Фронт волонтерки з Херсону Ірини Саліхової

У її рідному Херсоні Ірина Саліхова – людина  відома. Перш за все, як класна журналістка, яка  працювала в усіх видах ЗМІ – газета, радіо, телебачення, онлайн…. І всюди виділялася тим, що зазвичай іменують власним творчим почерком. А ще Ірина відома як активна пропагандистка такого танцю як сальса. Її відкриті для всіх бажаючих  майстер-класи на свіжому повітрі привертали увагу сотень херсонців та гостей міста. Звідси –  лише крок до волонтерської діяльності,  до якої Ірина теж мала відношення. З 2008 року вона та її друзі допомагали вихователям інтернатних закладів: влаштовували для дітей свята, проводили з ними майстер-класи та спільні проєкти, готуючи їх  до  життя у соціумі.

Усі здобуті навички якнайкраще стали у пригоді після 24 лютого. Вже наступного дня  Ірина та її чоловік Олександр  відгукнулися на заклик  міської  ради Херсона про збір перев’язочних, кровоспинних та знеболювальних ліків для бійців ЗСУ, Тероборони, поліціі,  які на той момент тримали оборону міста. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що у міської влади є проблеми з координацією цієї допомоги, тому Ірина звернулася безпосередньо до обласної лікарні, куди доставляли поранених. Там вона побачила, що ліки, які  приносять люди,  не зовсім відповідають потребам медиків. Сама лікарня не могла нічого придбати, бо з перших днів війни казначейство перестало проводити платежі у Херсоні та області. А до такої кількості поранених зі зрозумілих  причин жодна медична установа міста та області не були готова.

Тому Ірина вирішила самостійно відкрити  збір коштів, розмістила заклик  у соцмережах і вже першого дня  вдалося зібрати близько 300 тис грн, які  одразу ж пішли на закупівлю потрібних ліків та матеріалів. Поранених бійців почали доставляти і до іншої лікарні, а обсяги препаратів в аптеках  швидко танули.  Ірина зрозуміла, що лише вона з чоловіком не впораються зі збором заявок, коштів, закупівлею та доставкою всього необхідного до різних відділень двох лікарень. Закликала на допомогу друзів та знайомих.  Практично за  одну ніч вдалося зібрати команду з 17 осіб, які назвали себе «Котики-патріотики».

У волонтерському  штабі.

Збір коштів та допомога лікарням тривали і тоді, коли до Херсону увійшли окупанти. Це було тим більш важливо, що запаси медикаментів у Херсоні взагалі закінчилися після трьох тижнів війни. Особливо страждали інсулінозалежні. «Котики» знайшли та викупили інсуліну загалом на суму більше 1,5 млн гривень. Ліки доставили до трьох лікарень, щоб людям з різних районів було зручно отримувати інсулін, який завдяки волонтерам розподілявся безкоштовно.

Тим часом робота магазинів і навіть аптек у Херсоні тривала лише 4-5 годин. Відкривалися вони о 10-й ранку, а десь після 14.00 місто вимирало. І навіть за цей дуже обмежений час волонтери примудрялися встигнути зібрати заявки, закупити необхідне у різних аптеках, складах, магазинах та доставити ліки до тих, кому  вони були конче потрібні.   

Типові написи на дверях аптек у Херсоні у березні 2022.  

«Часто на закупівлю продуктів для себе просто не вистачало ні часу, ні сил. Якось друзі, можна сказати, спіймали нас  біля однієї з аптек і просто забили нам багажник продуктами. Я так розчулилася від такої уваги, що навіть заплакала», — зізнається Ірина.

Коли зникли останні іллюзії щодо швидкої деокупації, «Котики»  почали шукати шляхи доставки медикаментів з підконтрольних  Україні територій.  У пошуку активно допомагала Світлана Береш, знана херсонська активістка,  директорка комунального підприємства, яка  налагодила логістику. Разом із нею допомагала  депутатка міської ради Женя Біла;  вона з  чоловіком закуповували та доставляли до Херсона медикаменти та засоби гігієни. Якийсь час надавали допомогу  волонтери Червоного хреста з Миколаєва, у тому числі  безкоштовним інсуліном. Але скоро лінія фронту сильно змістилася, і проїзд через Миколаїв став неможливим. Це стало остаточно зрозумілим, коли одного з водіїв Червоного хреста   застрелив російський снайпер. То не  була шалена куля,  а прицільне влучення.

