Вчителька фізики Валентина Сергіївна до повномасштабного вторгнення жила в Херсонській області. Її рідне місто розташоване на лівому березі та з перших днів війни знаходиться під російськими загарбниками. Жінка півроку прожила в окупації, доки наприкінці минулого літа не евакуювалась до Одеси.
Саме тут Валентина Сергіївна змогла відчути себе в безпеці і, найголовніше, продовжити викладацьку роботу. Багато її колег виїхали і теж продовжили вчити дітей за українською програмою в режимі онлайн. Таким чином, вдалось зберегти колектив школи та частково класи. Хоча це дуже непросто в умовах війни.
За словами жінки, найбільшими труднощами під час організації навчального процесу були перебої з електроенергією та Інтернетом. Дуже часто графік роботи учителя не співпадав з можливостями підключення учнів. Коли в неї був Інтернет та світло, його не було у дітей.
Навчальний процес регулярно переривали повітряні тривоги, треба було сховатися в укриття і там теж не завжди був зв’язок. Сам навчальний процес у віддаленому режимі організувати було не складно. За час пандемії ковіду вдалося налагодити цю роботу, до того ж є багато сервісів, які допомагають вчителю та полегшують його роботу.
Вчителька користується інструментами порталу «Всеосвіта» . Там у неї електронні журнали, щоденники, є можливість створювати тестові завдання, автоматично виставляти оцінки. Велика кількість роботи, на яку педагог витрачав чи не половину свого часу, зараз робиться в автоматичному режимі. Учні Валентини Сергіївни виявились розкиданими по різним містам та селищам України, хтось за кордоном, хтось залишився в окупації. Потрібно було всі ці нюанси врахувати.
«Зараз посилились перевірки на окупованих територіях, перевіряють телефони не тільки в дорослих, але й в дітей. Тому ми, передусім, орієнтуємось на безпеку для дітей, щоб не підставляти їх. Їх можуть покарати тільки за той факт, що побачать домашнє завдання за нашою програмою або скачаний підручник української школи. Навіть аватарки на групах добираємо нейтральні, щоб не привертати увагу. Стараємось давати нейтральні завдання або через певний період часу встановлювати їх автоматичне видалення, робити так, щоб це було безпечно дітям. Користуватися тими месенджерами, які зручні саме їм. І з дітьми, які знаходяться в окупації, важлива індивідуальна робота», – говорить Валентина Сергіївна.
Вчителі організовують індивідуальні консультації, влаштовують додаткові заняття, але з деякими предметами складно перевірити якість знань. Наприклад, дитина має вивчити вірш і сидячи вдома за комп’ютером вона спокійно може підглянути і вчитель цей момент не проконтролює, тому складно об’єктивно оцінити дитину.
В умовах, що склались, це чи не єдина альтернатива, щоб діти з окупованих територій змогли отримати в майбутньому український атестат та йти навчатися далі за омріяною спеціальністю. Для дітей дуже важливе спілкування, тому що колектив і стимулює до навчання, і дисциплінує, що неможливо у віддаленому режимі.
Коли дитина сидить вдома наодинці з гаджетом, особливо якщо вона на окупованій територі, організувати живе спілкування складно. Звісно, діти спілкуються через месенджери та соціальні мережі, але це не може замінити повноцінний контакт. До того ж, якщо предмет передбачає практичні лабораторні завдання, то тут теж є певна специфіка. Можна подивитись відео в Інтернеті, але самостійне дослідження набагато цікавіше.
Організація навчального процесу на підконтрольних Україні територіях відбувається значно простіше. Міжнародні організації тією чи іншою мірою активно працюють в Україні з 2014 року, але з моменту повномасштабного вторгнення особливо активно вони почали діяти на півдні України. З одного боку, тут велика частина територій була окупована чи опинилась в зоні військових дій. З іншого, в безпечних областях оселилось чимало внутрішніх переселенців, які потребують підтримки.
Однією з таких організацій є UNICEF, яка реалізує низку своїх проектів в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Останній регіон долучився зовсім нещодавно, бо ще рік тому більша його частина була в окупації, тому основну увагу приділили першим двом областям. Одним з основних пріоритетів є створення умов для навчання та викладання. Звичайно, формат навчання в першу чергу залежить від ситуації на фронті, від активних воєнних дій, наявності чи відсутності ракетних обстрілів росіян.
«Зараз ми працюємо над тим, щоб пріоритезувати і виокремити власне наші методики роботи, за якими ми будемо працювати в тих регіонах, де навчання відбувається офлайн, а також в тих регіонах, де навчання відбувається в змішаному форматі. Особлива увага приділяється тим областям, де немає можливості забезпечити ні офлайн, ні змішаний формат, а доводиться працювати повністю онлайн. Тобто коли діти не відвідують навчальні заклади і зрештою вчителі так само перебувають на робочих місцях з міркувань безпеки», – зазначає координатор освітніх програм UNICEF в Одеській та Миколаївській областях Анатолій Ігнатович.
До кінця 2023 року планується допомогти більше двом мільйонам людей на півдні України, які опинились в скрутній ситуації. Це стало можливим завдяки співпраці з міжнародними донорами, центральною владою та місцевими представницькими органами. Вони допомагають найбільш уразливим категоріям, однією з яких є діти. Через окупацію, обстріли, тривалі відключення світла вони виявились обмеженими в своїх освітніх можливостях.
Міжнародні партнери велику увагу приділяють тому, щоб діти змогли навчатися в умовах воєнного стану.За останній рік в Одеській та Миколаївській областях відкрили десять освітніх цифрових центрів. Там діти можуть навчатися онлайн в своїх школах, та водночас спілкуватись однолітків. Такі центри, передусім, орієнтовані на маленьких переселенців шкільного віку.
Ці освітні хаби, власне, й відкривалися там, де була велика кількість внутрішнього переміщених осіб, де діти не мали можливості ходити до школи в звичайному форматі. Їм створили можливість, щоб вони хоча б таким чином змогли навчатися, не втрачаючи контакт із однолітками і мали нормальне дитяче життя. Наскільки це можливо в цій ситуації.
Марія Шевчук
