Україна & Болгарія: дружнє плече підтримки

Війна в Україні становить загрозу всій Європі, то ж  тема підтримки від країн-сусідів вже кілька місяців не втрачає свої актуальності.  Можна сперечатися про рівень цієї допомоги, співвідношення проукраїнських та проросійських поглядів у  різних державах,  економічні особливості тощо. Але  водночас будемо вдячними за все зроблене.

Коли йдеться про підтримку з боку  Болгарії, можна почути дещо суперечливі коментарі.  Не підтримали ембарго  на морські поставки російської нафти  (точніше отримали відстрочку до кінця 2024 р.), але аргументували це необхідністю перебудувати роботу нафтопереробної галузі.

Болгария пообещала заблокировать новый пакет санкций Евросоюза против России

Президент країни  Румен Радєв не погодився з рішенням парламенту про постачання зброї  Україні. Він виступив із заявою, що потенційний конфлікт може  загрожувати національній безпеці, і перш ніж допомагати світу необхідно дивитися на потреби самих болгар. Натомість прем’єр-міністр Болгарії Кирил Пєтков оголосив про збирання коштів для допомоги Україні. До того ж нам пообіцяли  ремонтувати українську військову техніку.

Ні, це не нагнітання зради. Варто розуміти, що Болгарія – далеко не найбільша й  не найбагатша країна ЄС з населенням близько 7 млн.  І вона теж підставила Україні своє плече. За офіційними даними, які наводило РадіоСвобода, з початку російського вторгнення в Україну до Болгарії прибуло майже 300 тисяч наших земляків-біженців. Понад  110 тисяч з них отримали тимчасовий захист і притулок від держави.

До 31 травня завдяки гуманітарній держпрограмі вони могли розраховувати на проживання та харчування у 3-4 зіркових готелях на узбережжі Чорного моря.   Крім того мали  право на отримання одноразової соціальної допомоги у 375 левів (близько 6 тис. грн).

Після трьох місяців бойових дій (та з початком курортного сезону) правила дещо змінилися. Ті, хто не знайшли роботу і не могли  оплачувати житло, були  розселені у муніципальних чи державних гуртожитках (загальна кількість місць складала  15 тис. ліжок). Багатьом довелося  шукати житло самостійно.

У цій статті ми ще повернемося до  питання допомоги біженцям, а поки що хочеться нагадати деякі знакові моменти.

Наприкінці квітня з офіційним візитом відвідав Київ прем’єр-міністр Болгарії Кирил Пєтков. Відбулися зустрічі  з його українським колегою Денисом Шмигалем та власне президентом України Володимиром Зеленським. Обговорювалися так питання як підтримка українських біженців, європейські перспективи України та енергетична безпека (зокрема можливості  закупівель української електроенергії).

Приблизно у той самий час голова Одеської ОВА Максим Марченко зустрівся з Генконсулом Республіки Болгарії в Одесі Свєтославом Івановим.  Крім «проявів солідарності»  знову ж таки обговорювалися оборонні, енергетичні та транспортні  питання.

А буквально кілька днів тому пан Генконсул звернувся до представництва МІД України в Одесі з офіційною нотою-проханням: дозволити виїзд юнаків призовного віку з Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, які вступили до вузів Болгарії на денну форму навчання. Про це писала інтернет-газета Топор.

«Сьогодні Болгарія виділила тисячу місць у вищих навчальних закладах країни для студентів з болгарським корінням з України та Молдови. Громадяни України зможуть вступити до Болгарії без іспитів, надіславши копії документів про закінчення повної середньої освіти та зареєструвавшись на порталі онлайн. Із зарахуванням до ВНЗ студентам надішлють довідки, які українські юнаки повинні будуть перекласти українською мовою і надати у військкомати», – заявив Свєтослав Іванов. 

Він підкреслив, що українська сторона з розумінням ставиться до цього питання і обіцяє сприяти його вирішенню

В той же час багато етнічних болгар, які проживають на півдні України, продовжують героїчно захищати її у лавах ЗСУ. Час від часу доводиться читати сумні рядки про  загибель наших захисників. Але бувають й  інші історії.

Уроженець села Ліщинівка Ізмаїльського району, авіатехнік пошуково-рятувальної служби  Дмитро Бурлаков дивом вижив після аварії. Його вертоліт був збитий 5 квітня під час спроби евакуювати поранених з Маріуполя. Як згодом писала  Бессарабія INFORM, хлопець отримав серйозні травми, зокрема переломи обох ніг.  Певний час його доля була невідомою, аж поки рідні побачили запис допиту у російському полоні.

Завдяки тому, що про долю бессарабського болгарина написали українські та болгарські ЗМІ,  процес його обміну вдалося прискорити. Спочатку травмованого героя доправили до Львова, а згодом – після узгодження  — до лікарні імені Пирогова в Софії. Тут болгарські медики обіцяють поставити Дмитра  на ноги.

 Повертаючись до  теми  українських біженців (а саме тут підтримка була найбільш вагомою), хотілося б надати слово ще одній нашій землячці —  Ганні Терзівєц, редакторці національних програм на Суспільному (Одеса).  Після початку вторгнення Ганна стала  волонтером. Тут її вміння спілкуватися з людьми, знання  болгарської та української  дуже у нагоді.

До Варни для роботи в центрі для біженців із України я приїхала 8 березня, — згадує вона. — Взяла відпустку на два тижні. Думала, трохи допоможу і додому. Але на жаль, сьогодні вже друга половина червня, а я досі тут. У березні та квітні центр працював цілодобово. Біженці постійно прибували. Бувало таке, що одночасно приїжджало 10-12 автобусів.

