Як змінилось економічне становище Одеської області внаслідок повномасштабного вторгнення? Якими є потреби бізнесу в територіальних громадах регіону? І як залучити до розвитку економіки внутрішньо переміщених осіб, які шукають себе на новому місці проживання?
Ці питання були порушені під час заходу «Економічна активність та ринок праці в Одеській області. Як покращити зайнятість, підтримуючи ВПО?», який відбувся цієї п’ятниці. Захід об’єднав представників бізнесу, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та, власне, переселенців Одещини.
Формат публічної дискусії дозволив людям з різних галузей налагодити контакти між собою, поставити один одному болючі питання та, в перспективі, знайти рішення, які максимально влаштують всіх. За даними Одеської ОВА, станом на 2025 рік в області зареєстровано майже 219 тисяч внутрішньо переміщених осіб, багато з яких досі потребують допомоги.
В пошуках нового місця
Наявність роботи сприяє активній інтеграції на новому місці проживання. Особливо це важливо людям, які через життєві обставини вимушені починати своє життя з нуля. Так в Одесі з червня 2022 року працює муніципальний Центр сприяння у працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб.
Організація підпорядковується Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради. З перших місяців повномасштабного вторгнення Одеса стала одним з транспортних хабів, куди виїжджали люди із зони військових дій. Частина з них їхала далі, однак деякі залишались жити біля Чорного моря.
Муніципальний центр ставить за мету допомогти новим мешканцям Одеси реалізувати себе через працевлаштування. Коли переселенці звертаються за інформацією, вони можуть дізнатись, яких професій потребує місто, які є вакансії, що підходять саме під їхній досвід.
Якщо шукач роботи бажає отримати більше допомоги, зокрема пройти навчання або перекваліфікуватися, то він направляється до спеціаліста з Центру зайнятості, який працює в цій же установі. Тобто, людині не треба кудись їхати, витрачати час: всі послуги можна отримати безпосередньо на місці.
«За весь період роботи нашого центру до нас звернулось 4800 внутрішньо переміщених осіб. З цієї кількості були працевлаштовані понад дві тисячі осіб, ми отримали підтвердження від їхніх роботодавців. Це те, що нам вдалось зробити в межах наших повноважень та громадської діяльності щодо сприяння пошуку роботи переселенцям. Найбільша кількість людей, яким ми допомогли з працевлаштуванням, наразі задіяна в комунальній сфері, тому що ми в першу чергу орієнтовані на задоволення потреб наших комунальних установ. Також багато переселенців знайшли роботу в торгівлі, транспортній галузі, сферах освіти та охорони здоров’я,» – розповідає в.о. начальника управління праці Департаменту праці та соціальної політики Раїса Горшколєпова.
Якщо говорити про географію регіонів, з яких переселенці звертались за допомогою, то починаючи з 2022 року по теперішній час, переважна кількість була вихідцями з Донецької, Херсонської та Миколаївської областей. Найменша кількість звернень була від людей, що приїхали з Луганської, Запорізької та Харківської областей.
У Департаменту є зворотній зв’язок з роботодавцями, вони збирають інформацію, чи пішла людина на співбесіду, чи взяли її на роботу і чим можна допомогти, щоб працевлаштування було успішним. Головне, щоб сама людина була зацікавлена у наявних вакансіях.
Як знайти ресурси?
У кожного переселенця, який опинився на новому місці проживання, був різний досвід адаптації. Деякі учасники заходу в публічній дискусії зізнавались, що роботу в Одесі вони знайшли швидше, ніж квартиру під оренду, хтось витратив на пошуки кілька місяців.
Однак вистачає людей, яким вимушений переїзд дався психологічно складно. Вирвавшись з небезпеки, вони неначе впадали в заціпеніння і мріяли якомога скоріше повернутись до минулого життя. В цьому стані деякі переселенці втратили можливості, які наразі відсутні.
