Сьогодні, 13 січня, для українських дітей завершились шкільні канікули. Учні знову повертаються до навчання: хтось очно, хтось дистанційно, а хтось в змішаному форматі. Все залежить від величини шкільного укриття та віддаленості від фронту. Найгірша ситуація склалась в навчальних закладах, які знаходяться близько до лінії зіткнення та в окупації. Деякі зруйновані вщент, а там, де будівлі збереглись, повноцінне навчання неможливе з міркувань безпеки.
Минулого тижня “Освітній дім прав людини в Чернігові” презентував звіт, де задокументував напади на навчальні заклади в Херсонській та Сумській областях. Ці території є одними з найбільш постраждалих внаслідок повномасштабного російського вторгнення, і, на жаль, документ на понад сотню сторінок не повною мірою показує наслідки ворожої агресії для України. Навіть якщо говорити виключно про пошкоджені навчальні заклади освіти.
Команда проєкту, працюючи над звітом, спиралась як на дані з відкритих джерел, так і на результати особистого моніторингу, який здійснювався на звільнених територіях. Українські професійно-технічні заклади, загальноосвітні школи, дитячі садочки… Всі вони потрапили під удар російського повномасштабного вторгнення. Просто у віддалених від фронту регіонах воно вплинуло здебільшого на формат навчання, а от на лінії бойового зіткнення ці наслідки ще відчутніші.
Комунікаційниця організації “Освітній дім прав людини в Чернігові” та документаторка воєнних злочинів Яна Собко брала безпосередню участь у польових місіях на деокупованих територіях. Поїздки до небезпечних зон, які регулярно прострілюються, спостереження руйнувань на власні очі… Робота зайняла майже два роки, однак це тільки початок. Під час спілкування зі свідками, огляду міста злочинів, вона та інші експерти помітили закономірності, які були аналогічними як для північних, так і південних регіонів України.
«Різні написи на стінах взагалі були класикою жанру у військових. Так в Миролюбівській гімназії на Херсонщині російські військові залишили такий напис: “Простите, дети Украины. Мы не убийцы, мы солдаты России. Такие же люди как и вы. Просто, это война Политиков. ZOV”. Це був дуже такий дивний напис, який вирізнявся зі всіх інших. Здебільшого російські військові залишили якісь образливі написи там “За Расію!”, “За Путіна!” і т.д., а тут “простітє, дєті України”. Так цинізм цієї ситуації полягає в тому, що вони просто розграбували цю школу, просто вщент. Навіть з інклюзивного класу позабирали кріселка для дітей з інвалідністю», – розповідає про побачене Яна Собко.
Дуже часто українські заклади освіти використовувалися окупантами для розміщення особового складу, також вони зберігали на території боєкомплекти, військову техніку, з якої подекуди відкривали вогонь по позиціям ЗСУ. В школах подалі від лінії фронту теж розміщувалися російські військові на квартирування.
“Візитівкою” цих житлових зон було те, що солдати окупаційної армії влаштовували собі туалети прямо там, де спали, не турбуючись про чистоту та гігієну. Така поведінка була характерною на всіх окупованих територіях. Крім того, деякі школи використовувалися як катівні, де утримували цивільних людей. Це було зафіксовано після деокупації правобережжя Херсонської області.
В Любимівській гімназії Бериславського району бухгалтерку школи окупанти утримували та допитували понад вісім годин. Архангельський ліцей в тому ж районі на постійній основі використовувався як катівня, де з використанням фізичного та психологічного насильства допитувалися місцеві мешканці, які викликали в російських військових підозру.
На сьогодні це тільки попередні результати досліджень, які ставлять за мету задокументувати наслідки війни для українських регіонів. Протягом останніх двох років представники “Освітнього дому” з моніторинговими візитами відвідали 14 закладів освіти в одинадцяти населених пунктах Херсонської області. Проте обсяг пошкоджень значно більший: до звіту увійшли лише ті об’єкти, за якими можна було зібрати доказову базу.
Ці заклади працювали для дітей до 24 лютого 2022 року, але після повномасштабного вторгнення спочатку зіштовхнулись зі значними труднощами в роботі, а згодом – із масштабними руйнуваннями. Наразі очне навчання там неможливе. Однак навіть тоді, коли будівлі були цілі, окупаційні війська нічого не робили, щоб зберегти життя людей. А в деяких ситуаціях були готові підставити їх під удар.
«Нами було зафіксовано два випадки, коли педагоги розміщувались в закладі освіти разом з російськими військовими. Яскравим прикладом є школа в селі Милове, розташована в Бериславському районі на Херсонщині. Будівля мала два поверхи, які окупанти поділили. На другому поверсі вони жили, а на першому поверсі працювали педагоги, які продовжували тією чи іншою мірою дистанційне навчання. Тобто фактично ми можемо говорити про можливу практику використання живих щитів, коли вчителі фактично стали таким собі чинником, який потенційно міг зупинити ЗСУ від нападу на російських військових. Адже педагоги так само могли загинути», – говорить юрист Регіонального центру прав людини Микита Петровець.
Сумська область була звільнена ЗСУ в 2022 році і залишається доступною для експертів з міжнародного права. А от ситуація з Херсонською областю складніша, адже її лівобережна частина знаходиться під російським контролем, і збір даних щодо воєнних злочинів окупантів там майже неможливий. Наразі чи не єдиним джерелом інформації з тимчасово окупованих територій є свідчення очевидців та постраждалих.
Реальний масштаб руйнувань наразі проаналізувати складно навіть у підконтрольних районах. Кудись важко доїхати через обстріли. Деякі освітні установи піддаються повторним пошкодженням, через знаходження на лінії зіткнення. Наші навчальні заклади стали однією з мішеней російських військ, які вони прицільно атакують, захоплюють, а у випадку неможливості контролю – руйнують.
Важливість дослідження військових злочинів на тих територіях, де це можливо, важко переоцінити. На основі викладених даних постраждалі навчальні заклади можуть звертатись до міжнародного трибуналу з позовом до РФ, і в перспективі навіть претендувати на моральну та матеріальну компенсацію від держави-агресора. В найближчій перспективі, на жаль, про це говорити не доводиться. Однак в майбутньому саме вчасно зібрана документальна база дає можливість досягти справедливості.
Марія Шевчук
Фото для матеріалу надані “Освітнім домом прав людини в Чернігові”
