Жителька Біляївки Тетяна (ім’я змінене – прим.ред.) зустріла повномасштабне вторгнення в одній з бригад Одеської області, де вона на той час вже як третій рік служила за контрактом. Жінка, після закінчення служби, не збиралась продовжувати військову кар’єру, і вже тоді планувала змінити рід діяльності. Повномасштабне вторгнення, звісно, ці плани змінило.
Тетяна побувала на «гарячих ділянках» півдня України, зустріла свого чоловіка, вийшла заміж та народила дитину. Таким чином, вдалось звільнитись з військової служби, присвятивши час немовляті. Найближчі кілька років питання про зміну професії для молодої матері не стоїть, адже маленька дитина потребує багато уваги. Однак питання: «Ким бути далі?» жінку всерйоз турбує.
Колишня військовослужбовиця має дві вищі освіти, досвід роботи в різних галузях. Однак вже довгий час вона не працювала за «цивільними» спеціальностями. Найбільше часу жінка присвятила саме армії і розуміє, що їй скоріше за все доведеться навчатися новій професії, з урахуванням свого чинного сімейного статусу.
«Коли я тільки йшла служити за контрактом, то всерйоз думала пов’язати життя із військовою службою, мені імпонувала можливість стояти на захисті держави. Мене не лякали ні важкі умови, ні сувора армійська дисципліна, ні можлива небезпека. Але побувши всередині цієї структури, хай переважно за мирних часів, я зрозуміла, що кар’єрне просування тут обмежене знайомствами та зв’язками, яких в мене не було. Тому на зміну ентузіазму досить швидко прийшло розчарування. А тепер я стала мамою, і звісно, мені потрібна така робота, щоб я могла поєднувати її з вихованням дитини. А військову службу поєднати неможливо ні з чим», – зауважує Тетяна.
З проблемами пошуку роботи зіштовхуються 30 % українських військових, які повернулися до мирного життя. Про це говорять результати дослідження Українського ветеранського фонду, опублікованого у травні 2024 року. Українське законодавство гарантує збереження робочого місця для людини, яка служить, але на практиці буває по-різному.
В деяких випадках немає тієї роботи, де людина працювала (через окупацію регіону, руйнування, закриття бізнесу). Також варто зазначити, що не всі чинні військослужбовці були працевлаштовані офіційно. І не завжди стан здоров’я людини після фронту дозволяє повернутись до попередньої професії.
Щоб допомогти ветеранам, членам їхніх сімей, родинам загиблих військових Міжнародна організація з міграції (МОМ) разом з Міністерством у справах ветеранів реалізує масштабний проєкт з працевлаштування. Програма загальною сумою шість мільйонів євро фінансується Євросоюзом та буде реалізована в десяти українських областях. До неї будуть залучені Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Київська, Чернігівська, Одеська, Вінницька, Хмельницька, Івано-Франківська та Львівська області.
Проєкт має бути втілений до лютого 2026 року і за цей час 170 ветеранів, членів їхніх сімей та родини загиблих військових зможуть пройти курси з професійної перекваліфікації. Також близько 50 ветеранських бізнесів отримають грантове фінансування й технічну підтримку. Найбільша увага буде приділена поверненню ветеранів до мирного життя через влаштування на роботу. Допоможуть в цьому ярмарки вакансій та інформаційній кампанії про можливості для ветеранів, які наявні у їхніх громадах.
Українські ветерани, повертаючись до мирного життя, зіштовхуються з низкою проблем. За даними Міжнародної організації з міграції, проведеного в 2023 році, 15 % відсотків ветеранів особисто пережили або стали свідками дискримінації чи несправедливого ставлення за останні півроку. Для жінок-ветеранок ця цифра була вдвічі вищою – 32 відсотки. Однак опитування фіксують, що випадків зневажливого ставлення після повномасштабного вторгнення значно поменшало.
Коли Міжнародна організація з міграції проводила аналогічне дослідження у 2020 році, 49 % ветеранів повідомили, що вони стикалися з дискримінацією за останні півроку. Ці висновки попередні, однак зібрані дані можуть свідчити про те, що українське суспільство починає з більшою повагою ставитись до військових і ветеранів. Висока ймовірність, що повномасштабне вторгнення та російська загроза вплинула на це ставлення.
Найближчими роками український бізнес очікують нові виклики. Крім залучення ветеранів, деякі з яких вже почали повертатись з фронту, гостро стоїть питання працевлаштування вимушених переселенців, потрібно готуватися до законодавчих змін, які очікують Україну найближчим часом. Наша держава взяла курс на ЄС, а щоб стати повноправною країною-членом, треба втілити багато нових реформ.
Очільниця комітету Верховної ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк зазначає, що відновлення та євроінтеграція є дуже взаємопов’язаними речами для України. Однак на цьому шляху потрібно буде виконати певні вимоги, що потребують кардинально інших підходів в роботі. Про це вона заявила під час форуму «Діалог громадянського суспільства, бізнесу й влади: інклюзивні інституції та економічні свободи», який нещодавно відбувся в Києві.
« Незважаючи на те, що євроінтеграція це такий дуже потужний та крутий шлях до сучасної України, але все одно для бізнесу потрібно буде перероблювати відповідні правила та перебудовувати всю роботу. Є досвід інших країн, який показує, що не всі гравці на бізнес-ринку зможуть залишитися та працювати за новими стандартами. Не всі зможуть виконувати ті правила, які пропонує Європейський Союз. І нам, як представникам влади, хотілося б більш тісного діалогу з саме розумінням, чим ми можемо допомогти, а де бізнес може показати свої больові точки, для того щоб нам простіше та ефективніше було б входити до євроінтеграційних процесів », – говорить Олена Шуляк.
Пошук роботи для демобілізованих військових є комплексною проблемою. Крім власне навчання та працевлаштування, потрібно підготувати інклюзивні робочі місця, адже деякі ветерани на фронті отримали серйозні поранення, які вимагають використання протезів чи колісних крісел. Але й навіть якщо роботодавець врахує ці нюанси, потрібно щоб міський простір був інклюзивним, щоб ветеран міг ним спокійно пересуватися. Система соціальних послуг, інфраструктури потребує реформ, в яких мають бути задіяні як урядові структури, так і громадянське суспільство.
Марія Шевчук
