Білий (трансваальский) лев – красива та дуже рідкісна істота. Кажуть, що в світі їх залишилося близько трьох сотень, переважно у зоопарках та розплідниках. Але двононогими дикунами можуть виявитися не лише браконьєри з Південної Африки. Вольєр пари білих левів, Муфаси та Ноли, які мешкали в Екопарку Фельдмана під Харковом, був знищений вибухом в перші дні повномасштабного російського вторгнення.
Дивом вцілілі, але напівголодні та у стресовому стані тварини місяць жили замкнені у тісній кімнатці. Поряд з лінією фронту, під звуки вибухів, поруч з ворожими солдатами. Зрештою, їм ще пощастило не вмерти від голоду чи травм, не спіймати кулю. П’ятеро працівників екопарку за різних обставин загинули. Вже гостро стояло питання про те, щоб приспати частину тварин – принаймні великих хижаків.
Нарешті звичайних левів та тигрів евакуювали до Києва, ведмедів – на Хмельниччину, а пару білих (скоріше блідо-золотавих) красенів перевезли до Одеси. Перші тижні Нола страшенно лякалася як гучних звуків, так і відвідувачів, але згодом цілком освоїлася на новому місці, змогла зализати як пошкоджену шерсть, так і душевні травми. Величні хижаки були серед тих сотень тварин, які після 24 лютого знайшли прихисток в Одеському зоопарку.
До звіряток – по-людськи
Коли почалась повномасштабна війна, одесити були розгубленими. Перед людьми, які евакуювалися, постало питання, що робити з домашніми улюбленцями. Міський зоопарк Одеси одним з перших зголосився надати їм прихисток, адже майже всі працівники залишилися на своїх місцях.
Котів та собак не брали, бо, на жаль, не було можливості забезпечити вигул та утримання кожного окремо. Притулок надавали лише невеликим диким тваринам.Приймали гризунів, тераріумних тварин, рептилій різноманітних риб, птахів.
Завідувачка секції хижих тварин Оксана Фунтова згадує, що в її кабінеті весь простір, від підлоги до стелі, був заставлений кліткамии з кроликами, щурами, мишами. Домашніх годованців приносили одесити, які виїжджали з міста. Частина людей обіцяла за ними повернутись, але таких власників виявилося небагато.
За перший місяць активної війни до зоопарку принесли стільки живих істот , що працівники вже всерйоз побоювались, чи вистачить ресурсів на всіх. Деяких прилаштували, даючи оголошення, люди приходили і забирали. Це полегшило життя співробітників зоопарку і, звісно, життя самих тварин.
«Коли приносять домашню тварину, вона дивиться тобі в очі і ти знаєш чітко, що в неї є надія на повернення до себе додому. Здавалося б, звичайний кролик. Начебто нічого особливого, мешкав увесь час в квартирі, у клітинці у своїй, їв свою їжу, жив зі своїми людьми, які за ним доглядали. І тут раптом він відчуває, по-перше, запахи інших тварин. А по-друге, факт, що його кудись везли, це вже стрес. Було складно всім приділити увагу, кожного треба випустити побігати кабінетом, додатково пограти. Але ми залучали волонтерів, на допомогу нам приходили звичайні одесити. Вони гладили тварин, годували їх, чистили клітини та прибирали у вольєрах», – розповідає Оксана Фунтова.
На вимушений переїзд всі реагували по-різному. Дрібні гризуни, особливо хом’ячки, заривалися в тирсу і спокійно спали. За ними взагалі практично не було помітно, щоб вони якось сумували чи відчували якісь зміни. Їм було головне, щоб у них завжди була їжа та чиста підстилка. А ось кролики та шиншили дуже страждали. Одна з шиншил, яка знайшла притулок у зоопарку, перший час навіть відмовлялася їсти і стала линяти. Її брали на руки, частіше випускали гуляти, щоб вона якнайшвидше адаптувалася до нової обстановки.
Знову ж таки, на порятунок прийшли люди: від стареньких пенсіонерів до серйозних міжнародних організацій. Були випадки, коли якась бабуся, повертаючись з Привозу з покупками, заносила до зоопарку пару морквин. Казала, що знає про тварин, яким не вистачає корму, і хоче допомогти.
Міжнародні організації зоопарків надсилали до Одеси та інших українських міст корми, ветеринарні препарати та інші «дрібниці», необхідні для забезпечення благополучного життя мешканців зоопарку. Спочатку тут був дефіцит буквально всього, адже раціон був розписаний, кількість кормів закуплена наперед з урахуванням попередньої кількості тварин. Після напливу нових утриманців без сторонньої допомоги було б не впоратися.
Частина звірят, яких принесли до зоопарку в перші місяці війни, стали його постійними мешканцями. Зокрема, це три шиншили, які найбільше страждали через вимушений переїзд. Гризуни адаптувалися на новому місці, тому їх вирішили залишити, щоб не наражати на новий стрес.
