Чотирнадцятого грудня 2023 року Європейська рада дала «зелене світло» для переговорів щодо вступу України та Молдови до ЄС. Того ж дня Грузія отримала статус кандидата в члени Євросоюзу. Ми були присутні на цій події і бачили, з яким натхненням представники грузинської делегації сприйняли цю новину.
Однак з того часу в самій Грузії відбулись події, які ставлять її європейське майбутнє під загрозу. Чи не заберуть в країни статус кандидата? Як в ній працюють незалежні громадські організації та журналісти? Чим їм загрожує закон про «агентів іноземного впливу»? За відповідями на ці питання ми вирушили до Тбілісі.
Ідея про те, що Грузія має стати членами Європейського Союзу, вирує в повітрі з часів розпаду СРСР. При чому в жителів країни існує розуміння, що треба багато чого змінити та реформувати і держава останні десятиліття поступово рухалась в цьому напрямку.
Відповідіні кроки робились ще за часів правління Едуарда Шеварднадзе, продовжились за президентства Міхеїла Саакашвілі. Всі партії, які приходили до влади, тим чи іншим чином підтримували курс на євроінтеграцію. Просто одні працювали в цьому напрямку, інші декларували наміри на словах.
З 2012 року в Грузії лідируючу позицію займає партія «Грузинська мрія». Її представники формально ніколи не відмовлялися від проєвропейського курсу, проте всіляко тиснуть на те, що Грузії хочеться до Європи, але її туди не візьмуть. У грудні 2023 року Грузія набула статусу країни-кандидата для вступу до Євросоюзу.
Для подальшої успішної інтеграції грузинська влада повинна продовжувати реалізовувати політику «дев’яти кроків», спрямовану на спрощення законодавства країни в різних сферах. Чинна влада на словах підтримує європейський курс, однак на практиці ухвалює рішення, які перешкоджають інтеграції.
Одним із найсуперечливіших є «Закон про прозорість іноземного впливу»,ухвалений з третьої спроби у травні 2024 року. Він вимагає, щоб організації, які мають фінансування із закордонних джерел на більш ніж 20 % від їхнього загального доходу, зареєструватись як «агенти іноземного впливу».
Грузинська версія є фактичною калькою чинного російського закону, який став серйозним інструментом для політичних репресій у РФ. Багато правозахисників побоюються, що Грузію може чекати та сама доля, втім, поки що цей закон не використовується. Усе вирішать вибори, які відбудуться у жовтні 2024 року і за якими буде видно, чи залишиться поточний уряд при владі, чи його змінять інші політики.
«Чинна влада ставила собі в заслугу те, що на час її каденції Грузії надали статус кандидата в ЄС. Однак є рішення Єврокомісії від 8 листопада 2023 року, яке доводить, що це все заслуга громадськості, яка цілеспрямовано йшло до мети. Адже «Грузинська мрія» хотіла прийняти закон про агентів впливу ще в березні 2023 року. Тоді люди вийшли на вулиці не дали цього зробити. Не зважаючи на те, що цей закон просунули, на процеси, які відбуваються зараз, краще залишатися в статусі кандидата в члени ЄС та стартувати з цієї точки. Хочеться сподіватися, що ситуація зміниться на краще і в Грузії буде більше можливостей для розвитку», – каже виконавчий директор організації «Європейська ініціатива – Ліберальна академія Тбілісі» Лаша Тугуші.
Наразі Грузії склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, грузинське населення здебільшого підтримує європейську та євроатлантичну інтеграцію. Так, згідно з опитуваннями Caucasus Research Resource Centers, 70 % жителів Грузії підтримують вступ до ЄС, а 57 % вважають, що Грузія має стати членом НАТО.
Грузини вважають однією з основних проблем для регіону вплив Російської Федерації та всіляко намагаються тримати курс на Захід. З іншого боку стоїть уряд, який прагне всіма силами утримати владу, використовуючи не зовсім демократичні європейські цінності.
«Грузинську мрію» не можна назвати проросійською партією, але дуже багато речей, які вони просувають, перегукуються з тезами російської пропаганди. Грузія має досвід війни, спровокованої агресією Російської Федерації та нинішні політичні сили, які зараз діють у Грузії, це розуміють.
Тут не застосовуються тези про дружню Росію, про те, що треба об’єднуватися в РФ і з ними співпрацювати. Молодь, яка народилася після розпаду СРСР, здебільшого не знає російську мову, надаючи перевагу англійській.Відірванність від «русскага міра» не заважає РФ впливати на Грузію Хоча, можливо, у випадку цієї країни Кавказу, саме її внутрішня політика є продовженням зовнішньої, а не навпаки.
Незважаючи на те, що війна в Грузії не була такою кривавою, якою вона наразі є для України, події минулого завдали Грузії великої травми, яка відчувається досі. У Грузії живе 3,5 мільйони людей, і зараз 20% територій Грузії знаходяться в окупації, зокрема Абхазія та Південна Осетія.
Мешканці Грузії дуже бояться війни та один із наративів, який успішно просуває «Грузинська мрія», говорить про те, що саме вони виступають запорукою миру. Мовляв, подивіться на Україну, ви ж не хочете, щоб так було і в нас? А якщо ми не будемо при владі, то Росія бомбардуватиме Грузію. Хоча, за фактом, через зовнішню інтервенцію в Україну Росія багато в чому втратила свої позиції на Кавказі. Зокрема, була змушена покинути Нагірний Карабах.
«Грузія є невід’ємною частиною європейськосоюзного світу, а також має тісні міжнародні зв’язки з Азербайджаном. І ці два компоненти роблять нас дуже сильним міжнародним партнером, як для країн Кавказу, так і для країн ЄС. І якщо на східному фланзі в нас все більш-менш добре, бо яка б не була влада чи в Грузії, чи в Азербайджані, наші двусторонні відносини приречені на те, щоб бути дуже міцними і жодної небезпеки тут немає, бо інший підхід то не просто вистріл собі в ногу, а в голову. Однак що стосується західного флангу, то тут явний глибокий провал. Те, що ми стаємо слабшими там, серйозно послаблює наші позиції на сході», – говорить представник Грузинського центру стратегічного аналізу Валерій Чечелашвілі.
Російська пропаганда, в унісон з чинною владою Грузії, намагається тиснути на емоції, на болючі точки, та найголовніші страхи грузинського населення, щоб зберегти свій вплив, оскільки Грузія через своє географічне положення відкриває шлях до інших країн Кавказу. І тому не можна наперед сказати, якими будуть фінальні результати виборів до парламенту. Проте всі співрозмовники, з якими ми перетинались у Тбілісі, впевнені, що фінальна явка визначить, яким буде курс країни на десятиліття вперед.
Марія Шевчук
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de developpement medias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
