністю сірого кардинала “Довіряй ділам”» виступає яскравим прикладом політичного памфлету, замаскованого під новину. Тут використовується оціночна лексика, подається інтерпретація подій у ключі «відновлення впливу», де за кожною деталлю прослідковується авторська позиція. Такі тексти працюють як інструмент політичної боротьби, а не інформування. Вони створюють у читачів певний емоційний настрій, закладаючи негативне чи позитивне ставлення до конкретних фігур, замість надання перевірених фактів. Таким чином, журналістика перетворюється на агітацію.
Загалом ці приклади демонструють, що інформаційне поле Одеси рясніє маніпулятивними прийомами, починаючи від перебільшення ролі «винуватця» і використання сенсаційних формулювань, до навмисного наголосу на етнічному походженні та політичної заангажованості. В усіх випадках увага читача стає головною цінністю, а факти слугують тільки інструментом для привернення цієї уваги. Такі новини створюють відчуття загострення, тривоги чи навіть неприязні, що вигідно для кількості кліків, але шкодить довірі до медіа та якості поширення інформації.
Маpія Шeвчyк
Проєкт реалізується за підтримки ІМІ і CzechAid
