За даними Державної служби якості освіти при МОН, після 24 лютого близько 800 тисяч школярів змінили форму здобуття освіти з денної на дистанційну. Найбільше ці зміни торкнулись східних та південних областей України. З цих регіонів близько 40 % та 30 % дітей відповідно вимушено покинули своє місце постійного проживання.
Такі умови негативним чином позначились на якості навчання та значно обмежили учнів. У спілкуванні з однокласниками, особистих контактах з педагогами та здобутті знань. Найбільше це відчули на собі старшокласники, яким прийшла пора завершувати навчання.
Нещодавно ми відвідали волонтерський центр у румунській Констанці, який допомагає українським біженцям. Там організували профороієнтаційний захід для підлітків, які шукають себе в житті. Вони спілкувались з фахівцями з приводу майбутнього навчання та працевлаштування.
За кордоном є більше можливостей приділити цьому увагу, бо освітні реформи в Україні «заморозились». Хтось вже знає, куди хоче йти та ким хоче працювати. А деякі перебувають в пошуках себе та свого місця в житті. Вибір професії навіть в мирні часи ніколи не був легкою справою. Воєнний стан та вимушена еміграція для багатьох ускладнили це завдання.
П’ятнадцятирічний Артур Ісаченко виїхав з окупованих Олешок на Херсонщині. Його рідне місто російська армія захопила одним з перших. Хлопець згадує, як 24 лютого сидів у сховищі й дописував контрольну, бо підходив останній термін здачі. Потім була окупація, виїзд до Румунії, адаптація в новій країні.
Життя багатьох українців стало на паузу, проте питання «Що робити далі?» з повістки дня нікуди не зникає. Особливо коли настає час завершувати навчання і визначатись з професією. Артур часу втрачати не збирається, хоче якомога швидше подорослішати.
«Я навчаюсь в Олешківській школі онлайн, вірніше навчався. В нас вже відбувся останній дзвоник, язакінчив дев’ятий клас і буду йти далі. Нещодавно подав документи до технікуму в Польщі, в місті Стараховиці, збираюсь навчатись саме там. Я хочу працювати, заробляти гроші, за можливості допомагати іншим. Мені здається, якщо нічого не робити, то просто нудно буде жити. Мої рідні, з якими виїхав,планують залишитися в Румунії, вони тут більш-менш адаптувались, знайшли роботу», – говорить Артур.
Хлопець на сьогоднішній момент знає, чим буде займатись в житті та в якому напрямку рухатись. Інші ж учасники профорієнтаційного семінару намагались визначити свої нахили та зорієнтуватись в морі професій. Справа не з легких, особливо коли перед очима багато прикладів, як доводиться змінюватися.
Дорослі люди з освітою, серйозним досвідом роботи часто лишаються незатребуваними в новій країні за минулим фахом. Без знання мови, вони имушені швидко перекваліфіковуватись та змінювати професію на більш актуальну до тих умов, в яких живуть.
Шістнадцятирічна Поліна Пітченко переїхала до Румунії з Одеси після початку повномасштабного вторгнення. Вона живе тут вже більше року, навчається у навчально-виховному комплексі № 90 онлайн, закінчила десятий клас та перейшла до одинадцятого.
В Румунії, за словами дівчини, можливостей для старшокласників особливо немає, тому вона зосередилась на здобутті української освіти. Останній шкільний рік Поліна хоче використати для того, щоб спокійно визначитись, куди йти далі та який фах опановувати.
«Мої шкільні друзі дуже по-різному планують своє майбутнє. Чимало моїх однокласників вже пішли зі школи. Наш навчальний заклад співпрацює з Німеччиною, і багато хто виїхав саме туди, ходить зараз в таку ж школу, просто в Німеччині. А є й такі, хто зараззалишається в Україні, хто виїжджав і повернувся, й продовжує навчання в Одесі. Я поки не знаю, чим хочу займатись далі. Дуже хочеться, щоб робота приносила не тільки гроші, але й моральне задоволення, відчуття, що ти робиш щось важливе», – пояснює свою мотивацію Поліна.
Чи то на профорієнтаційний захід прийшли найбільш зацікавлені підлітки, чи то війна просто змусила їх швидко подорослішати, але складається враження, що вони ставляться до вибору професії цілком серйозно. Українські випускники розглядають майбутню роботу не з позицій інструменту для заробітку коштів, а як покликання, органічної частини свого побуту.
Звісно, плани протягом життя можуть змінитися, власне як і зовнішні обставини. Ті, хто через війну вимушений був покинути Україну, розуміють це, як ніхто інший.Невідомість майбутнього теж ускладнює задачу. Ніхто не знає, коли закінчиться війна, які реформи будуть проведені в країні, які професії стануть затребуваними найближчим часом.
У зв’язку з вимушеною еміграцією та окупацією деяких регіонів також постає питання, в якій країні буде простіше реалізуватися. Фахівці з профорієнтації радять, передусім, звертати увагу на власні вподобання, враховувати риси характеру. І, головне, не боятись робити помилки, залишатись гнучкими за будь-яких обставин.
«Потрібно зрозуміти, чого хочеться не від майбутньої професії, а чого хочеться від життя. Адже важливо не стільки визначитись з фахом, скільки обрати для себе той стиль життя , який буде подобатись людині протягом всього періоду, який вона живе.Можливо, професія та сфера зайнятості буде змінюватись, але певні вподобання завжди будуть для людини притаманні. Наприклад, хтось бажає лежати на дивані, або навпаки, багато подорожувати. Підліткові важливо розуміти свої нахили, вподобання, психологічні особливості,» – говорить психологиня Аксинія Лезнюк.
Ця порада актуальна для всіх українських дітей, які планують завершувати шкільне навчання. Неважливо, здобувають вони освіту в Україні, чи за кордоном. На останніх дзвониках директори шкіл часто говорять, що перед випускниками тепер відкриті всі шляхи.
Чи стосується це дітей, які виїхали за кордон і опинились в початково нерівних позиціях з ровесниками, носіями мови? Чи можна так сказати про тих, хто вчився дистанційно з постійними перебоями світла та зв’язку? Українські школярі проявили неабиякі схильності до адаптації за короткий час. Тому є сподівання, що в них все виходитиме й надалі, хоча цей шлях обіцяє бути непростим.
Марія Шевчук
