Анастасія Андріївна (ім’я змінене з міркувань безпеки – прим.ред.) більшу частину свого життя прожила в Херсонській області. Її рідне місто знаходиться близько до кордону з Кримом, тому вона вже 24 лютого 2022 року побачила біля свого дому російські танки. Далі було напружене очікування, яке зрештою закінчилось рішенням про евакуацію.
Наразі жінка перебуває в безпечному місці і допомагає дітям в окупації здобувати освіту за українськими стандартами. Вона викладає в школі, будівля якої знаходиться на території, підконтрольній росіянам. Проте цей факт не завадив зберегти педагогічний та учнівський колектив. Щоправда, виключно в режимі онлайн.
Анастасіє Андріївно, добрий день! Скажіть будь ласка, як ви готуєтесь до нового навчального року?
– У нас наприкінці серпня два дні поспіль відбувались конференції щодо організації навчального процесу. На них, ми власне обговорювали особливості програми та інструменти, які будемо використовувати під час наших уроків. Особливо це важливо для таких педагогів як я, які працюють дистанційно, і в підпорядкуванні яких є діти, які проживають в окупації. Важливо, з одного боку, допомогти їм отримати українську освіту, а з іншого – не наражати на небезпеку.
– Як давно ви працюєте вчителькою в такому форматі?
– Я працюю таким чином з вересня 2022 року в школі, яка знаходиться на лівому березі Херсонської області. Як ви знаєте, ця територія окупована з перших днів повномасштабного вторгнення. Звісно, викладання відбувається в режимі онлайн. Навчальний процес та формат роботи таких навчальних закладів досить довго узгоджувало наше Міністерство освіти. Тому навчальний процес почався не з 1 вересня, а здається 12-го вересня, тобто на два тижні пізніше. Це було пов’язано саме з тими моментами, щоб ті директори шкіл, які виїхали з окупації, змогли налагодити роботу дистанційної школи і сформувати педагогічний колектив.
– Тобто, однією з основних умов роботи було проживання на вільній території?
– Саме так. І оскільки не всі вчителі виїхали з окупації, то директори шкіл зіштовхнулися з такою проблемою, що фактично по всій Україні вони шукали вчителів, які б працювали в дистанційній школі. Була типова ситуація, коли навчальний заклад релокували з Херсонщини, але педагоги, які працювали на час відкриття школи у вересні, були не тільки з нашого регіону, але й з Дніпропетровської області, Харківської, Тернопільської, Івано-Франківської. Чимало регіонів України були залучені до організації навчального процесу, але поступово колектив змінювався.
– З яких причин?
– Багато чинних вчителів, і я зокрема, не були співробітниками цієї школи до початку війни. Мене запросили на роботу, бо не вистачало вчителя, який би викладав географію. І відповідно, якщо виїздили з окупації вчителі, які до війни працювали в цій школі і хотіли повернутися на роботу, їм надавали таку можливість. Педагогів, які їх замінювали, приймали на роботу тимчасово. В заяві на прийом на роботу так і писалось, що співробітник прийнятий на час відсутності основного працівника. Тобто ми знаємо, що як тільки основний вчитель виїде з окупації та захоче повернутися до викладання, йому нададуть його робоче місце. Це робиться для того, щоб максимально зберегти колектив.
– Ви раніше працювали в школі?
– Так, я свого часу була вчителькою, маю відповідну освіту та право викладати. Інакше я зараз не могла б навчати дітей. Інша річ, що останніми роками довелось працювати за іншим фахом, однак досвід був, професійні знання нікуди не зникли. Тому особливих труднощів з викладанням в дистанційній школі в мене не було. За винятком тривалих відключень світла та відсутності Інтернету. Власне, й запросив мене на цю роботу директор школи, з яким я була знайома за минулого вчительського життя.
– А ваші учні, які їм викладаєте? Вони виїхали чи залишаються на окупованих територіях?
– Учнів нашої школи можна розділити на три категорії: ті, які виїхали за кордон, ті, які виїхали на підконтрольні території України і ті, які залишилися в окупації. До кожного з них потрібно знайти індивідуальний підхід. Найпростіше працювати з дітьми ВПО, які перебувають в інших регіонах України. Тут проблем ніяких, вони підключаються до навчальних занять, згідно розкладу. З дітьми, які перебувають за кордоном, вже виникають певні складнощі. Якщо в 2022 році вони підключалися всі до занять, то зараз виходить не завжди, бо доводиться поєднувати навчання в дистанційній школі з навчанням за місцем свого проживання.
– Тобто, їм доводиться відвідувати дві школи?
– Багато країн ЄС поставили вимогу, що діти мають відвідувати їхні місцеві навчальні заклади. В Польщі, в Німеччині, в Іспанії, в Італії. Знають вони мову чи не знають, вони мають бути в школі. В такі моменти необхідно узгоджувати, враховувати режим роботи першої та другої школи. Коли дитина за кордоном навчалася в другу зміну, вона підключалася тут до уроків у першу зміну, у випадку коли такої можливості не було, значить проводились індивідуальні консультації, робота на вихідних, на канікулах. Але якщо діти виконують завдання, підключаються за можливості, питань до них немає.
