Засилля пластику – ось одна з неілюзорних загроз, з якою стикається сучасне людство. Якщо газетна бумага розкладається у природі (в залежності від природніх умов) в середньому за 1-3 місяці, картон – до 5 місяців, а дошки – до 5 років, то термін «кінцевого розпаду» звичайного поліетиленового пакету може сягати 15 років, а більш міцних пластикових виробів – взагалі до 400-450 років. Страшні цифри, якщо вдуматися.
За підрахунками фахівців, якщо забруднення Світового океану (де вже зараз течії утворюють справжні сміттєві острови) буде йти такими ж темпами, то у 2050-му кількість пластику у ньому за масою перевищить кількість риби. Світова (і європейська) спільнота багато робить для того, щоб цей прогноз не став сумною реальністю. Але вже сьогодні вистачає новин, про те, що навіть у глибинах Маріанської впадини виявили поліетиленовий пакет, або про дельфінів чи китів, які загинули, помилково та поступово наковтавшись пластикового сміття. Та й на суходолі людям все важче розвернутися через численні смітники.
Буквально кілька тижнів тому Європейська Комісія ухвалила ряд заходів, спрямованих на те, щоб попередити «пластикове забруднення» у країнах ЄС. Серед них – заборона на деякі одноразові пластикові предмети, де існує ринкова альтернатива (вушні палички, коктейльні «соломинки», тримачі для повітряних кульок а також контейнери для їжі та пластикові стаканчики з полістиролу). Заборона вступить в силу через два роки, у 2021-му. Крім того, передбачається поступове зменшення використання інших предметів з пластику, а також «зміна політики» стосовно пластикових пляшок. Планується, що вже у 2025 році у ЄС повторно перероблятиметься до 77% таких пляшок, а у 2029 – 90%. Крім того, для полегшення роботи пропонується змінити сам дизайн таких виробів ( щоб кришечки не відділялися від «тіла» пляшки). Звичайно, попереду ще процес імплементації цих рішень до законодавчих норм у окремих країнах Євросоюзу, але стратегічна спрямованість зрозуміла.
Більш того, у Європі замислюються і над тим, щоб не вирішувати свої сміттєві проблеми за рахунок інших, менш розвинених країн. Адже зрозуміло, що в багатьох виробників може виникнути спокуса не заморочуватися з переробкою, а просто вивезти сміття куди подалі.
Однак, за повідомленням Deutsche Welle, ще на початку травня у Женеві представників 187 країн світу ухвалили угоду, яка регулюватиме глобальний експорт пластикового сміття. Цей документ став доповненням Базельської конвенції 1989-го року, яка стосується контролю за транскордонним перевезеннями та видаленням небезпечних відходів. Вищезазначена угода може дозволити заборонити експорт «проблематичних» відходів з Євросоюзу до країн Азії та Африки. Власне, сьогодні чимало підприємств США та Канади спрямовують свій «зайвий» пластик до азіатських країн. Незважаючи на твердження, нібито-то його там належним чином переробляють, найчастіше все обмежується спаленням, забрудненням повітря та водойм. В цьому контексті європейська ініціатива створює відповідний інформаційний резонанс у світовому масштабі.
Якщо трохи заглибитися в історію питання, то ми побачимо : європейський «рух проти пластику» спирається на досить серйозну підтримку суспільства.
Найяскравіший приклад, мабуть, – Швеція. Як заявило керівництво держави, тут «закінчилося» власне сміття, а для переробки його вже готові ввозити з інших країн. Цій події передували роки роз`яснювальної роботи, активне сортування сміття самим населенням та потужні переробні підприємства. Сортувати сміття вчать ще з дитячого садка, а за порушення цих норм – штрафують. В результаті – смітників в країні майже не лишилося. Всі відходи або переробляються, або стають паливом. Порожні пластикові пляшки можна здати у пункти прийому чи спеціальні апарати (це досить популярна європейська практика) і отримати за них гроші. Більшість шведів знають, що пластик можна переробляти до семи раз, після чого він стане паливом на електростанції. Таким чином, наприклад, забезпечу ється 45% потреб Стокгольма у електроенергії. Сусідня Норвегія вже готова постачати Швеції до 800 тисяч тон сміття щорічно.
Цікавий і досвід Іспанії – там в багатьох будинках можна побачити тарілки та вазочки, куди збирають пластикові кришечки. Кілька років по іспанському телебаченню показали сюжет про маленьку дівчинку, якій була потрібна операція на серці вартістю у 90 тисяч євро. Одне з підприємств з переробку пластику пообіцяло виділити необхідну суму, якщо люди зберуть 200 тисяч тон кришечок. Акція набула розголосу. Спеціальні коробки з`явилися у супермаркетах, аптеках, адміністративних будівлях … Історія мала успіх. З того часу чимало благодійних фондів співпрацюють з переробними компаніями, а для рядових громадян збір пластику став не лише екологічним заходом, а й можливістю зробити добру справу.
Що стосується України, то у нас екологічний рух лише набирає оберти. І Одеса посідає тут не останні позиції. Наприклад, одеситам вже пропонують не викидати поліетиленові пакети у сміття, а здавати їх на повторну переробку. Відповідні пункти прийому розташовані у хімчистках «KIMS», їхні адреси можна легко загуглити.
Ще один гучний проект – «Дорогоцінний пластик» , одеська майстерня з переробки пластикових відходів. Її засновник – Євген Хлєбніков – не лише використав власні заощадження, а й збирав кошти на міській краундфандинговій платформі «Моє місто». Спеціальні станки дозволяють перетворювати використаний пластик у дизайнерські ручки, підставки для канцтоварів, господарські тарілочки, садові меблі тощо. А віднедавна у майстерню стали поступати кришечки не тільки від одеситів, а й з усієї України. За підтримки ЄС в Україні проводилася екологічна просвітницька акція. Дітям та дорослим пропонувалася «нагодувати пластикожуя Оззі», здати не менше 14 кг кришечок (пересилка оплачувалася європейськими спонсорами), та отримати в нагороду пазли – настінне панно із зображенням Чорного моря (врятованого таким чином від сміття).
Зрозуміло, що екологічна свідомість – це не те, що з’являється за порухом пальця. Однак, якщо замислитися, у старшого покоління українців ще збереглася пам`ять про скляні пляшки з-під молока чи лимонаду, які можна було здати у пункти прийому. Та й екологічні торбинки и «авоськи» – це вже часто не ознака старенької бабусі, в якої немає зайвої гривні на поліетиленовий «кульок», а сучасної, просунутої людини. Виховання дітей – це і популярні акції, про які писалося вище, і батьківський приклад. А головне – якщо Україна все ще націлена на зближення з ЄС, то подібне ставлення до екології має стати не лише особистою справою, а й державною політикою.
До речі, 5 червня відзначатиметься Всесвітній день навколишнього середовища. Цього року він проходить під девізом: «Позбавитися від пластикового забруднення». При цьому Європейська Комісія в своїй інформаційній кампанії підкреслює важливість «вибору споживача». А споживачі – то і ми з вами.
Наталя Шевчук.