У центрі їх зустрічали, реєстрували, давали гуманітарну допомогу, що складалася з продуктового набору і того, що замовляли самі люди (одяг, взуття, предмети гігієни, памперси). Дехто приїжджав просто в піжамах,  і їм треба було зібрати хоч якісь речі. Центр допомоги біженцям з України розпочав свою роботу наступного дня після початку війни. Він створений на добровільних засадах з ініціативи українського культурного центру, який вже багато років працює у Варні.

Вся гуманітарка, яка завозилася до центру, була надана звичайними людьми та різними фірмами з доброї волі. Окрім основних співробітників українського центру до роботи з біженцями підключали усі охочі. Волонтери говорили різними мовами, але всі один одного розуміли та намагалися максимально допомогти людям, які приїжджали з різних куточків України.

Усі хто приїжджав отримували статут Тимчасового захисту, який давав право на безкоштовне проживання, 3-разове харчування, безкоштовну екстрену медичну допомогу, одноразову допомогу, можливість працевлаштовуватись та оформляти дітей у школи та садочки. На кінець травня біженців з України у Болгарії було понад 260 тисяч. Більшість їх звичайно ж була у Варні. Проте європейська програма, яка давала змогу українцям жити в готелях безплатно, закінчилася 31 травня.

1 червня у Болгарії відкрився важливий для країни туристичний сезон, який змінив життя українських біженців. З початку літа у програмі безкоштовного надання житла беруть участь вже обмежена кількість готелів та державних баз. Місць у них, звичайно ж, менше, ніж бажаючих їх зайняти. Цей факт створив хвилю великого переселення українських громадян усередині та за межами Болгарії. Напрямків кілька.

За неофіційними даними понад 100 тис. українців залишили країну, повернулися додому, до спокійніших міст. Однак не всі сповнені такого оптимізму. Жителям Херсона, Миколаєва та інших регіонів повертатися додому страшно, а комусь і нікуди, тож вони погодилися на менш комфортні умови.

Великий відсоток і тих, хто вирішує шукати притулок в інших країнах – Великій Британії, Німеччині, Румунії. Наприклад, Валентина з Мелітополя з двома дітьми, рятуючись від російської окупації в її рідному місті, пройшла великий шлях, щоб дістатися Варни. Потім переїхала до Софії, знайшла спонсорів у  групі «Допомога українцям»,  зробила візу,  а зараз  вже у Великій Британії.  Все добре.

Трохи менше українських громадян, які вирішують соціалізуватися у Болгарії та активно переміщуються країною у пошуках роботи та постійного житла. Це зазвичай мами з більш дорослими дітьми. Вони влаштовуються працювати на підприємства, які надають житло своїм співробітникам.

Як далі розповіла Ганна, на даний момент усі, хто залишився в Болгарії, отримали можливість проживати у приватних готелях середнього класу та державних баз до кінця літа. Для того, щоб полегшити їхнє перебування в країні, було створено кілька благодійних організацій та фондів. Їхні волонтери допомагають жінкам та дітям соціалізуватися в Болгарії, отримувати консультації та брати участь у заходах, що розвивають та відволікають від подій в Україні.

На даний момент найгострішою проблемою є медичні питання. Статус Тимчасового захисту біженців з України не передбачає безкоштовне лікування, а люди хворіють, вони не мають коштів, а лікуватися треба, деяким доводиться тут народжувати, іншим потрібні оперативні втручання. Сьогодні   моя співрозмовниця  здебільшого супроводжує  українців до медичних закладів, допомагає з перекладом та консультує  телефоном  з різних питань.  Одне з найактуальніших зараз – пошук  роботи.

Мій син вже кілька років мешкає у Варні, я живу  у нього – тож мені простіше, — ділиться Ганна.  – Грошей за волонтерську роботу  не отримувала та не просила, нас тільки годували безкоштовно. Чи були на зарплаті співробітники українського центру не знаю, мене це не цікавило. Усі хто там працював і працює з доброї волі. Гуманітарка приходила переважно з Болгарії, щось надавав Червоний хрест.

Я біженка, маю статус Тимчасового захисту. По-можливості  допомагаю усім, хто звертається. Щодо  гуманітарної програми – до 31 травня Євросоюз платив на людину по 40 левів (місцева валюта). Після цього фінансування урізали до 15 левів (приблизно 240 гривень), тому на таку ціну погодилися лише готелі до трьох зірок і багато хто просили додаткову доплату.

Адреса нашого  центру для біженців — князь Борис I, № 115. Сьогодні роботи там майже немає, всі волонтери працюють за покликанням або консультують дистанційно, та і волонтерів залишалось не багато. Потрібно якось адаптуватися. Я  час від часу дистанційно роблю сюжети для Суспільного і теж планую повертатися  — мабуть вже у вересні.

Я не вважаю за гріх, що не була вдома. Бо тут допомогла багатьом українцям,  спостерігала як люди змінюються, об’єднуються,  стають  щирими патріотами нашої країни. Ті, хто врятовував дітей від жахів війни і зараз знаходяться у Варні постійно моляться за Україну, виходять на мітинги та підтримують один одного.

Болгарія —  одна з тих європейських країн, які  у скрутні часи  допомогли Україні відчути себе членом європейської родини. А зараз на нас чекає історичний тиждень —  коли ми почуємо відповідь від Європейського Союзу щодо статусу кандидата для України.

Як сказав президент Володимир Зеленський, це мабуть найзнаковіша для нашої країни подія з часів визнання Незалежності «Дякуємо всім, чия сила сьогодні – це наша перемога завтра».

Наталя Шевчук.