Одесі пощастило не побувати в окупації, до неї не долітає артилерія, вона недосяжна навіть для КАБів, ракет С-300. Російські військові мають в своєму розпорядженні менший арсенал зброї, щоб нас тероризувати. Але й того що є вистачає, щоб місто періодично здригалось від вибухів. Однак попри все, багато мешканців Одеси залишаються тут жити, працювати, серед них і співробітники видання «Інформер». За три роки повномасштабного вторгнення, кожен виробив свої рецепти стійкості, які допомагають відновлюватись.
Всім нам потрібно відпочивати, працювати, вести побутові справи. Це дуже складно, коли ти не виспався після чергової ворожої атаки. Багато написано матеріалів про те, як поводити себе під час повітряних тривог, як надавати першу домедичну допомогу. Порівняно з ними публікацій про ментальне здоров’я не так багато, хоча ця тема теж заслуговує увагу. Цей матеріал не претендує на психологічне дослідження. Це спосіб систематизувати досвід збереження себе в обставинах, які руйнують тебе зсередини.
Не ігноруйте прогулянки
Фізична активність сприяє відновленню ментального здоров’я, особливо за хорошої погоди, коли заморозки вже відійшли, а пекельна спека ще не настала. Через повномасштабне вторгнення зони для прогулянок значно скоротились. Багато одеситів любили і люблять гуляти на узбережжі, але через можливі ворожі атаки в цих місцях може бути небезпечно. Однак якщо ви вирішили подихати морським повітрям, бажано слідкувати за сигналами повітряної тривоги та знати, де знаходиться найближче укриття.
Якщо ви остерігаєтесь знаходитись в прибережній зоні, можна обрати за альтернативу парки, сквери, прогулянкові зони, які створені в усіх кінцях міста. Для частини районів Одеси альтернативою пляжному відпочинку можуть стати Куяльницький та Хаджибейський лимани. Загалом, усім містянам є сенс вивчити околиці, адже навіть звичайна прогулянка одеськими двориками (навіть якщо це двори багатоповерхівок спального району) може принести цікаві відкриття у вигляді імпровізованої фотозони чи незвичайного квітника. І не варто їх ігнорувати.
Не бійтесь пробувати щось нове
Щоб відчувати себе щасливим, людині важливо мати якісь досягнення. Життя в постійній напрузі мало стимулює до масштабних звершень та будівництва планів на майбутнє. Більшість живе сьогоднішнім днем, закриваючи побутові потреби. Під впливом стресу, виконання навіть найбазовіших речей вимагає неабиякого внутрішнього ресурсу, тому зараз ми можемо відчувати, що гірше засвоюємо нову інформацію, вирішення побутових справ, які давались легко, тепер вимагає надзусиль.
Однак навіть за таких обставин можна досягати успіху. Ніхто не говорить про масштабні речі, на кшталт заснування власного бізнесу чи про видання книги (однак якщо ви така людина – напишіть нам). Це може бути перегляд свіжого фільму чи приготування нової страви, яку раніше не робив. Також це може бути похід в незвичне місце, прогулянка нетиповим маршрутом. Будь-яка річ, яка викличе у вас відчуття новизни та не дозволить потонути в рутині. Згадайте, що ви колись любили і спробуйте це відтворити. Або спробуйте зробити те, про що ви давно мріяли, якщо це доступно в умовах воєнного стану.
Звертайтесь за підтримкою…
Навіть після прийняття рішення, що пора за себе взятись, може виявитись що речі, які вам приносили задоволення, перестали бути такими, а методи самопідтримки, які працювали за мирних часів, останніми роками не діють. Разом з цим приходить розпач й нерозуміння, як жити далі. Навіть якщо ви дійшли до психолога може виявитись, що терапія не приносить очікуваного ефекту. Подекуди психологічний стан буває таким жахливим, що потрібна медикаментозна підтримка. І тут приходить черга лікаря-психіатра.
Для багатьох українців препарати для психічного здоров’я стали однією з тих речей, яка дозволяє жити та працювати. Однак варто пам’ятати, що більшість таких ліків рецептурні, їх прийом та скасування має відбуватись під контролем медичного фахівця. Можливо, саме вам такі пігулки й не потрібні. Не варто призначати їх собі самому, бо те, що допомогло вашому другу чи колезі, не факт що допоможе вам. І, звісно, вживання препаратів не скасовує роботи над собою, наявності режиму дня (там, де і коли це можливо), базової фізичної активності. Успішне лікування можливе тільки в комплексі.
… і допомагайте самі
Завжди пам’ятайте, що поруч є люди, яким об’єктивно важче, ніж вам. Це не спосіб знецінити проблеми й переживання того чи тієї, хто читає цю статтю. Коли живеш в місті, яке регулярно стає ціллю ворожих атак, об’єктивних приводів для тривоги вистачає з головою. Це про те, що навіть коли тобі погано, коли в тебе майже нічого немає, може виявитись так, що ти можеш набагато більше, ніж від себе очікував. І що у вразливому становищі можна комусь допомогти.
Не в кожного є можливість та ресурс бути волонтером, присвятити життя підтримці людей, які потрапили в складні життєві обставини. Однак кожен може допомогти комусь зі свого оточення, починаючи від закинутих ста гривень на збір, закінчуючи фаховою консультацією з вузькоспеціалізованої теми. Взаємна підтримка це саме та річ, завдяки якій нам вдалось протриматись, уникнути окупації більшої частини України. Допомагаючи іншим, ми часто рятуємо себе, бо починаємо розуміти свою важливість та цінність.
Шукайте внутрішні опори
Найбільший тягар повномасштабної війни впав на хлопців та дівчат, які воюють в ЗСУ, проте цивільним теж непросто. Люди, які залишаються жити та працювати в Україні, навіть якщо їхні міста не знаходяться на безпосередній лінії зіткнення, перебувають під впливом серйозного стресу. За себе, за своїх близьких, які зараз або тримають фронт, або живуть в окупації, або не виходять на зв’язок після чергової атаки. А якщо живеш в місті, на кшталт Одеси, де трапляються й «прильоти», з руйнуваннями та загиблими, рівень стресу зростає до захмарних висот.
За будь-яких обставин, навіть у найважчі моменти, не забувайте того, ким ви є. Що ви за людина, які ваші цінності, що ви любите та про що мрієте. Ніхто не знає, чого очікувати завтра, що буде наступного тижня, а про найближчі роки й говорити не доводиться. Однак розуміння своїх індивідуальних особливостей, своїх сил та слабкостей, дозволяє максимально адаптуватись до умов, які ми не обирали, але в яких вимушені жити.
Марія Шевчук
Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
