Станом на 6 лютого 2022 року, в Україні було зареєстровано 1,4 млн внутрішніх переселенців. А вже у січні 2023 року кількість людей, що змінили місце проживання через військові дії, сягнула 4,8 млн осіб. Такі дані навели представники Міністерства реінтеграції, презентуючи нову стратегію державної реформи по відношенню до внутрішньо переміщених осіб.
Велика кількість цих людей виїхала з територій, які були окуповані чи навіть зараз перебувають під контролем ворожої армії. Покидаючи рідні домівки, вони зіштовхуються з великою кількістю викликів. Складний процес евакуації в безпечніше місце є першим з них.
Студент Андрій (ім’я змінене — прим. ред.) народився та виріс в Лисичанську. Останніми роками хлопець навчався в одному з харківських університетів. Через ситуацію з пандемією коронавірусу, навчання відбувалось, в основному, в дистанційному режимі. Тому Андрій перебував у рідному місті, де й зустрів повномасштабне вторгнення.
Хлопець пережив і обстріли, ночівлі в підвалах, відсутність зв’язку з друзями в інших регіонах і, зрештою, окупацію. Андрій навіть зараз продовжує лишатися в Лисичанську, захопленому ворожою армією. Виїжджати нікуди не збирається, і зовсім не через те, що симпатизує російським «визволителям».
«Я багато разів думав про евакуацію, однак в мене тут лишаються мама та бабуся. Вони бояться кудись виїжджати, а я тут не можу їх покинути одних. Ми не виїхали тоді, коли тут місто ще не було під російським контролем, а зараз про це й думати не варто. Коли Лисичанськ опинився в окупації, виїзд коштував від 300 доларів з людини. При чому не важливо, рухаєшся ти в бік України, чи в бік Росії. Тільки щоб покинути місто, необхідно трохи менше тисячі доларів. В нас таких грошей немає. До того ж, ще треба думати, як і на що жити далі, волонтери ж не будуть забезпечувати нас постійно. А тут є будинок, город, якось протримаємось,» – пояснює свою ситуацію Андрій.
А от жителька Каховки , Віта, зрештою наважилась виїхати з окупації. Спочатку вона перебралася в Київ, а нині перебуває в Бухаресті. Жінка пробула на непідконтрольній території п’ять з половиною місяців, виїхавши в середині серпня минулого року. Перевізників шукала через через соціальні мережі, точної дати виїзду не планувала, все залежало від ситуації, яка складеться на той момент.
Маршрути, якими люди евакуювались в безпечне місце, постійно змінювались. Десь були обстріли, десь загострення військових дій, десь просто людей з невідомих причин не випускали. Швидкість перетину лінії розмежування в багатьох випадках залежала від банального везіння.
«Я постійно моніторила соціальні мережі, була підписана на спільноти перевізників. Одного дня в одній з Вайбер-груп я побачила оголошення дівчини. Вона виїжджала з міста та шукала попутників. Ми з нею увечері списались, а вранці вже виїхали, все відбувалось дуже швидко. В мене були зібрані валізи, а їй треба було терміново їхати. Виїзд обійшовся мені у шість тисяч гривень, це з Каховки, через Мелітополь до Василівки. Це стандартна ціна, переїзд автобусом коштує приблизно стільки ж. Довелось побути п’ять днів у Василівці, бо був пік на виїзд, люди масово виїжджали перед новим навчальним роком, в черзі було багато людей з дітьми», – згадує евакуацію з Херсонщини Віта.
Жінка каже, що це була ще не довга черга, вона знає людей, які так у полі пробули тиждень перед тим, як виїхати на підконтрольну Україні територію. У Василівці стояли колони з людьми на виїзд, була пільгова черга для людей з інвалідністю та тих, що були з маленькими дітьми. Але навіть не всі з них могли виїхати протягом доби через великі черги на блокпостах.
Тим, в кого немає грошей, допомагають виїхати волонтери. Зокрема, в Каховці активно працював фонд «Підтримка Мелітополя». Від Мелітополя до цього міста дуже близько, тому цей фонд допомагав і мешканцям Каховки, зокрема й безкоштовними перевезеннями. Єдине, що на свою чергу на виїзд доводилось чекати від місяця до двох.
Швидкість виїзду в багатьох випадках залежала від настрою російських солдатів, які стояли на чергуванні. Віта згадує випадок, коли військові затребували, щоб чоловіки, які стояли в черзі на блокпосту, прибрали навколишню територію. І чотири години нікого не випускали, поки не стало чисто.
Найголовніше, дати знати про себе волонтерам та через Інтернет моніторити ситуацію. Проте не всі люди технічно підковані, та й зі зв’язком в окупації великі проблеми.Люди, які мали гроші, часто пробивались в обхід, даючи гроші російським військовим. Однак наживалися на наших співвітчизниках не тільки окупанти.
Бували випадки, коли нечисті на руку українські водії, користуючись незнанням людей, здирали з них гроші за перевезення. Волонтери про цю проблему знають та стали реагувати відповідним чином. Вони провели внутрішні реформи, налагодили контакт з мешканцями окупованих територій.
Зі своїми підопічними волонтери тримають зв’язок через соцмережі та месенджери, знають їх імена та в якому складі ті виїжджають. Це допомагає уникнути зловживань та надати допомогу людям, що хочуть вибратись, але перебувають в скрутному матеріальному становищі.
«Безкоштовна евакуація робиться нашим благодійним фондом за рахунок донорів, для переселенців вона абсолютно безкоштовна. Однак ми зіштовхнулись з тим, що місця в евакуаційних автобусах продавали по п’ять, шість і навіть десять тисяч гривень. Тому ми започаткували свій телеграм-канал, на який менше ніж за тиждень підписалось більше тисячі людей. Всі вони хотіли виїхати. А загалом, були часи, коли черги на виїзд розтягувались на 20 тисяч чоловік. Однак люди або не мали можливості виїхати, не мали грошей, доступу до Інтернету,» – розповідає про проблему голова правління благодійного фонду «Пліч-о-пліч» Олег Михайлик.
Наразі потік людей, які виїжджають з окупованих територій, значно знизився. Люди, які мали бажання та можливість, в основному виїхали до інших регіонів України, чи навіть за кордон. Інші, ж з різних причин, лишаються жити в рідних домівках. Наближення весни та потеплішання теж сприяє тому, що люди залишатимуться там, де є зараз.
Однак з активізацією військових дій, з процесом звільнення нових територій, зростає ймовірність, що люди знову шукатимуть безпечнішого місця. Держава має бути готова для прийому нових переселенців як на рівні профільних міністерств, так і на рівні органів місцевого самоврядування.
Марія Шевчук
