За даними МОЗ, після повномасштабного вторгнення близько 15 мільйонів українців мають необхідність у допомозі психолога або психіатра. Третина з них, окрім терапії, потребуватиме медикаментозної підтримки. Люди, які зіштовхнулись у своєму житті з війною, переживають колективну травму, що негативно впливає на їх фізичне та ментальне здоров’я. Це той досвід, до якого жоден із нас не був готовий і який ми всі вже два роки вимушені переживати.
Програміст Ярослав зустрів війну у Харкові, де мешкав на момент повномасштабного вторгнення. Він до останнього не вірив у війну, а коли вона почалась, то йому хотілось думати, що світ вжахнеться від побачених кадрів та війна швидко закінчиться. Він жив на околиці Харкова, до якої в перші дні повномасштабного вторгнення впритул підібралися окупаційні війська. Поруч точились бої, евакуюватись доводилось з ризиком для життя.
«Я вважаю, що відбувся легким переляком. Але якби виїхав на півгодини раніше, то мій труп та розстріляна машина були б десь між Харковом та Малою Роганню. А так ми просто зустріли хлопців з тероборони, які сказали нам їхати в інший бік, бо попереду російський БТР, що горить. У результаті машину довелося кинути та евакуюватися вже наступного дня, поїздом. Тож особливих жахів особисто не бачив. А ось друзі, які залишились у Харкові, були свідками авіаударів зовсім поряд», – згадує Ярослав.
Зараз чоловік з родиною живе на Західній Україні. Йому пощастило зберегти роботу, яка дозволяє йому забезпечувати себе та активно донатити на армію. Тут тихо, вибухи за всі часи чув лічені рази, від роботи ППО. Але продовжує слідкувати за новинами й знає оперативну обстановку. За час війни, як і багато українців, негативно позначились на його становищі. Має проблеми зі сном, деякі тижні не обходяться без сильнодіючих заспокійливих препаратів.
Мешканка Одеси Світлана 24 лютого прокинулась від вибухів. На відміну від Ярослава, вона на в перші місяця нікуди не виїздила за межі рідного міста, хоча найголовнішим бажанням було втекти подалі. Але обставини склалися таким чином, що треба було затриматися. Спершу друзі-військові попросили отримати гуманітарну допомогу, і вона кілька днів чекала на посилку, потім треба було допомогти ще одним знайомим волонтерам. Поки Світлана була зайнята своїми справами, обстановка на фронті стабілізувалась. Зрозумівши, що окупація Одесі найближчим часом точно не загрожує, жінка вирішила залишитись.
«Так, було складно, але поступово психіка якось пристосовується до обставин. Ми спочатку звикли до обстрілів, потім до тривалих відключень світла. Але я відчуваю, що зараз мені психологічно складно. При тому що обстріли не такі, як були в перші місяці війни, при тому що цієї зими, яка скоро мине, ми були зі світлом і теплом. Спочатку трималась на якійсь люті, потім була надія на подальший контрнаступ, зараз просто якесь виснаження. Хоча й розумію, що в моїй ситуації не все так погано, як могло б бути», – говорить Світлана.
Повномасштабна війна стала серйозним випробуванням для українців. Найбільший удар на себе приймають військові, які знаходяться на передовій, пройшли полон і мають всі ознаки посттравматичного стресового розладу. Однак навіть українці, які живуть далеко від лінії фронту, відчувають на собі негативний вплив війни. Передусім, психологічний, пов’язаний з невідомістю та страхом за майбутнє. Адже в кожного є рідні чи близькі, які загинули чи постраждали внаслідок повномасштабного російського вторгнення.
Гештальт-терапевт Юрій Шрамко говорить, що за останні два роки роботи в нього та його колег значно побільшало. Люди звертаються за допомогою з різних приводів. Одні переживають тривожність через невизначеність майбутнього, мають проблеми зі сном та концентрацією уваги. Інші страждають на посттравматичні розлади, пов’язані з військовими діями. Актуальні запити на проблеми в міжособистісних відносинах, які спровоковані напруженою обстановкою. Люди намагаються адаптуватися до нових умов, пережити втрату та знайти опори у житті.
Фахівець зазначає, що люди психічно виснажились за останні два роки війни. Очікування та фантазії не виправдалися. Люди жили майбутнім, з вірою про швидку перемогу, а перемога так і не приходила. Багато українців поставили життя на паузу, очікували, що ось-ось все врегулюється і буде як раніше. Але на зміну сподіванням на краще приходили блекаути, обстріли, загибель рідних та близьких. Окрім того, нікуди не зникли поточні проблеми в родині, на роботі. Психіка українців довгий час знаходиться в постійному напруженні, стресі, який тільки поглиблюється.
«У мене на терапії зараз жінка, 22-річний син якої перебуває близько двох років у полоні після виходу з Азовсталі. Вона не розуміє як їй жити, поки він там. Багато запитів стосуються не лише тих людей, які знаходяться в Україні, але й тих, хто перебуває в евакуації. Люди, які через війну виїхали за кордон, часто набагто гостріше переживають події в Україні, бо вони не присутні під час тих же обстрілів міст. Їхня психіка часто домальовує більш жахливі картини, ніж ті, що ми бачимо. У багатьох із них в Україні залишаються родичі та близькі люди. Крім того, їхня еміграція, розрив родин була вимушеною, не з їхньої волі, а тому й травматичною,» – говорить Юрій Шрамко.
Він наголошує, що боятися психотерапевтів та психіатрів не варто, вони потрібні не для того, щоб вас помістити в психіатричну лікарню, а навпаки, щоб допомогти вам туди не потрапити. Багато українців мало того що живуть в жахливому стресі, ще й поглиблюють його ірраціональними установками. Щоб вийти з замкнутого кола, важливо прийняти факт, що як раніше вже не буде, війна це довгий процес, необхідно адаптуватися до реальності, прийняти свої безсилля, страх, гнів та направляти їх у потрібне русло.
В деяких випадках люди не усвідомлюють, що їм потрібна підтримка, що вони самостійно не можуть впоратись зі стресом. Ознаки, які вказують на необхідність допомоги психолога або психіатра, можуть включати постійні відчуття тривоги, депресії, різкі зміни в способі життя або поведінці. «Червоним прапорцем» також виступають проблеми зі сном, порушення харчування, а також сильні емоційні сплески або проблеми в міжособистісних відносинах. Часто люди починають себе агресивно поводити в колі сім’ї, чого раніше за ними не спостерігалось.
Проблеми в ментальному здоров’ї можуть виражати себе через фізіологічні прояви. Наприклад, головні болі, біль у животі або спині, коли лікарі не можуть знайти причину в організмі. Серйозним симптомом виступає погіршення пам’яті та зниження концентрації уваги, підвищена дратівливість, агресія. Поширеною скаргою є апатія до життя, роботи, хоббі. Забудькуватість, якої раніше не спостерігалося. За наявності цих ознак потрібно звернутися до фахівця за консультацією. Тим паче, що останнім часом для українців з’явилось багато програм безкоштовної підтримки.
Професійна психологічна допомога сприятиме налагодженню психологічного стану, навчить справлятися зі стресом. Якщо не ігнорувати симптоми, то можна покращити душевну рівновагу за допомогою терапії, без ліків. Однак в деяких випадках вже необхідна медикаментозна підтримка, щоб жити максимально повноцінним життям, наскільки це можливо за наявних обставин. Вчитися жити тут і зараз, як би не було складно. Саме це дає ресурс не тільки протриматися самому, але й допомагати іншим.
Марія Шевчук