Також на постійне проживання залишилася лиса морська свинка, яка має проблеми зі здоров’ям. Їй потрібен спеціальний догляд, тому гризуна не ризикнули віддавати. Інші тварини або повернулися до старих господарів, або, здебільшого, знайшли новий дім. Траплялися випадки, коли їх забирали до себе туристи з інших регіонів України, які приїхали до Одеси відпочити.
До менших – як до братів
Одесі за часів повномасштабного вторгнення пощастило більше, ніж багатьом іншим південним українським містам. Вона не була під щільними артилерійськими обстрілами, як Миколаїв, не потрапила до окупації, як Херсон. Завдяки ЗСУ, в місті зберігається відносно мирне життя. Одеський зоопарк став тихою гаванню і для багатьох диких тварин.
Після підриву Каховської ГЕС до берегів Одеси прибивало острівці з очерету, сміття та гілок. На них зокрема врятувалось чимало червонокнижних дунайських тритонів. Їх активно виловлювали, бо солона морська вода для них шкідлива. Зараз дунайські тритони єдині гості з затопленої Херсонщини, які живуть в одеському зоопарку. Ці земноводні дуже цінні для фауни, тому їх планують якомога швидше повернути на місце постійного проживання, де вони розмножуються.
Загалом, в Одеській області було врятовано близько трьохсот диких тварин з Херсонської області. Крім дунайських тритонів були ще й озерні жаби, водяні вужі, червоновухі черепахи. Більшість з них вже випущені на волю, у сприятливе середовище. Деяких доводилось везти далеко за межі Одеси, бо в місті немає джерел прісної води. На жаль, відловити та переправити в безпечне місце вдалось не всіх.
Найбільше складнощів виникло з порятунком водяних щурів – ондатр: швидкі гризуни ховались від людей, не бажаючи потрапляти до людських рук. Співробітники зоопарку приїжджали на виклик і бачили на місці велику кількість скель та каміння.
За бажання серед них могла сховатися ціла родина хвостатих, не те що один гризун. За наявності прісної води, ондатри могли б спокійно облаштуватись на новому місці. Однак чорноморське узбережжя не підходить для їх існування.
Ондатри, яких пощастило зловити, знаходились на рослинних острівцях та інших схожих об’єктах. Одна з тваринок припливла з Херсонщини до Одеси на дивані. Люди її швидко спіймали у сітку, заштовхали у переноску привезли до зоопарку. У багатьох інших випадках гризуни так і залишилися невловимими.
«Нам дуже багато телефонували з приводу ондатр. Ми виїжджали, намагалися їх зловити, але безуспішно. Прибували за викликом десь разів зо п’ять, лазили серед каміння і жодного разу нікого не знайщли. Ондадтра дуже рухлива і, тому ніхто не міг упіймати її в морській воді. Цей гризун, звичайно, може там кілька тижнів прожити, але йому потрібне прісноводне середовище. Одесити змогли виловити вісім ондатр, які були на плавучих острівцях, ми їх випустили в Дністрі. Але, звичайно. треба розуміти, що більшість тварин, яких ми не змогли виловити, загинули. Ті ж тритони, олені… Довгий час у морській воді можуть жити тільки водяні вужі», – говорить директор одеського зоопарку Ігор Бєляков.
Ігор Бєляков з перших днів повномасштабного вторгнення рятує тварин.
Однак залишається надія, що частина тварин, які не були відловлені, врятуються самостійно й оселяться на Одещині. Ніякої шкоди для навколишнього середовища не буде, адже тут мешкають аналогічні види, з деякими відмінностями. Ті ж вужі та тритони з Херсонщини дещо відрізняються забарвленням від своїх родичів з Одеської області. Тому деякі вчені переживають, чи не втратять ці види унікальні регіональні характеристики. Всі розуміють, що коли настане сезон розмноження, тварини місце «прописки» партнерів питати не будуть. З іншого боку, поява нових неспоріднених особин може позитивно вплинути на популяцію загалом.
P. S. Коли готувався цей матеріал, стало відомо, що працівники Одеського зоопарку випустили в дику природу трьох вухатих сов. Вони приїхали сюди прямо з лінії фронту, на початку липня. Переляканих пташенят під обпаленими деревами знайшли наші військові. В Одесі совенят вигодували, поставили на крило та відпустили на волю. Працівники зоопарку вкотре врятували диких тварин. Однак ця та інші позитивні історії не стали б можливими, якби не звичайні люди. Які, можливо, далекі від зоозахисної теми, однак за критичних обставин готові віддавати останні кошти, а подекуди ризикувати життям, щоб врятувати найбеззахисніших.
Марія Шевчук
