Наразі тема безпечності і якості питної води для Миколаївської області стоїть дуже гостро, причому ситуація була складною ще до повномасштабної війни. Незважаючи на достатню кількість поверхневих джерел водопостачання, в регіоні існує дефіцит підземних, більш захищених джерел води. Крім того, Миколаївщина наразі одна з найменш забезпечених областей цим необхідним ресурсом. Так, 104 населені пункти перебувають в так званих маловодних зонах, а більше 100 населених пунктів взагалі користуються привізною питною водою. Проте органи місцевого самоврядування шукають можливості та долають виклики, спровоковані бойовими діями.
Миколаїв без води: тимчасові та постійні рішення
З початком повномасштабного вторгнення ситуація з водою тільки погіршилась. В першу чергу через руйнування інфраструктури, перебої з електрикою. Ну і, звичайно, негативно вплинули вимушена евакуація населення, втрата робочої сили, яка обслуговувала наявні мережі. Миколаївщина живе з наслідками руйнування водопровідних споруд. У квітні 2022 року, внаслідок бойових дій, було пошкоджено магістральний водогін «Дніпро-Миколаїв». Понад 400 тисяч людей залишилось без питної води.
Разом з тим, місцевими органами влади було прийнято рішення про будівництво водогону. Якщо раніше Миколаїв забезпечувався водою з Дніпра, де було джерело водопостачання, то тепер почалось будівництво лінії від річки Південний Буг до Миколаєва. Була побудована фільтрувальна станція, яка сьогодні працює в тестовому режимі. І сьогодні можна говорити про те, що на фінальних етапах знаходиться запуск по відновленню повноцінного забезпечення миколаївців питною водою, якого містяни чекали довгих чотири роки.
«Це була просто безпрецедентна криза. Завжди потрібно в таких ситуаціях шукати резервні рішення. І доволі швидко таке рішення, хай і не ідеальне, було знайдене. Але в умовах кризи ідеальних рішень не існує. Тому було вирішено запустити в водопровідну мережу воду з Бузького лиману, потім це була річка Інгулець. І, звичайно, вода звідти була зовсім не питної якості, і ця ситуація тривала декілька років. Проблем додала ще одна техногенна катастрофа, злочин з боку Російської Федерації – руйнування Каховської ГЕС і затоплення територій Миколаївської області, в тому числі», – згадує головний державний санітарний лікар Миколаївської області Дмитро Макаров.
Головним індикатором, який демонструє якість питної води, є дані об’єктивного лабораторного контролю. На рутинній основі беруться зразки води на всій території Миколаївської області. Після отримання результатів приймаються певні управлінські рішення. Будь-які відхилення від вимог державних санітарних норм і правил доносяться до відповідних структур. І тільки після цього приймаються рішення або щодо можливого обмеження водопостачання, або щодо заходів, які необхідно вжити для покращення ситуації чи пошуку альтернативних рішень.
Миколаївщина отримала безцінний, але, на жаль, важкий досвід. Досвід відсутності водопостачання в обласному центрі, ліквідації наслідків руйнування Каховської ГЕС, підтоплення території вже 2026 року, коли річка Південний Буг виходила з берегів. І за таких кризових обставин важливо говорити з людьми. Чим швидше громади прокомунікують, донесуть інформацію про те, що сталося на водогоні, до населення, тим менший ризик виникнення спалахів або епідемій небезпечних інфекційних хвороб. Про це, власне, говорить досвід Миколаєва, коли населення було проінформовано і за всі роки не було спалаху інфекційних хвороб. Попри всі ризики та складнощі становища місцевих жителів.
Відновити та забезпечити: складнощі прифронтових зон
Снігурівська громада на Миколаївщині опинилась ще в гірших обставинах. Їй не пощастило потрапити до окупації в перші дні повномасштабного вторгнення. За вісім місяців вона була звільнена, і в цей час вода не подавалася в жодному населеному пункті громади. Найбільшою складністю було зібрати колектив, бо люди розбіглися. Хтось виїхав за кордон, хтось евакуювався до інших регіонів. Фактично, комунальникам потрібно було створити з нуля команду, яка працюватиме.
На початку шляху комунальників супроводжували сапери, бо вся територія громади була замінована. З січня по березень 2023 року місцева влада змогла відновити водопостачання в усіх 18 населених пунктах громади. Окрім одного села, яке, на жаль, було повністю зруйноване. Після відновлення водопостачання майже на всіх свердловинах змінили насоси, пішла подача води. Але з огляду на те, що громада постійно під обстрілами, виникає багато проблем зі стабільним постачанням.
Необхідно оперативно працювати, проводити аварійні роботи, щоб забезпечити людей водою. За короткий проміжок часу, після деокупації , комунальники самотужки, за допомогою фондів, змогли поміняти 18,6 км централізованої водомережі та 5,4 км мережі водовідведення. Наступним серйозним викликом став теракт на Каховській ГЕС, коли громада зазнала підтоплення. Тоді постраждали, власне, Снігурівка та прилеглі до річки Інгулець села Павлівка, Юр’ївка, Галаганівка, Єлизаветівка.
«Ми почали працювати з донорами щодо встановлення додаткового енергоживлення наших свердловин. Оскільки в нас 41 свердловина, з них 39 ми відновили, дві ми не відновлюємо, бо вони розташовані в селі, де ніхто не живе,воно зруйноване війною. На сьогоднішній день у нас 31 свердловина обладнана сонячними панелями. У місті ми відновили наші пункти очищення та розливу питної води. Усього їх було два, ми ще один збудували. Всі три пункти також обладнані сонячними панелями. Крім того, на всіх свердловинах у нас є додаткові генератори. І крім цього, на базі у нас є мобільні генератори, які ми можемо оперативно доставити в будь-яку точку», – каже керівник КП «Снігурівський комунальник» Віктор Тодоров.
Комунальник згадує, що коли через блекаут у громаді по дві-три доби не було світла, вдавалося за рахунок сонячних панелей та електрогенераторів цілодобово подавати воду. Вода подається цілодобово у всіх населених пунктах громади. Система витримала тривалі відключення світла, весь час людям давали воду. Тому залишається надія, що незважаючи на прифронтовий статус, прильоти дронів та обстріли, жителі Снігурівської громади й надалі будуть забезпечені водою.
В 2023 році з’явилося п’ять свердловин у місті Снігурівка, у 2024 році в сільських населених пунктах громади пробурили також п’ять свердловин. Після завершення робіт, коли рівень води знизився, комунальники почали проводити роботи з капремонту та прочищення свердловин. За цей період капітально відремонтували чотири свердловини та сім свердловин вдалось прочистити. У кожному населеному пункті має бути як мінімум дві свердловини, бо одна має страхувати іншу.
Снігурівська громада розташована в прифронтовій зоні, з постійними обстрілами, тому потрібно, щоб були варіанти. Наразі у двох населених пунктах громади проводяться роботи з реконструкції свердловин, заміни веж та встановлення систем очищення. В акредитованих лабораторіях проводять аналізи води, які досліджують її придатність. Якщо під час аналізу є якісь негативні явища, населення сповіщають через відкриті канали зв’язку. Таким чином, громада живе в умовах війни, забезпечуючи місцевих мешканців базовими послугами.
Марія Шевчук
