Про позицію більшості країн Заходу по відношенню до України ми знаємо досить добре. Широко висвітлюється, скільки літаків нам передали Нідерланди, або який пакет військової допомоги затвердили в США. Про внесок інших держав нам відомо набагато менше, хоча обходити їх увагою несправедливо. Тому за сприяння Media CFI in Ukraine, ми побували в Грузії, щоб дізнатись про суспільні настрої, як громадськість допомагає Україні і як грузинська влада намагається цьому завадити.
Грузія однією з перших пострадянських республік зіштовхнулась спочатку з гібридною, а згодом і прямою російською агресією. Тому коли війна прийшла до України, грузини одними з перших прийшли нам на допомогу, починаючи з допомоги людям, які постраждали від війни, закінчуючи безпосередньою участю у захисті наших кордонів.
Велику підтримку наша держава має від місцевих військових добровольців. Грузинський легіон – найбільше іноземне добровольче формування у структурі Збройних Сил України. Станом на 2024 рік близько 2,5 тисяч громадян Грузії воюють на боці України за її територіальну цілісність. Для Грузії, в якій мешкає 3,5 мільйона людей, це дуже серйозні цифри.
Громадяни Грузії служать як на посадах інструкторів, так і беруть активну участь у військових операціях. Зокрема, близько шістдесяти осіб з Грузинського легіону загинуло, починаючи з 2022 року.Ці люди чудово знають, що таке російська агресія, що таке Україна, тому що українські військові допомагали грузинам як і у 90-х під час громадянської війни, так і у 2008 році під час російського вторгнення.
Вдячність Україні залишилась десятиріччя потому. Всупереч різній ментальності, незважаючи на багато речей, що нас роз’єднують, ми знаходимо спільну мову. В Україні спільний кордон із Грузією іде тільки Чорним морем. Багато в чому нас поєднав спільний ворог – РФ. Тут не треба пояснювати, що відбувається і як ми виживаємо.
Спілкуючись із громадянами Грузії, розумієш, що методи російської пропаганди не унікальні. Ті ж наративи, те ж виставлення жертв агресорами, аж до відвертих вигадок. У 2008 році чимала кількість українців прийняла позицію РФ, і не сприймали всерйоз російську загрозу по відношенню до себе. При тому, що успіхи в Грузії, на думку багатьох наших співрозмовників, переконали Росію діяти агресивніше по відношенню до України.
Водночас уряд Грузії, зокрема правляча партія «Грузинська мрія», яка стоїть на чолі з 2012 року, активну підтримку Україні не виявляє. Вони хоч і офіційно не займають ту чи іншу сторону, але у своїй зовнішній політиці, офіційних промовах тим чи іншим чином говорять тезами російської пропаганди. Через діяльність партії та прийняття суперечливих законів у Грузії були масштабні вуличні сутички. Наразі вони затихли, але не виключається ймовірність, що в жовтні цього року, під час парламентських виборів, протести активізуються знов.
«Наш уряд обрав свій бік після війни в Україні у 2014 році. Вони стали більш скептичними по відношенню до Заходу, а трохи пізніше стали до нього ставитися більш споживацьки. Наші урядовці мають свої міркування з цього приводу, чому вони роблять саме так. Вони не вірять, що Україна переможе, тому що вважають Захід слабкішою стороною, ніж вона здавалася до цього моменту. Також наш уряд хоче залишитися при владі, а для подальшого шляху до Європи їм необхідно провести деякі демократичні реформи, які можуть стати на заваді їхнім цілям», – говорить засновник Грузинського інституту стратегічних досліджень Іраклій Порчхідзе.
У Тбілісі відчутна велика підтримка України з боку місцевих жителів. Вона відчувається в українській символіці, яку можна зустріти практично на кожному розі міста. Це і жовто-сині прапори на балконах, і наклейки на склі, графіті на стінах будинків. Дуже часто поряд із нашою українською символікою поряд знаходиться грузинська. Наше знайоме «Слава Україні!» часто знаходиться по сусідству з гаслами, написаними грузинським хитромудрим шрифтом.
Контрастом виглядає той факт, що у Тбілісі доступний обмін російських рублів на грузинські ларі. Деякі магазини пропонують пряму доставку грузинського вина до Москви та інших регіонів. Ця ситуація пов’язана з великою кількістю громадян РФ, які зараз мешкають у Грузії. І хоча ці люди не впливають на політику Грузії, проте російський вплив тут дуже відчувається. З одного боку, таке сусідство напружує, але, з іншого боку, з боку звичайних людей відчувається величезна підтримка України.
В Тбілісі є заклади громадського харчування, де громадян РФ не обслуговують принципово. Одного дня наша делегація випадково зупинилася на обід у кафе, де власник-грузин майже тридцять років прожив у Росії, фактично мав усе. Після 24 лютого 2022 року він продав все майно, що мав у РФ, закрив свій бізнес та перебрався назад у рідну країну. Казав, що напад на Україну став для нього поворотною точкою, він не міг і не хотів жити у такій державі, як РФ.
Серед росіян теж є різні категорії. Частина з них виїхала ще до 2022 року, але багато хто з них став релокантами після 2022 року. Таких у Грузії було дві основні хвилі.Перша партія росіян, яких називають «фєвралятами», виїхали першій половині 2022 року через незгоду із зовнішньою політикою РФ та її агресією у бік України. «Сєнтябрятами» називають тих, хто виїхав у вересні 2022 року після оголошення часткової мобілізації.
В Тбілісі росіян набагато менше, ніж в Батумі, місті на узбережжі Чорного моря. Жителі грузинської столиці не соромляться залишати повідомлення на стінах різними мовами, де пишуть, що вони думають про росіян, та як ставляться до українців. Тому великій кількості громадян РФ залишатися тут, м’яко кажучи, психологічно некомфортно. А ті, що все ж таки обрали за місце проживання Тбілісі, ніяким чином стараються себе не проявляти.
«У нас зараз дуже активне громадянське суспільство, особливо молодь. Наприклад, я на лекції своїм студентам розповів, що мої друзі збирають гроші на генератори для України. Тоді там були сильні відключення світла. Я просто обмовився про це, між іншими справами. Так вони цю інформацію поширили в своїй спільноті, організували збір коштів, і саме студентською спільнотою передали значну суму грошей. Їм ніхто про це не говорив, ніхто не просив приєднатися до благодійного збору. Вони самі так вирішили, самі самоорганізувалися та допомогли. Більше того, я навіть впевнений, що якби їх попросили спеціально зробити так, вони б нічого не зробили», – розповідає професор Грузинського інституту громадських справ Тенгіз Пхаладзе.
Люди, з якими ми перетиналися, здебільшого висловлювали свою підтримку Україні, цікавилися, як ми живемо і ділилися своїм досвідом. Громадянська війна в дев’яностих роках, а згодом російське вторгнення в 2008 році, дуже травмували людей. Навіть десятиліття потому вони з жахом згадують події минулого. Грузія маленька країна, більша частина території якої межує з РФ. Тбілісі від російського кордону відділяє близько 170 кілометрів, тому повномасштабна агресія виглядає дуже загрозливою. І, здається, цей страх залишиться назавжди з тими, хто на власні очі бачив, що таке війна.
Марія Шевчук
