Закордонні поїздки після повномасштабного вторгнення стали для українців завданням із зірочкою. З одного боку, за даними Євростату, станом на кінець жовтня 2024 року 4,2 мільйони українців отримали тимчасовий прихисток в країнах ЄС. З іншого – частина наших співвітчизників залишається невиїзними через воєнний стан. І є люди, які мандрують до інших країн короткостроково, зрештою повертаючись додому.
Наші громадяни, які залишаються жити та працювати в Україні, теж періодично виїжджають за кордон. Хтось прагне побачити рідних та друзів, які живуть в евакуації, хтось їде на навчання або в робоче відрядження, для зустрічі із закордонними партнерами. Зрештою, з останньою метою досить часто виїжджають кореспонденти «Інформеру», які на власному досвіді знають важливість адекватного логістичного сполучення.
Минулого тижня група українських журналістів з різних регіонів, на запрошення Польської туристичної організації, відвідали Перемишль. Це місто знаходиться за десять кілометрів від українського кордону і відоме кожному українцю, який за останні три роки хоч раз виїжджав до інших країн чи планував туди подорож.
З Одеси сюди їхати шістнадцять годин, а з Києва швидкісним потягом взагалі можна дістатися за дев’ять. Перемишль пропонує багато варіантів транзитного сполучення, але сам по собі привертає увагу мало. І, на нашу думку, це не зовсім справедливо.
Проходження кордону відбувається досить швидко. Частково документи перевіряють під час руху, а вже на польській стороні отримуєш штамп про те, що ти вже в іншій країні. З першого прибуття видно, що залізничний вокзал у Перемишлі орієнтований на українців, які прибувають до Польщі. Всі оголошення, які за замовчуванням йдуть польською мовою, дублюються українською. При тому, що саме оголошення українською написані більшим шрифтом, ніж польською, державною мовою країни, чи англійською, мовою міжнародного спілкування.
Оголошення розповідають, як скористатися послугами для людей з інвалідністю, де можна пообідати або випити кави. І, звичайно ж, розповідають, як доїхати далі, до інших міст та країн. Перемишль залишається своєрідними воротами до Європейського Союзу, які відкривать всім громадянам України відносно швидкий доступ до Шенгенської зони. Із закриттям авіасполучення зараз альтернатив не так багато, тому що в чергах на кордоні в автобусі можна провести по дев’ять годин.Дуже складно планувати подальшу логістику, не знаючи, коли і о котрій приїдеш до наступного пункту призначення.
«Кожного дня з України до нас прибуває п’ять потягів. Вони їдуть з Харкова, Києва, Одеси, інших міст України. Ці потяги не евакуаційні, а звичайні, рейсові. Чи їдуть люди просто у своїх справах, чи в евакуацію, наразі сказати важко. Але ми всім готові надавати допомогу. Є кімнати матері і дитини, місця, де можна переночувати. Складно допомогти людям з інвалідністю чи серйозними проблемами зі здоров’ям, бо на жаль, для них не такі умови, як хотілося б. Тут у нас працюють, в основному, українці, хоча поляки теж є. В Перемишлі мешкає велика українська діаспора, і коли почалась війна, звісно, всі кинулися допомагати, хто чим міг,» – говорить працівниця українського «Народного дому», яка чергує на вокзалі.
До моєї співрозмовниці хтось звертається за допомогою, я не встигаю спитати ім’я та йду далі. Графік щільний, від групи краще не відставити. Тим паче, за планом ми мали бути увечері в «Народному домі», благодійній організації, що допомагає українцям. Були сподівання розпитати про підтримку наших людей за кордоном безпосередньо, але останнього моменту плани змінилися. Однак з’явилась можливість дізнатись про туристичний потенціал Перемишля, який до кінця не реалізований.
Організаторка екскурсій Олена Бондаренко згадує, що Перемишль одним з першим надав підтримку українцям, які рятувались від війни. Фактично на ранок 24 лютого 2022 року він став містом, яке прийняло на себе першу хвилю біженства з України. Тими днями до Європи пускали всіх, на легших умовах, без формальностей, біометричних паспортів, бо розуміли, що люди тікають від війни. Багато драматичних кадрів, які показали трагедію українців та облетіли всі медіа, були зроблені саме тут.
«Пам’ятаєте, мабуть, фотографію хлопчика, який йшов пішки та плакав, якого все ж таки прийняли в Польщі. Його зустрічали саме тут. В Перемишлі було розгорнуто багато наметів людей, де була тепла їжа. Людям надавали інформацію, де переночувати і поради, куди їхати далі. Польські мами виставили багато дитячих візочків, щоб жінки, які приїхали лише з найнеобхіднішим, могли скористатись ними. Тоді фактично весь світ облетіло фото тих візочків, що стояли на пероні. Перемишль став своєрідним хабом, звідки українці, завдяки гарному транспортному сполученню, роз’їжджались по всьому світу», – розповідає про ті тяжкі дні Олена Бондаренко.
Власне, функцію транспортного хабу Перемишль продовжує виконувати й сьогодні, навіть після зникнення потреби в масовому прийому біженців. Багато українців проходять прикордонний контроль і навіть не бачать історичної будівлі вокзалу, який сам по собі є пам’яткою архітектури. Його можуть спостерігати лише ті, хто прибуває на перон Перемишля із Шенгенської зони. Так, наприклад, наша невелика делегація журналістів побачила фасад вокзалу вже після повернення додому. І те тому, що їхали ми потягом.
Переважна більшість українців просто виходять на автобусну станцію, яка знаходиться поряд з прикордонним контролем, і їдуть далі. В інші міста Польщі або навіть країни Європи. У Перемишлі налагоджено автобусне сполучення з найбільшими аеропортами країни, звідки можна відлетити фактично в будь-яку точку світу з мінімальною кількістю пересадок. Тому квитки на цей напрямок з українських міст розпродаються миттєво. За кілька годин після відкриття продажів вільних місць може й не бути.
Дорога до інших країн дуже вимотує, і мало хто у своїй подорожі знаходить час на Перемишль, де мешкає близько п’ятдесяти тисяч мешканців. Хоча місто саме по собі затишне і симпатичне. Нехай тут немає об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, якими приваблюють туристів з усього світу Варшава чи Краків, проте він може урізноманітнити туристичний маршрут або стати приводом узяти паузу перед довгою дорогою. Чому б і ні, якщо Перемишль все одно йде транзитним пунктом?
Багато часу не треба, вистачить й одного дня. Атмосферний середньовічний центр неспішним кроком можна пройти за кілька годин. Зробити паузу, взяти чаю з пирогами, а потім спуститися в підземелля і заглибитися в історію міста, біографія якого налічує понад тисячу років. А ще тут живе велика українська діаспора: Перемишль багато в чому також пов’язаний і історією України та її драматичними сторінками. Статус «міста-рятівника» у 2022 році лише одна з них.
Коли люди їдуть у далеку дорогу, у них не завжди є сили та можливості знайти додатковий час. Тому Перемишль поки що залишається більше транзитним пунктом, ніж туристичним. Місцева влада та громадські організації потроху намагаються змінити цю ситуацію, залучити до туризму людей, які вже перебувають у місті. Однак поки що вокзал зустрічає мандрівників теплими приміщеннями та можливостями їхати далі до Європи, як за безпекою, так і з іншими цілями.
Марія Шевчук
