Чи були ви колись свідком воєнного злочину? На жаль, через чотири роки повномасштабного вторгнення Росії для багатьох наших земляків ця відповідь буде ствердною.
Йдеться про серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року та інші серйозні порушення законів і звичаїв війни, визначені у статті 8 Римського Статуту. Навмисні вбивства, катування, взяття цивільних заручників та депортації, а також «порушення законів і звичаїв війни», тобто навмисні напади на цивільне населення, представників гуманітарних місій, вбивство полонених, що склали зброю, дії під прапором противника, умисні напади на релігійні та культурні установи, історичні об’єкти тощо.
З самого початку повномасштабного вторгнення світ здригнувся від кривавих подробиць, які викладали в соцмережі безпосередні учасники подій, про які писали журналісти та говорили правозахисники. Проблема полягає в тому, що Україна має справу з ворогом, який не гребує відвертою брехнею та конструюванням паралельної альтернативної реальності, на створення якої витрачаються чималі кошти.
Тому так важливо не просто говорити про страждання українців, а й чітко документувати усі порушення міжнародного права. Постійним органом, уповноваженим вести розслідування і судити осіб, які вчинили міжнародні злочини, в тому числі воєнні, є Міжнародний кримінальний суд. Так це довгий і непростий шлях, адже інколи справи у МКС розглядають понад 10 років, але з іншого боку – воєнні злочини не мають строку давності.
Та повернемося до проблеми документування. Як засвідчили в Офісі Генпрокурора України на зустрічі з міжнародними партнерами, вже зафіксовано понад 170 тисяч воєнних злочинів, вчинених представниками держави-агресора. Цей перелік постійно поповнюється, зокрема з цією метою створено сайт warcrimes.gov.ua.
Свій внесок у цю діяльність зробила і громадська організація «Десяте квітня». Створена у 2012 році за ініціативою студентів-юристів, згодом вона поширила свою діяльність на десяток областей України. Серед її першочергових завдань були надання правової та соціальної допомоги особам без громадянства, біженцям, шукачам притулку. Після 2014 року до цих категорій додалися ще й внутрішньо переміщені особи.
Цього року ГО «Десяте квітня» за підтримки Oxfam GB протягом серпня-листопада фіксувала історії воєнних злочинів на півдні України. Протягом цього часу були зібрані історії шістнадцяти людей, ще шести – зафіксовані на відео та фото. Свідчення цих жителів деокупованих та постраждалих від воєнних дій громад Херсонської, Миколаївської та Одеської областей лягли в основу документальної стрічки. Її героям надалі буде надана адвокація та інша юридична підтримка.
Багато з цих історій можливо вважати відносно щасливими, адже їхні герої залишилися живими: попри викрадення, побиття, поранення дроном, зруйновані домівки. Але навіть багато місяців потому відчувається травматичний досвід.
В межах проєкту «ГОЛОСИ СВІДКІВ – Історії заради справедливості» було також проведено ряд зустрічей-тренінгів для фахівців, які так чи інакше спілкуються з постраждалими (психологи, юристи, журналісти, громадські активісти). Як правильно вибудовувати комунікацію у подібних випадках? Як не переступити тонку грань між професійним висвітленням та етичними нормами, як уникнути можливої ретравматизації співрозмовника? Широке коло подібних питань обговорювалося з досвідченими фахівцями-практиками.
Підсумком цих зустрічей став форум «Голоси свідків», який відбувся в Одесі 17 грудня.
“Мета проєкту – посилити голос українців та підвищити обізнаність широкої громадськості і міжнародної аудиторії про воєнні злочини, скоєні проти цивільного населення. Завдяки серії матеріалів у медіа, заснованих на міжнародному гуманітарному праві та свідченнях постраждалих, ми прагнемо сприяти справедливості та можливості громадян бути почутими”, –зазначив менеджер з комунікацій ГО «Десяте травня» Андрій Соков.
Говорячи про воєнні злочини в контексті норм Міжнародного гуманітарного права, психологічні аспекти спілкування з постраждалими та практичні поради з документування не будемо забувати ще про один важливий момент. Війна точиться не лише на лінії бойового зітнення та обороні в тилу, а й у інформаційному полі.
Пропагандистська машина держави-агресора з усіма її численними каналами, блогерами та ботами не гребує приписувати власні злочини супротивникам, перебріхувати українські джерела і навіть створювати відверті містифікації.
Наприклад, після серії новин про постійний терор мирних мешканців та так звані «людські сафарі», російські пропагандисти почали активно розганяти тему , що начебто саме українські безпілотники вбивають мирних людей у Покровську, що в Херсоні українські військові прикриваються “живими щитами” з мирного населення. Про такі приклади, зокрема, писав Центр протидії дезинформації.
В принципі, стара як світ тактика, відома ще з 2014 року, коли російські війська обстрілювали житлові квартали Донецька, або навіть цивільні транспортні зупинки, звинувачуючи в цьому українців.
Подібні вкиди переслідують цілком зрозумілі цілі: дискредитація ЗСУ, розхитування ситуації як всередині України, так і за її межами та відволікання уваги від злочинів, скоєних російськими військовими на территорії України.
Є ще один момент, на який хотілося б звернути увагу. Значно зросла доступність інструментів штучного інтелекту. Це дозволяє нашим ворогам активно продукувати фейки на зразок “змучений український військовий після полону”, “мати у шпиталі біля сина, який втратив кінцівки”, “осиротіла дитина плаче на тілом вбитої матері” тощо. Зумисно не хотілося б наводити тут ці зображення, але всі їх мабуть бачили.
Підозру можуть викликати як сама якість зображень, так і окремі деталі на зразок незрозумілого малюнку пікселя або “американські” розетки в українському шпиталі. Подібні масовані вкиди розмивають та знецінюють страждання людей, привчають дивитися на них, як на чергову картинку в інтернеті, з недовірою ставитися до свідчень справжніх злочинів.
Ось чому так важливо не тільки емоційно реагувати на факти порушень людських прав, а й шукати першоджерела: від свідчень з місцевих громад до перевірених медіа. В цифрову епоху критичне мислення стає важливим, як ніколи.
Якщо ви стали свідком воєнного злочину, можете зробити свій внесок у фіксацію, заповнивши відповідну анкету. Голоси свідків важливі. Правосуддя може вимагати багато часу, але ми маємо докласти усіх зусиль, щоб жоден злочин проти людяності не лишився безкарним.
Наталя Шевчук
Фото авторки та із соцмереж