– А як діти витримують таке навантаження?
– Наприкінці цього навчального року наші школи отримали інструкції з порівняльною шкалою оцінювання в Україні та в інших країнах (куди виїхала значна кількість дітей шкільного віку і які відвідують там місцеві школи). Дитина надає свій табель, наприклад, з польської школи. І за цією шкалою відповідності їй виставляють оцінки в українській школі. Дитині тільки потрібно доздати предмети, які вона не вивчає за місцем проживання. Зазвичай це українознавчий компонент. Це зробили для того, щоб не перевантажувати дітей. Але якщо дитина хоче здавати всі предмети –- це не заборонено.
– Як організована робота з дітьми, що проживають на окупованих територіях?
– Тут вже більше проводиться індивідуальна робота, бо ніхто не має знати, що дитина навчається за українською програмою. До того ж, росіяни повідкривали на окупованих територіях власні навчальні заклади. Спочатку до них ходили тільки ті, хто хотів, але цього навчального року змусили йти всіх дітей. Усім батькам погрожували, що якщо дитина не піде навчатися, то їх позбавлять батьківських прав, дитину заберуть із родини, тому діти змушені були піти в російські школи.
– Ви підтримуєте контакти з учнями на окупованих територіях в позаурочний час?
– Звісно, у нас є месенджери, ми можемо переговорити між собою, але спілкуємось виключно на нейтральні теми. На окупованих територіях перевіряють телефони і ведеться прослуховування, тому серйозні бесіди не ведуться, вчителі не мають права цього робити. Перш за все, з міркувань щодо безпеки дитини. У наших дітей, особливо в підлітків, періодично забирають телефони на перевірку. Дивляться, щоб в них не було жодних шкільних Viber-спільнот, взагалі нічого пов’язаного з нашою школою. Я вже не говорю за жовто-блакитну символіку чи якийсь інший український контент.
– І часто такі перевірки відбуваються?
– Ми про такі випадки дітей не питаємо, але регулярно спостерігаємо в месенджерах, де створена класна група, що кількість учасників змінюється. Та чи інша дитина періодично виходить з групи, а згодом повертається. Тут стає зрозумілим, що почалася перевірка і дитина видалила контакти. Потім, коли вже настає безпечний момент, учень чи учениця поновлює групу. Школярі з окупованих територій постійно чистять чати, щоб не показувати свої зв’язки з Україною.
– А якщо взяти у відсотковому відношенні, де проживають ваші учні?
– Всюди по-різному, можу розповісти тільки за свій клас, де я класний керівник. У мене 48 учнів: вісім з них мешкає за кордоном, двадцять перебрались на підконтрольні Україні території, а ще двадцять продовжують жити в окупації. Однак сім’ї з дітьми продовжують виїжджати, хоча це стало значно складніше ніж в 2022, чи навіть в 2023 році. Буквально два тижні тому одна дитина з мого класу разом з родиною виїхала з окупованої Херсонщини. Загалом, за літній період виїхало четверо таких дітей.
– Як ви вважаєте, чому люди не виїжджали раніше?
– Сама евакуація дуже складний процес. Окрім того, що потрібні час та гроші, це ще й багато ризиків, зокрема ризики фільтраційних заходів. Людей, які виїжджають, ретельно перевіряють. Перевізники вже чітко знають, що і як, вони людей консультують, що можна брати з собою, а що категорично заборонено. До того ж ситуація змінилася, і практично всі люди, які зараз перебувають в окупації, вимушені виїждати через російську територію з російськими паспортами. Щоб з ними виїхати до ЄС потрібна віза, а це знову час, кошти, необхідність поновлення документів.
– А чи немає волонтерських організацій, які допомагають виїхати?
– Такі організації, звісно, є, але там великі черги і досить довго треба чекати на виїзд. І знову ж таки питання в тому, чи зможе людина знайти інформацію, коли має проблеми з інтернетом та зв’язком, коли до українських та міжнародних ресурсів обмежено доступ. Далеко не кожна бабуся чи дідусь знають, як обходити блокування, підключитися через VPN, щоб якісь українські сервіси подивитися та отримати допомогу. І таких нюансів дуже багато.
– Як ви думаєте, діти, які продовжують навчатися в окупації, пов’язують своє майбутнє з Україною?
– Є тенденція, що у старших класах школи батьки все ж таки намагаються вивезти своїх дітей на підконтрольну Україні територію. Відправляють самих з надійними перевізниками, щоб дитина вже закінчила школу за нормальних умов. Також є можливість закінчити школу та вступити дистанційно до українських вищих навчальних закладів. Цей процес налагоджений, для таких дітей є пільги.
– Як відбувається цей процес?
– Діти закінчують дев’ять чи одинадцять класів, після чого отримують документ про освіту. Тут немає жодних відмінностей з іншими дистанційними формами навчання. А ось вже під час вступної кампанії йде спрощена процедура для зарахування таких випускників. І вони продовжують в режимі онлайн навчатися в українських коледжах або університетах. Загалом, розвиток технологій багато чого спростив в освіті для дітей з окупованих територій. Навчатися можна будь-де, головне бажання, стабільний інтернет та VPN.
Марія Шевчук