«За час війни не вдалося організувати жодного “зеленого коридору” — і волонтери, і ті, хто намагався виїхати, перетинають лінію фронту. Державна допомога чи фури з гуманітаркою з Європи не заходили до нас жодного разу, — каже Ірина. — Пам’ятаю, як один із водіїв-волонтерів демонстрував пачку памперсів, у якій застрягла куля. Взагалі машини часто поверталися  з поїздок, маючи  дірки від куль. Я не знаю, звідки стільки сил та героїзму у душах водіїв, які доставляли до Херсона необхідне. Вони справжні герої.  Причому часто це досить забезпечені люди зі своїми бізнесами,  які з нас за доставку медикаментів та дитячого харчування не брали жодної копійки – за свої гроші ремонтували  авто, купували паливо та паливно-мастильні матеріали».

З Михайлом Білим — водієм, що багато разів допомагав доставляти необхідне з неокупованих територій.

За два місяці життя в окупації «Котикам» вдалося зібрати готівкою та на картки близько 3 млн грн, а також залучити понад 20 тисяч євро на рахунки партнерських організацій та фондів. Кошти перераховували переважно колишні херсонці, які живуть у Європі та Сполучених Штатах. Один із платежів Ірину особливо шокував: на карту  впало 250 тис.  грн.. Хто була ця щедра людина, волонтери так і не дізналися; інкогніто не обізвався, відомо лише, що  платіж був з Нідерландів.

Так виглядає чек на 141 тис гривень.

Всі ці гроші йшли на придбання та доставку продуктових  наборів, медикаментів, засобів гігієни та дитячого  харчування. Все, що вдавалося довезти, волонтери безкоштовно роздавали жителям Херсона та області.

Коли окупанти почали «накривати» волонтерські штаби, викрадати окремих волонтерів, «Котики» перевезли свій  штаб і ніде не афішували його місцезнаходження. Приймали заявки, а коли заявка була готова, бенефіціари отримували СМС чи дзвінок від волонтерів, які повідомляли місце і час видачі. Нерідко «котики»  робили і адресні доставки – розвозили ліки і продукти по Херсону. Робили це, поки дозволяли ресурси, бо з часом багато волонтерів покинули окуповане місто, а придбати паливо ставало все важче.

Багатодітна  сім’я отримала продукти і ліки від «Котиків».

Ще під час оборони  міська рада вирішила координувати роботу волонтерських штабів та запросила від усіх організацій список волонтерів з іменами, номерами телефонів та  їхних машин. Багато штабів надали таку інформацію, але Ірина відмовилася. Ії не всі зрозуміли навіть зі своєї команди, але вона стояла на своєму. У «Котиків» і без того було налагоджена чудова логістика, комунікація з кількома штабами, вони обмінювалися продуктами для проднаборів, медикаментами, дитячим харчуванням тощо. А коли в одного зі штабів падали збори грошей, інший штаб перекрив  потреби — не було поділу на «твоє»/«моє», всі працювали з однією метою – допомагати землякам. Потім виявилося, шо таке, на перший погляд, дивне рішення,  врятувало життя і самій Ірині, і її «котикам». Бо окупанти,  захопивши міськраду, отримали доступ і до списків волонтерів. Також у окупантів був список автівок волонтерів, які потім зупиняли на блок-постах. Втім, жити за адресами реєстрації все одно було небезпечно, тому всі «котики» знаходилися там, де їх не шукали.

Працювати з кожним днем ставало все складніше. Одягнені у цивільне, проте озброєні росіяни почали приходити до волонтерських штабів, у тому числі, до тих, з кими «Котики-патріотики» обмінювалися ресурсами. І хоча у їхніх приміщеннях знаходили  лише продукти та медикаменти, все одно волонтерів заарештовували, нахабно  брешучи,  що «накрили штаб нациків, у яких виявлено склад боєприпасів та наркотиків».

