Антикорупційна реформа була і залишається чи не найбажанішою в українському суспільстві. Крім того, імплементація антикорупційної реформи залишається наріжним каменем міжнародних відносин і співпраці з європейськими партнерами для України. Стаття 22 розділу ІІІ Угоди про асоціацію України з ЄС визначає, що Сторони співробітничають у боротьбі з кримінальною та незаконною організованною чи іншою діяльністю, а також з метою її попередження. Таке співробітництво спрямовується на вирішення, зокрема, такої проблеми як корупція, як у приватному, так і в державному секторі.
Втім, розбудова антикорупційних інституцій в Україні, як показують останні події, потребує посилення політичної волі та рішучих кроків з боку України. Ефективність побудованої системи антикорупційних правоохоронних органів в Україні, зокрема, утвореного Національного антикорупційного бюро України та розбудова його територіальних управлінь, а також, утвореної Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, як показала практика, залежить від створення та ефективного функціонування спеціального антикорупційного суду, і успішної судової реформи.
І хоч, правові передумови для утворення та функціонування спеціального антикорупційного суду було створено ще влітку 2016 року, у рамках змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 02 червня 2016 р. №1402-VIII), до сьогодні, фактичне створення антикорупційного суду не розпочато. Єдиною причиною гальмування зазначеного процесу є слабка політична воля, зумовлена тиском з боку корупціонерів. Інакшого раціонального пояснення несхвалення існуючих проектів законів про Вищий антикорупційний суд, поданих до Верховної Ради України народними депутатами вже майже рік – не існує. Враховуючи, що Вищий антикорупційний суд виступає як суд першої інстанції з розгляду окремих категорій справ, які розслідуються Національним антикорупційним бюро та супроводжуються Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, поточні розслідування НАБУ під процесуальним керівництвом САП фактично блокуються у судах загальною юрисдикції. Варто, також, враховувати, що згідно положень чинного законодавства, на створення та запуск Вищого антикорупційного суду піде щонайменше дванадцяти місяців з дня набрання чинності законом, який визначить спеціальні вимоги до суддів цього суду.
Окремо варто зазначити, що саме у 2017 році, закінчується імплементація визначених на законодавчому рівні засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки. Станом на сьогодні, пріоритетним питанням залишається визначення нових засад і напрямків антикорупційної політики України на найближчі роки, виходячи з викликів, які існують для України.
У рамках антикорупційної реформи України, починаючи з 2016 року, також, розпочато повноцінну роботу Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). При цьому, фактично проведено дві хвилі електронного декларування суб’єктів, які є зобов’язаними згідно положень закону. Варто, зазначити, що введення електронного декларування зустріло неабиякий супротив на політичному рівні. У той же час, помста антикорупціонерам за обов’язок електронного декларування суб’єктами уповноваженими на виконання функцій держави з боку окремих політиків, вилилася у законодавче закріплення обов’язку подання електронних декларацій самими ж антикорупційними активістами та посадовими особами антикорупційних громадських об’єднань, включно з підрядними організаціями, які виконують роботи чи надають послуги для антикорупційних організацій. Все це, є відвертим і очевидним кроком назад, на шляху імплементації антикорупційної реформи в Україні.
Узагальнюючи аналіз роботи Національного агентства з питань запобігання корупції, варто підкреслити слабку інституційну здатність зазначеного спеціалізованого державного органу, як у контексті виконання покладених на нього функцій, так і загалом, враховуючи ефективність інституційної розбудови самого агентства. Інституційна слабкість простежувалася і в ході запуску та під час підтримки життєдіяльності системи електронного декларування, і під час інформаційної підтримки суб’єктів декларування, і вже після завершення другого етапу декларування, що тривав до 31 березня 2017 року. Як показує дійсність, НАЗК виявила практичну нездатність здійснити перевірку фактичного стану суб’єкта декларування на предмет відповідності задекларованому, внаслідок чого, електронне декларування виконує лише роль документування майнового стану, що наразі не призводить до негативних наслідків для осіб, які порушують законодавство України.
Окрему стурбованість викликає надмірна заполітизованість процесу формування персонального складу НАЗК, і зокрема, складення повноження одним із членів. Підтвердженням такої політизованості є останні новини про вихід зі складу конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади членів Національного агентства з питань запобігання корупції голови правління Transparency International Україна Андрія Марусова.
Ще одним кроком на шляху втілення антикорупційної реформи в Україні, було утворення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Агентство має достатньо широкі повноваження з управління тими активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані через їх незаконне походження. Станом на сьогодні, центральний орган влади зі спеціальним статусом перебуває у стані формування.
Алла Юрченко
Виконавчий директор громадської організації «Офіс Регіонального Розвитку»
Член РГК НАБУ
