З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Інститут масової інформації (ІМІ) зафіксував сотні випадків тиску, цензури, погроз і фізичного насильства щодо журналістів по всій країні. Та коли справа доходить до конкретних цифр у регіонах, ситуація виглядає зовсім інакше — зокрема, в Одеській області показники виявляються вкрай низькими.
Так, з лютого 2022 року до поліції Одеської області звернулися 24 журналісти зі скаргами на перешкоджання їхній професійній діяльності. Такі дані регіональний представник ІМІ отримав у відповідь на запити про доступ до публічної інформації, надіслані до місцевих управлінь поліції та прокуратури. З них лише три справи передали до суду. Ситуація з боку прокуратури ще менш обнадійлива — за весь цей період вони не склали жодного обвинувального акта.
Мовчазна арифметика
Якщо зважати лише на поліцейську статистику, ситуація видається стриманою — але принаймні зрозумілою. За останні шість місяців 2025 року, станом на 21 червня журналісти лише чотири рази зверталися щодо перешкоджання їхній професійній діяльності. Одне з них, за статтею “Погроза або насильство щодо журналіста”, наразі передали до суду. Загалом же за весь період повномасштабної війни до суду дійшли лише три кримінальні провадження із 24 зареєстрованих звернень.
У відповіді ж від Одеської обласної прокуратури йдеться, що з 24 лютого 2022 року по 20 червня 2025-го до суду не скерували жодного обвинувального акта за статтею “Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”. Це означає, що всі зафіксовані інциденти або не отримали належної правової кваліфікації, або так і не дійшли до пред’явлення обвинувачення.
Можливо, до статистики незабаром додасться ще один епізод. Під час підготовки цього огляду, 24 червня 2025 року, у приміщенні Приморського районного суду Одеси невідомий чоловік напав на 53-річного журналіста місцевого онлайн-видання. Зловмисник зажадав припинити зйомку, а потім ударив по відеокамері журналіста, намагаючись її пошкодити та зірвати запис. Кримінальне провадження відкрили за статтею “Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”, утім, з огляду на наведену статистику, залишається відкритим питання, чи дійде справа бодай до розгляду в суді.
Де губляться справи?
Одна з ключових проблем — розрив між реєстрацією інциденту та його правовою кваліфікацією. Справи можуть відкриватися за однією статтею, але згодом перекваліфіковуються в інші, більш загальні. Наприклад, поліція розслідує за статтею “Погроза або насильство щодо журналіста”, а прокуратура змінює кваліфікацію на «Хуліганство» або закриває справу через «відсутність складу злочину».
Журналісти часто також не звертаються до правоохоронців через недовіру, відсутність допомоги та упереджене ставлення з боку самих слідчих.
Причини такої ситуації називає і медіаексперт, головний редактор видання «Інтент» Валерій Болган. На його думку, проблема має три складові: низький рівень правової обізнаності, особливо серед журналістів-початківців, недовіра до системи, адже більшість справ не доходять до суду і пасивність самих правоохоронців.
«Поліція рідко фіксує подібні інциденти самостійно, навіть коли порушення очевидне. У більшості випадків усе починається лише після заяви журналіста», — говорить Болган.
Цифри від прокуратури, що є у відповіді на запит, лише підсилюють це враження. Так, у 2022 році до обласної прокуратури надійшло понад 13 тисяч звернень, у 2023-му — понад 17 тисяч. Але виокремити серед них ті, що стосуються журналістів, як вказано у відповіді прокуратури, «не представляється можливим». Це може свідчити або про технічні обмеження бази даних, або про відсутність системної уваги до злочинів проти працівників медіа.
Війна як виправдання і зручний фільтр
Вкрай очевидно, що з 2022 року навантаження на правоохоронні органи зросло до шалених масштабів. І тут ми можемо згадати просту і відому фразу: «Не на часі». Висновок такий, що слідчі та прокурори зробили пріоритетом воєнні злочини, наприклад, фіксування майже щоденних атак ЗС РФ по Одесі та області. На цьому фоні напади на журналістів в очах правоохоронців виглядають не першою необхідністю.
Ба більше, «зверху» на прокуратуру або поліцію не тиснуть. Як результат, журналістські справи не контролюють ні в публічному просторі, ні через окремі наглядові процедури. Протилежні випадки абсолютно точно можна назвати винятком з правила, аніж системою, коли ситуацією зацікавилися в соцмережах на національному масштабі. Прослуховування журналістів проєкту Bihus.Info спровокувало величезний скандал, але прослуховування одеської журналістки Ірини Гриб — лише десяток однакових новин в ЗМІ, де навіть про кваліфікацію справи не йшлося.
Якщо до повномасштабної війни вибороти справедливе покарання для тих, хто перешкоджає журналістській діяльності було завданням з «зірочкою», то тепер цих «зірочок» кілька. На додачу, в регіонах слабка адвокатська підтримка. Журналістам часто доводиться залишатися сам на сам із системою або шукати знайомих адвокатів, які погодяться взятися за справу. Хоча в цьому випадку все впирається в гроші, яких під час війни стало набагато менше і чимало редакцій змушені відмовлятися навіть від своїх проєктів.
Складна ситуація з розслідуваннями порушень прав журналістів характерна для всієї України. Як зазначає медіаюрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук, у 2024 році зі 59 відкритих кримінальних проваджень за статтею ”Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів” лише три справи направили до суду з обвинувальним актом.
«Більшість справ просто закриваються з різних підстав, наприклад, через відсутність складу кримінального правопорушення, — пояснює Зеленчук. — Щоб підвищити шанси на повноцінне розслідування і передачу справи до суду, журналістам варто брати ініціативу в свої руки: подавати клопотання про визнання потерпілим, ініціювати проведення слідчих дій, подавати докази та оскаржувати бездіяльність слідчих».
За словами юриста, доступ до кваліфікованої правової допомоги в таких випадках обмежений — організацій, які надають безоплатну підтримку журналістам, небагато. Серед них Платформа прав людини, Центр прав людини ZMINA, Харківська правозахисна група, Правозахисна група «СІЧ». Крім того, юридична платформа «Свої Люди» від Bihus.Info може допомогти знайти юриста у конкретному регіоні.
Одеський кейс — це зріз усієї країни
Очевидно, що Одеська область — не виняток, а, радше, типовий приклад системи. Сухі цифри з регіону не викликають подиву серед місцевих медійників: вони добре знають, наскільки мало справ доходить до суду, а в межах прокуратури — цей показник узагалі дорівнює нулю.
На тлі того, що на національному рівні щомісяця фіксуються десятки нових порушень свободи слова, регіональна статистика виглядає або суттєво неповною, або відсіяною ще на ранніх етапах. Формально журналісти мають право на захист, але повномасштабна війна відкинула цю свободу щонайменше на 10–15 років назад. В умовах воєнного часу знову актуалізувався старий принцип: «Немає справи — немає проблеми».
Маргарита Юзяк, Павло Колотвін, регіональний представник Інституту масової інформації в Одеській області
Photo by Michael Fousert on Unsplash