 «Я бувала у кількох штабах, до яких навідалися російські військові. Це були такі ж самі гуманітарні штаби як наші, і точно знаю, що там не було того, про що розповідали російські пропагандистські медіа», — розповідає Ірина.

Бабуся щаслива: без цих ліків жити ій дуже важко.

У квітні з’явилася інформація, що до  Херсону приїхала чергова група зачистки ФСБ. Стало очевидно, що рано чи пізно дісталися би і до родини Саліхових. І лише тоді  Ірина з чоловіком вирішили виїхати на територію, контрольовану Україною.

Про те, як п’ять діб вони добиралися з Херсона до Одеси,  як стояли під дулами автоматів, як блукали бездоріжжям, шукаючи шлях для обходу російських блокпостів, можна писати пригодницьку повість. На щастя, дістались неушкодженими.

«Три доби ми простояли перед одним із блок-постів у надії на виїзд. А потім «орки» стали погрожувати, що якщо ми не приберемося з дороги, то машини почнуть розстрілювати. І ми та ще шість авто вирішили спробувати об’їхати блок-пост. Їхали через заміновані поля, по танковим коліям, поломка авто у таких випадках прирівнюється до смерті. Якось ми виїхали на установку «Град», її якраз перезаряджали. І ми швиденько втекли. Проїхали трохи далі і тут я помітила, що на пагорбі стоїть снайпер і наводить на нас зброю, сказала про це чоловіку і він на мене шикнув: «Не дивись туди і не тикай пальцем!». І в цей момент зліва від нас  птаха  сіла на розтяжку та підірвалась. Якби за кермом була я, я б втопила педаль акселератора і помчала, що є сил. Але мій Сашко зберіг холодний розум і не пришвидшився, розуміючи, що ми під прицілом», — розповідає Ірина.

Подружжя Саліхових під час виїзду з Херсону.

В Одесі Ірина швидко влаштувалася на роботу до  організації, яка надавала грант »Котикам»  на продуктові набори. Вдалося налагодити і логістику постачання до Херсона необхідних ліків, продуктів, інших речей, щоправда, вже через Запоріжжя.

Один з активістів підрахував, що за вісім місяців діяльності «Котиків» до них зайшло близько 12.5 млн. грн., що дозволило задовольнити понад 9 тисяч заявок на продукти, дитяче харчування, гігієну та медикаменти. Втім, потреби людей в окупації набагато вищі, отже й чимала частина особистих доходів також витрачається на допомогу херсонцям.

Що таке щастя: отримали машину «гуманітарки».

«Я знаю, що є певні ліміти по оборотам по картці у кожного банку. — згадує Ірина, — тому  дивувалася, що мої картки не блокуються, навіть написала до служби підтримки банку. Оператор трохи посміявся з мене і сказав: «Дайте вгадаю, ви волонтер? У вас 99.9% витрат — у аптеках. Навряд чи ви  настільки хвора людина, що купуєте ліки у таких об’ємах для себе. Чи зможете ви на випадок перевірки підтвердити свою волонтерську діяльність?   Тоді все добре».

Ірина зберігає абсолютно всі чеки, має фотозвіти з дистрибуцій, тож підтвердити свою волонтерську діяльність не становить жодних складнощів.

«У мене таке відчуття, що за війну я вигоріла разів двісті. Часто хотілося залишити все і просто жити, — чесно зізнається Ірина Саліхова. — Однак жителі Херсона та області в окупації не здаються — вони вірять у ЗСУ, вірять у наших волонтерів і чекають. Тому щоразу, коли відчуваю втому, я стискаю зуби, думаю про них і продовжую волонтерити — збирати кошти, закуповувати необхідне, шукати шляхи доставки. Зараз кожен має свій фронт — хтось воює, хтось волонтерить, а хтось доносить важливу інформацію, яка рятує життя». 

Олександр ГАЛЯС, Тамара ГЛАДКА.