Згідно з даними Національної поліції, за час війни випадки домашнього насильства збільшилось приблизно на 40%. Про їх зростання говорить велика кількість фахівців і фахівчинь, тому що зараз більше стресових факторів, які на це впливають, зокрема воєнний стан. Люди, які втратили все, і були вимушені покинути місце звичного проживання. Військові з посттравматичним синдромом, які за мірками мирного життя на деякі події реагують занадто бурхливо. Це без урахування мільйонів українців, перебувають в хронічному стресі через сам факт війни і страх, що ракета чи дрон прилетить в їх будинок.
Для Одеси та області цей страх, на жаль, не абстрактний. Звісно, в Україні немає жодного безпечного регіону, проте по Одещині «прилітає» об’єктивно частіше. Саме тому ініціативна група активістів та активісток Одеси розпочала власний проєкт із запобігання гендерно зумовленому насильству за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення, уряду Великої Британії та у співпраці з ГО «Інноваційні соціальні рішення». Свою роботу вони ініціювали в дуже складний час – у період тривалих відключень світла. Тоді через російські атаки на енергетичну інфраструктуру одесити по кілька діб сиділи без електрики та зв’язку.
Проблема «на часі»
Науковиця Анастасія Берендєєва викладає в Одеському державному університеті внутрішніх справ. За спостереженнями її колег, випадків домашнього насильства стало більше, а от люди стали звертатися зі скаргами на нього менше. І тут декілька факторів, чому так відбувається. Деякі люди думають, що подібні скарги «не на часі», мовляв, зараз війна, а я тут зі своїми дрібними проблемами обтяжую поліцію. Також були випадки, коли відповідальні структури недбало ставились до своїх обов’язків.
У перші місяці повномасштабного вторгнення була проблема з тим, що в поліції іноді людям прямо казали, мовляв, у нас тут війна, а ви зі своїм домашнім насильством. Також бувало, що судді відмовлялися видавати обмежувальні приписи, якраз обумовлюючи тим що, зараз є серйозніші проблеми. Це велика непрофесійність, яку не можна ігнорувати. А в деяких людей є неприйнятна «віра в справедливий світ» та переконання, що постраждалі самі провокують насильство щодо до себе. Але це не так! У домашньому та гендерно зумовленому насильстві завжди винен(-на) лише кридник(-ця). Не існує типового портрета постраждалої особи, нею може стати будь-хто. Зокрема і людина, яка має гроші, зв’язки, успішна в житті.
«Не треба думати, що якісь моделі поведінки можуть захистити від домашнього насильства. Не особа винувата в тому, що сталося домашнє насильство, а кривдник(-ця). Ми боремося з такою думкою взагалі у суспільстві, що винувата постраждала у насильстві. Ні, стовідсотково завжди винуватий(-а) кривдник(-ця). У нас проблема в тому, що не всі люди можуть будувати ненасильницькі стосунки. Якщо виникає якийсь конфлікт , їм потрібна якась розрядка, необхідно виказати свою агресію. Так, наприклад чоловік втратив дохід, і на дружині зриває свою злість. Аналогічним чином проявляти агресію до чоловіка може дружина через якісь зовнішні проблеми», — розповідає Анастасія Берендєєва.
Перед початком повномасштабного вторгнення в Одесі було доволі багато програм, які спрямовані на запобігання та протидію домашньому та гендерно зумовленому насильству, але війна внесла свої зміни. Через це кривдники(-ці) в якийсь момент відчули себе абсолютно безкарними, а люди, які постраждали від їх дій, відчували себе нікому не потрібними. Проблема домашнього насильства існувала і до 24 лютого, і через воєнний стан ситуація тільки погіршилась.
Анастасія Берендєєва займається тренерською діяльністю із запобігання домашньому наcильству. Разом із колегами(-жанками) та активіст(к)ами вона провела тренінги для представників(-ць) одеських міжсекторних груп швидкого реагування. На кожний з чотирьох районів Одеси припало по одному навчальному модулю. Основна мета проєкту була в тому, щоб їх познайомити одне з одним у живу. Команда однодумців важлива для того, щоб подальші дії були ефективнішими.
Висвітлити та запобігти
Менторка тренерської мережі «Ла-Страда» Олена Ковальова аналогічним чином поєднує роботу в Одеському державному університеті внутрішніх справ і тренерську діяльність. Вона теж долучилась до організації навчальних курсів для людей, які запобігають і протидіють домашньому насильству. За її словами, деяким фахівцям(-чиням) бракує знань і відповідного досвіду, щоб адекватним чином реагувати на жорстоке поводження та перешкоджати йому. Як і всюди, відіграє значення людський фактор. Подекуди попередній життєвий досвід «замилює око» та не дає людині якісно виконувати свою роботу. Особа просто не бачить проблему там, де вона є.
«Ми проводили анкетування серед людей, які мають виявляти та реагувати на випадки домашнього насильства і побачили, що не в усіх сформована нульова толерантність до будь-яких проявів насильства. Деякі з них виправдовують його за тих чи інших умов. Так одне з питань було, якщо жінка погано виконують свої материнські обов’язки, чи дає підставу це підставу чоловікам «виховувати» її. І деякі респонденти відповіли «так, що за таких умов це виправдано». І це люди, в робочі обов’язки яких входить безпосередня протидія домашньому насильству. Що вже говорити про звичайних громадян», — говорить Олена Ковальова.
Такі дослідження й подальші обговорення — це теж елемент запобігання. Коли людині всі колеги навколо кажуть, «ні, так не можна», це більше впливає на свідомість, ніж виступи тренерів та експертів. Бо людина може слухати і думати, мовляв, кажіть, а я робитиму, як знаю. Спеціаліст(к)и, які ставлять за мету запобігати та протидіяти домашньому насильству, мають розуміти, де є прогалини і над чим варто попрацювати.
Військовий стан із регулярними повітряними тривогами та періодичними обстрілами провокує серйозне нервове напруження. Воно може провокувати агресію до оточуючих, і як наслідок – до домашнього насильства. В моменти спалаху гніву «під удар» потрапляють люди з найближчого кола. Ми всі понад півтора роки перебуваємо в обстановці хронічного стресу. Однак проблеми, які виникають, треба за можливості вирішувати зараз. Деякі ситуації, зокрема домашнє насильство, простіше попередити, ніж ліквідовувати його наслідки, які подекуди можуть бути фатальними. Тому такі проєкти, як ініціатива Анастасії та Олени є дуже важливими: актуалізувати в суспільстві проблему домашнього насильства та запобігти йому.
Фото з особистого архіву Анастасії Берендєєвої та Олени Ковальової.
Інформаційний матеріал створено у межах програми UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству за фінансової підтримки урядів Великої Британії та Канади. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цій ініціативі, належать авторам(-кам) і не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, урядів Великої Британії та Канади.
Марія Шевчук
