За інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, 17 мільйонів українців виїхали за кордон. Дев’ять мільйонів з них згодом повернулись додому. Однак станом на січень 2023-го року, в країнах Європейського Союзу залишається близько восьми мільйонів громадян України. Чимало сімей через війну виявились розділеними не тільки територіально, але й за своїми поглядами та баченням спільного майбутнього.
Якщо проаналізувати пости про біженців в соціальних мережах, то досить часто можна побачити протиставлення тих хто виїхав, та тих, хто залишився вдома. Від жінок з дітьми, які за кордоном, можна почути закиди, що матері, які лишаються в Україні, безвідповідальні та наражають своїх малюків на небезпеку. А ті, хто перечікує війну в інших країнах, подекуди отримують закиди, що вони зрадники та боягузи.
Одеситка Катерина вже рік мешкає в Німеччині, куди перебралась після повномасштабного вторгнення. Каже, в той час, як вона поїхала, в мережі була дуже поширеною думка “зрадники всі ті, хто поїхав”. За словами дівчини, зараз таких закидів набагато менше, ніж рік тому. Однак деякі українці як підхопии цю риторику, так і не відпускають її. І якщо на слова невідомих людей в «Фейсбуці» можна не зважати, то коли такі речі говорять найближчі люди, ігнорувати складно.
«Мене особисто за виїзд ніхто не засуджував, пощастило з оточенням, мабуть. Але моїй подрузі рідні сказали: “А чому ти поїхала? В Одесі все добре, повертайся”. Загалом мило, але я вважаю, що це рішення кожен для себе має ухвалити сам. І навіть родичі не повинні щось наполегливо радити. Мотивація в людей, які говорять такі речі, різна. Для одних це небажання втрачати людину, для інших це певна заздрість, що вони не можуть собі цього дозволити. Буває й так, коли людина дійсно впевнена, що все вже добре, скоро перемога і можна починати спокійно жити у своєму місті та будувати плани», – говорить Катерина.
У кожної людини була своя мотивація поїхати, й цей крок не давався нікому легко. Хтось чекає завершення війни, хтось будує життя в новій країні, а хтось буде ухвалювати рішення залежно від ситуації. Яка складається з багатьох невідомих на кшталт “коли закінчиться війна”, “на яких умовах”, “чи буде де й на що жити”. Щоб українці повернулися, потрібні реформи в державі, створення робочих місць, умов, щоб вдома було жити вигідніше, ніж в інших країнах. І, передусім, безпечне середовище, без якого неможливо все інше.
В ситуації, що склалася, не існує правильних рішень. У кожного українця чи українки своя ситуація, своя нервова система та особисті страхи. Подекуди люди в одній родині, з одного кола спілкування, зовсім різним чином реагують на фактори стресу. Українці, що опиняються по різні сторони кордонів, опиняються в двох складних паралельних реальностях, які не перетинаються. Їм важко зрозуміти проблеми один одного, що й провокує подальші непорозуміння.
«Тонкість методу російської пропаганди полягає в тому, щоб залізти всередину українського суспільства та посіяти розкол, вчергове поділити українців на “таких” і “нетаких”. На прикладі соцмереж ми бачимо спробу створити полярні табори тих хто виїхав, та тих, хто їх ненавидить. Зокрема українців, які залишились вдома, нацьковують на те, щоб вони зневажали українців, які виїхали. Мовляв, всі українці, що за кордоном, є культурними амбасадорами нашими держави та погано себе репрезентують, проявляючи невдячність. Це відверто російська теза, але вона почасти працює зокрема на створення розбрату в нашому суспільстві», – говорить старша аналітикиня Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіа-центру Інна Полянська.
Варто зазначити, що російська пропаганда нічого нового не доносить. Працює класична схема розколу, мовляв є східна та західна Україна, є “більші” українці, та “менші українці”. Вона активно застосовувалась російськими політтехнологами всі тридцять років після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності. Особливо помітною в українському інформаційному просторі ця теза стала за часів Помаранчевої революції а пізніше, під час Євромайдану.
Роздмухуванням конфліктів між українцями займаються не тільки медіа країни-агресор, а й українські. Щоправда, мотивація в них дещо інша. Такі суперечливі теми набирають багато переглядів, коментарів, активніше показуються публіці. Трафік видання чи сторінки в соцмережі зростає, через що власник може в короткочасній перспективі попросити більше грошей за рекламу від спонсорів та заробити на них. Медіагалузь потребує регуляції, реформ. Однак поки цим питанням всерйоз не займаються.
«Я часто бачу, як на розважальних ресурсах зловживають темою біженства. Інтерв’юери можуть поставити питання на кшталт: “Як ви ставитеся до тих, хто виїхав?”. Варто зауважити, що якщо в людини є законні підстави виїхати і вона ними скористалася, то більше нікого нічого не має турбувати. Такі питання є лише розхитуванням човна, в якому ми всі разом пливемо. Будь-яку тему необхідно підживлювати, щоб вона постійно обговорювалась в інформаційному полі. Коли стали менше писати, це не пов’язане з втомою від України. Це видно і по заявам наших міжнародних партнерів, і по військовій допомозі, яку наша держава продовжує отримувати», – зазначає дослідниця пропаганди та медіаекспертка Інституту масової інформації Альона Нестеренко.
Російська пропаганда, працюючи чи то зі своїми громадянами, чи українцями чи з мешканцями країн Європейського Союзу не вигадує щось нове. Вона бере проблемні теми, поглиблює їх до абсурду, підвищує градус конфлікту та вкидає на вже підготовлений ґрунт. У суспільстві, яке зазнало тяжкої психологічної травми, людей дуже просто розкрутити на негатив. Проблема біженства є однією з найбільш дратівливих тем, якою легко маніпулювати.
Українці через повномасштабну війну дуже сильно травмовані та емоційно сприймають ті речі, на які б у довоєнному житті не звернули би уваги. В суспільстві накопичується багато агресії через війну, складну економічну ситуацію, невизначеність майбутнього. Оскільки до винуватця дотягнутись важко або неможливо, люди дуже часто свою невимовлену агресію виливають на своє найближче оточення. І цими конфліктами радо користується ворожа пропаганда.
Марія Шевчук
