Одещина провалила роздержавлення ЗМІ. Закрита найстаріша газета регіону

Одеська область провалила реформу роздержавлення друкованих ЗМІ. Лише 32% місцевих комунальних видань перереєструвалися та отримали більшу свободу слова: ведуть свою редакційну та фінансову політику. Відповідно до законодавства, у друкованих ЗМІ країни було 3 роки, для того щоб провести необхідні зміни. Як відомо, ще у 2016 році набув чинності Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», що став одним з кроків виконання Україною резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи.

Такі мастодонти регіональної преси, як найстарша газета обласного центру «Одеській вісник» та газета «Думська площа», відповідно до рішень Одеської міської ради взагалі припинили своє існування. Хоча колективи й мали можливість зберегти свої видання.

Слід зазначити, що у сусідній Миколаївській області роздержавилися 76% друкованих комунальних газет. У Херсонській – 68%. Загалом по Україні цей показник перевищив 50%.

На жаль, Одещина фактично втратила низку періодичних видань, які мали сталий наклад, редакцію та видавничу історію. Крім вищезгаданих одеських видань припинили своє функціонування видання «Степові зорі» (Іванівський район), «Промінь» (Ширяєвський район). Ще у 8 виданнях триває реформування, проте з початку 2019 року вони вже не мають права отримувати фінансування від місцевої влади, тому невідомо, чи зможуть колективи за таких умов завершити процес, який розпочато.

У процесі реформування й дотепер перебуває обласна комунальна газета «Одеські вісті». Лише восени 2018 року збори трудового колективу ухвалили рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю. На думку медіаекспертки Наталі Стеблини, ця газета є прикладом для інших регіональних друкованих комунальних видань, свідоцтвом того, що може стати причиною низьких темпів реформи у регіоні: «Для багатьох районок флагманом виступають саме Одеські вісті. Це ще суто радянська система. Дивимося, як роблять в області, та робимо те саме, тільки про свій район». У 2018 році Наталя Стеблина проводила моніторинг діяльності місцевих медіа, а щодо двох газет, «Одеські вісті» та «Одеський вісник», робилося окреме дослідження дотримання свободи слова в цих медіа. «Це видання, які за стінами міської влади чи обласної ради фактично не бачать інформаційних приводів. На перших шпальтах очільники міста та області. Зрозуміло, що після всього цього просто взяти, натиснути на кнопку – і стати незалежними виданнями, не можна», – вважає Наталя Стеблина та додає, що у межах дослідження вели підрахунок, хто кого переміг з керівництва області за згадуваннями у власних виданнях. «Одеські вісті» перемогли «Одеський вісник», 26:18.

Щодо болгарської регіональної газети «Роден край», обласна рада та Міністерство культури України не ухвалили необхідного рішення, хоча трудовий колектив провів передбачені процедури щодо роздержавлення. Те ж саме відбувається й у Березівському районі з газетою «Степовий маяк». Місцева районна рада так і не ухвалила рішення щодо роздержавлення видання, хоча редакція підготувала весь пакет документів.

«Багато редакцій очікували, що закон про реформування все ж скасують або відтермінують, – розповідає медіаюрист Роман Головенко. – В окремих випадках органи-засновники не дали завершити процес роздержавлення, або редакції самі не змогли довести процес до завершення через бюрократію чи необізнаність у юридичних моментах».

Одеська журналістка Наталя Шевчук, яка тривалий час пропрацювала у комунальних виданнях, нагадує, що роздержавлення – то процес, в якому беруть участь і власники, і трудовий колектив: «Все, що сказано нижче, – лише моя особиста думка. Одещина територіально близька до Миколаївської та Херсонської областей, але економічно більш розвинута, грошові потоки тут набагато серйозніші. Тому й за кількістю ЗМІ Одеса поступається лише Києву. За часів моєї роботи в одеському комунальному ЗМІ практично всі працівники мали той чи інший підробіток (реклама, паралельний підробіток у комерційному виданні тощо). Не думаю, що з того часу багато що змінилося. Можливо, миколаївським та херсонським колегам простіше йти на роздержавлення, бо втрачати особливо нічого, а сподівання на краще є. А от для журналістів з Одещини може бути зручна ситуація подвійної страховки: тут у мене стабільність і гарантії, хоч грошей небагато, а паралельно – можливість інших заробітків. Або йдеться вже про фахівців похилого віку, які просто бояться не вписатися у нові реалії. Ну і, звичайно, не забуваємо про позицію власників (засновників). Якщо вони не поспішають втрачати свій статус – значить, мають певні кошти на підтримку та певні плани на використання. Для чого це потрібно – питання вже до них».

