24 лютого, п’ята ранку, 2022 рік. Ця дата розділила життя багатьох українців на «до» та «після». Незважаючи на те, що з російською агресією наша держава зіштовхнулась ще в далекому 2014 році, багатьох наших громадян ця війна безпосередньо торкнулась саме рік тому. Вибухи, затори на трасах, черги на кордонах. Мільйони людей покинули свої домівки, в пошуках безпечного місця. Багато з них знайшли прихисток в інших країнах. Зокрема в Румунії, з якою ми безпосередньо межуємо і яка однією з перших прийняла українців.
Днями в Бухаресті відкрилась фотовиставка «Granițe» («Кордони») , присвячена українським біженцям та волонтерам, що їм допомагали. У фотографіях поєднались дві паралельні лінії: з одного боку, проблема українців, які через війну втратили все та поїхали в нікуди, з іншого — роль волонтерів, які з одними з перших прийшли на допомогу після повномасштабного вторгнення і продовжують допомагати дотепер. Серед експозицій — художні фото з біженських центрів, репортажі з прикордонних пунктів, портрети волонтерів з їх історіями.
Всі знімки зробили фотокореспонденти Богдан Дінка та Мірча Рештя. Вони особливо цікавляться соціальними темами, над якими працюють п’ятнадцять років. Фотографи провели перші місяці з початку війни проти України на кордонах, фіксуючи все, що траплялося на очі. Виставка ставить за мету розповісти про роботу, яку неурядові організації та державні інституції виконували з початку війни. Це спосіб виказати повагу роботі, яку протягом довгого часу виконують працівники соціального сектору. І тільки вони знають, чого їм це вартувало.
У проекті представлені як українські, так і румунські волонтери. На одному фото зображена спеціалістка з психології зі Львова. Вона працювала з дітьми з усієї України, зокрема з тими, які прибули з Бучі. Знаходячись далеко від лінії фронту, вона була травмована через роботу і досвід своїх підопічних. Інше фото – волонтер з Румунії, він викладає дітям англійську. В деяких моментах чоловік був не просто викладачем, а заміняв дітям батька. У кожного своя історія, свої світлі та темні моменти, пов’язані з допомогою людям, що постраждали від війни.
«Волонтери будують довірливі стосунки з українцями і це є сьогодні однією з найважливіших речей. Війна, яка триває, впливає абсолютно на всіх нас. Можливо на європейців не так сильно, як на українців, звичайно, але вона має наслідки для кожного. І і я думаю, всі розуміють, що у нас є багато спільного, що ми разом будемо чинити опір та переможемо. Тож я думаю, що ця виставка і те, що роблять волонтерські румунські організації, які співпрацююють з біженцями, це, передусім, про взаємну довіру. І цим варто пишатися», – вважає представниця Німецького Фонду Маршалла Марія Флоря.
Через російську військову агресію громадянське суспільство в Румунії швидко організувалося. Навіть за рік, що минув після повномасштабного вторгнення, активісти та працівники державних структур, які допомагають біженцям, продовжують демонструвати свою солідарність із сусідами через гуманітарні акції та їх інтеграцію в громади. Попри те, що відчувається певна втома, на державному рівні є розуміння що ця війна не внутрішня проблема України, а загроза світовій системі безпеки, де першими під удар ризикують потрапити саме європейські країни.
На виставку прийшли люди, які працюють з темою біженства. Серед гостей можна було помітити обличчя людей, які стали героями фото. А загалом, присутні зосередились на своїй роботі. Журналісти домовлялись про робочі зустрічі та інтерв’ю, представники громадського сектору обговорювали нові виклики, які з’явились останнім часом. Змінилась програма фінансування українців. Треба влаштувати дітей в школи та дитячі садочки. Громадяни, які знайшли прихисток, досі потребують допомоги, однак вона вже іншого формату, ніж та, що була рік тому.
З початку повномасштабного вторгнення до румунських волонтерів звернулось близько 220 тисяч українців, які шукали прихисток від війни. Через активістів та соціальних працівників пройшла велика кількість людей зі своїми травмами, складними історіями. До таких викликів об’єктивно ніхто не був готовий, тому дуже скоро допомога знадобилась і самим волонтерам. Для них організували спеціальні курси,які допомогали розвинути навички спілкування людьми, які тікають від війни, незалежно від того, дорослі вони чи діти.
Також всіх причетних до роботи з біженцями навчили розпізнавати людину з депресією чи посттравматичним синдромом, давали інформацію, як втрутитися та коли необхідно направити її до спеціаліста. Водночас волонтери отримали практичні поради, як керувати власними емоціями, як уникнути або лікувати виснаження, яке наступило майже у всіх через рік після початку війни. І це стосується як людей, що допомагають в Україні, так і тих, хто надає підтримку за кордоном.
«Волонтери знаходяться на першій лінії. Вони допомагають біженцямі подекуди страждають від синдрому рятівника. Деякі з них фактично віддавали останні гроші для допомоги біженцям. Вони працювали двадцять чотири годинина добуі відчували, що роблять недостатньо. Вони відкривалидверісвоїх будинкік, брали свій власний одяг та віддавали біженцям. Багато з них страждали від сильного емоційного вигорання. В нас є один випадок, коли волонтер помер від перенапруження. Тому навіть якщо ми іноді хочемо допомогти, нам потрібно вміти допомогти собі. І ця виставка присвячена людям з усієї Румунії, які допомагали українцям», – говорить виконавча директорка організації «Progress Foundation» Камелія Крішан.
Сьогодні, крім допомоги біженцям, важливо приділяти увагу людям, які власне допомагають. Для них розроблені семінари з лікування травм, пов’язаних з війною. Роль курсів полягає в тому, щоб дати тим, хто безпосередньо бере участь в інтеграції біженців у свої громади, деякі основні інструменти, які допоможуть їм взаємодіяти із жителями України. Водночас волонтери та працівники громадських організацій мають пам’ятати деякі правила та обмеження. Адже подекуди через незнання спроба допомогти може тільки посилити психологічну травму.
Марія Шевчук