«Нам відомі випадки, коли родина сиділа в області, отримувала переселенські виплати, з них та іншої гуманітарної допомоги й жила. І коли людей питали, як в них справи з пошуком роботи, вони відповідали: “А навіщо, нам сказали, що ми за пару місяців додому поїдемо”. Людям, які приїхали з Маріуполя, представники соціальних служб казали, що вони скоро повернуться назад. Люди з цією надією жили, не докладали зусиль до інтеграції, а коли за два роки стало зрозумілим, що повертатися вже немає куди, вони відчули шок. За цей час конкуренція на ринку праці зросла, варіантів допомоги стало менше, та й повернутись до повноцінної роботи після довгої перерви досить важко», – говорить голова Об’єднання організацій роботодавців Одеської області Костянтин Журавель.
Однак навіть якщо прийшло усвідомлення того, що треба себе шукати на новому місці, не завжди є об’єктивні можливості, щоб змінити професію. Комусь за життєвими клопотами не вистачає часу, щоб навчитись чомусь новому, і навіть якщо це вдалось зробити, виникає питання, де застосовувати свої навички.
Людині, яка не має досвіду в тій чи іншій галузі, завжди треба певний час, щоб зарекомендувати себе, знайти гарні умови роботи та зрештою, заробляти гроші.За даними дослідження громадської організації «Прогресильні», внутрішньо переміщені особи орієнтовані на перекваліфікацію в IT-технологія та індустрії краси.
Перша галузь асоціюється з високими заробітками та перспективами, а сфера б’юті-послуг не вимагає довгого часу на перекваліфікацію, при тому що за короткий час може забезпечити гідний дохід. Натомість опанування робітничих професій не дуже популярне, хоча фахівці, які здобули такі спеціальності, наразі мають досить високі зарплати.
Труднощі перекваліфікації
Голова ГО «Прогресильні» Богдан Ференс згадує, що коли організація проводила опитування серед ВПО на тему, який варіант навчання був би оптимальним, мало хто був готовий до довгих лекцій чи витрат на перекваліфікацію всього вільного часу. Однак якщо навчання буде організуване в зручному форматі, то значно більша кількість людей виражала бажання здобути нову професію.
Перша і ключова проблема з пошуком роботи серед ВПО – невідповідність кваліфікації тим запитам на ринку праці, які зараз є. Про це говорили як переселенці, так і роботодавці. Також негативним чинником є відсутність вільного часу, зокрема серед жінок-ВПО, які зайняті дітьми або доглядом за хворими родичами.
«Багато внутрішньо переміщених осіб з Донецької області працювали на металургійних підприємствах, у вугільній промисловості. Вони мали гарні зарплати, відповідно до своєї кваліфікації, а тут вимушено переїхали та зіштовхнулись з тим, що таких підприємств, які в них були вдома, немає, і їм потрібно йти на низькооплачувану роботу, щоб якось виживати. Буває й таке, що є вакансії, але влаштуватись за ними складно. Зокрема, всім відомо про дефіцит вчителів, однак за нашими спостереженнями влаштуватись в навчальний заклад досить таки непросто», – каже Богдан Ференс.
Переселенці, які живуть в Одесі давно, поступово звикають. Однак, із загостреннях бойових дій на сході, до Одеси продовжують прибувати людях, яким тільки доведеться пройти цей шлях. В умовах, що склались, багатьом з них доведеться опановувати нові навички. Однак часто, опинившись в скрутних обставинах, люди просто не мають часу та внутрішнього ресурсу вчитись чомусь новому.
Досвід ВПО відрізняється від досвіду людини, яка прийняла свідоме рішення змінити місце проживання. Багато українців хоч раз у житті переїждали з одного регіону до іншого з різних причин. Але одна річ, коли ти йдеш на такий крок з метою покращити життя, зовсім інша – коли складні життєві обставини змушують тебе покинути рідну домівку, яку ти ніколи не хотів кидати.
Внутрішні переселенці адаптуються, знаходять роботу, друзів, навіть купують житло. Деякі вже змінили прописку і не мають довідок переселенців серед списку документів. Однак пережитий досвід досі лишається для багатьох тяжкою травмою, навіть для тих, що живуть на новому місці більше десяти років.
Марія Шевчук