У процесі реформування державних і комунальних друкованих видань було декілька причин, які ускладнювали хід реформи та звільнення місцевої преси. Головним чином це стосується неприйняття рішень засновниками – органами місцевого самоврядування – про реформування друкованого ЗМІ, вважає медіаюрист Алі Сафаров: «Саме відсутність відповідних рішень, пов’язаних з процедурою реформування, є найпоширенішою причиною. Рішення не ухвалювалися з різних причин, не завжди через небажання депутатів відпускати свою газету. Часто бувало, що після першого загального рішення про реформування орган місцевого самоврядування самоусувався від подальших дій. Таку бездіяльність трудові колективи редакцій могли оскаржувати у судах. Проте далеко не завжди трудовий колектив наважувався звернутися до суду; по-друге, не завжди була можливість знайти юридичну підтримку такого судового процесу».

Саме така ситуація склалася з найстарішою газетою півдня України – «Одеський вісник» (виходила з 1827 року). Відповідно до законодавства, неподання до 1 січня 2019 року засновниками друкованого ЗМІ (Одеська міська рада була серед засновників газети) заяви про перереєстрацію є підставою для визнання свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації недійсним. Тобто, якщо засновник не подав до 1 січня 2019 року заяву – після 1 січня свідоцтво про реєстрацію відповідної газети автоматично анулюється, і газета видаватися не може. «Медіафахівці передбачали можливість такого розвитку подій, тому запропонували Верховній Раді внести зміни до Закону України Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, (законопроект № 8441 від 06.06.2018), проте під час голосування 02.10.2018 народні депутати проект не ухвалили. Одним з наслідків цього став порівняно низький відсоток реформованих друкованих видань», – розповідає Алі Сафаров.

Як зазначається у звіті Державного комітету телебачення і радіомовлення України, протягом трьох років процесу реформування існувала гостра проблема, пов’язана з перешкоджанням засновниками друкованих засобів масової інформації та редакціями у процесі реформування. «Свідоме неприйняття засновником (співзасновниками) відповідних рішень про реформування друкованих ЗМІ призводило до порушення прав трудових колективів редакцій. З іншого боку, спостерігалася інертність багатьох редакційних колективів, які сподівалися, зокрема, на пролонгацію процесу роздержавлення, а також розраховували на фінансову підтримку з боку місцевої влади», – йдеться в офіційному документі.

Медіаексперт Роман Кабачій вважає, що повільний процес роздержавлення локальної преси має об’єктивні та суб’єктивні причини. «До перших я б відніс низьку кваліфікацію кадрів на місцях чи відсутність людей, здатних на зміни (навчатися сучасним маркетологічним і технічним ходам). До других – власне небажання це робити (і роздержавлюватися, і вчитися), як теж нерідко траплялося, конфлікти із засновниками – райрадами чи міськрадами, які чинять перепони, щоб, як їм здається, не втрачати вигідний адмінресурс. Редакторам з Одещини я би поставив у приклад біляївський проект Біляївка.CITY. Він виріс із газети Вісті Біляївки, котра роздержавилася, і нині її та сайт видає ТОВ «Інформаційна агенція Біляївка інфо». Газета існує далі, в межах передплати у 1200–1300 примірників (із владою щодо висвітлення її діяльності працює прозоро, на умовах угод про висвітлення, відповідно маркованих), але основу для заробітку складає сайт. Сайт було запущено під час участі у проекті Агенції розвитку локальних медіа, натомість його функціонування підтримується з допомогою реклами та висвітлення діяльності локального бізнесу (на відкритих умовах). Сайт цікавий не тільки мешканцям Біляївки, але й Одеси (чимало цікавих власних матеріалів теж на основі тем з Одеси), і навіть мені, хто живе за 600 км від Біляївки. Причому сайт виключно україномовний, і з цим не має проблем», – розповідає Роман Кабачій.

Наталя Стеблина теж згадує, інший приклад з Одеської області: «Можу декілька слів сказати про Болградський район. Там є газета Дружба”, і була газета Панорама. Перша належала райраді (але вже роздержавилася), друга була незалежна і, відповідно, дозволяла собі критичні відгуки про сильних району свого. Так от Дружба існує й досі, а Панорама закрилася через фінансові проблеми. Це теж показово».

Що буде з більшістю не реформованих регіональних видань в Одеській області, поки що невідомо. Значна частина з них закриється, створивши певний інформаційний вакуум, оскільки їхній вплив у невеликих містах та селищах залишався доволі великим. З іншої сторони залежні від місцевої влади медіа не мають прямого стосунку до розвитку свобода слова в регіоні, навідміну від реформованої преси. Але головне, щоб ця тимчасова пустота була вчасно насичена якісною та доступною інформацією, що вкрай важливо в умовах інформаційної війни, яка ведеться проти України.

Павло КОЛОТВІНрегіональний представник ІМІ в Одеській області

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.