Одеситка Жанна Жукова вже понад рік мешкає в Неаполі. Туди жінка перебралась за десять днів до початку повномасштабного вторгнення. В Одесі вона довгий час працювала в медіа, з яких останні кілька років була заступницею редактора одного з місцевих новинних каналів. Після переїзду до Італії Жанна змінила професію, однак про свої вміння не забула. Вона стала волонтеркою та прессекретаркою культурної організації “Volia associazione culturale”,де отримала можливість підтримувати Україну.
Журналістка ще продовжувала деякий час працювати після початку війни віддалено. Однак проект, до якого вона була залучена, закрився, через що вже довелося змінити професію остаточно. В Італії Жанна влаштувалася в барі, не за фахом, але здружилась з неапольськими медійниками, які надавали їй активну підтримку. Місцевих журналістів історія про зміну роботи зацікавила, тому вони активно спілкувались з жінкою. Жанна розповідала про Україну, стала медійною персоною, проте їй хотілось допомагати не тільки інформаційно.
«Наприкінці вересня ми вирішили, що хочемо робити календар. Я знайшла фотографа, який мешкає в Неаполі, він також українець, Юрій Чарторинський. Він одразу погодився на роботу, сказав, що все буде безкоштовно. Це також і його проект, бо всі роботи він виконував як творча людина. Ми з ним разом обирали локації для зйомок, бо я на той час ще не зовсім добре знала Неаполь. Шукали такі місця, де найкращим чином можна показати наших дівчат, щоб вони гармонійно виглядали на календарі», – згадує про підготовку до роботи Жанна Жукова.
Календар отримав назву “Українські біженці в Неаполі”. На його сторінках українські жінки, що через війну знайшли прихисток в Італії, позують в національному одязі на фоні дванадцяти найгарніших місць Неаполя. Серед українок в Італії було багато охоччих взяти участь у зйомках. Однак не всі змогли долучитись, бо хтось працює, хтось далеко живе . Ставала на перешкоді і погода. Зачіски моделям теж робили безкоштовно, але тільки зранку. І знову ж все змінювалось, доводилось шукати варіанти між часом фотографа, вільним та робочим часом учасниць.
Живучи далеко від дому, українські жінки не забували за свою батьківщину. А найголовніше, що кожна з них хоче допомагати й активно робить це. Серед моделей є такі, що вже повернулись додому, деякі тільки збираються. З собою взяли календарі, щоб зробити подарунки для своїх рідних. Однак основний тираж, звісно, залишився в Італії. Участь благодійній фотосесії став одним зі способів нагадати, що в Україні продовжується жорстока війна. Наші люди за останній рік проявили неабияку силу духу, однак щоб вистояти, їм потрібна підтримка європейської спільноти.
До проекту приєднались як українці, так і італійці. Хтось був спонсором на друк календарів, хтось надавав приміщення для виставок, хтось допомагав з медійним розголосом. Інформація про календар дійшла навіть до російської одіозної пропагандистки Скабєєвої, яка не забула сказати, що «українки в Європі заробляють тим, чим зазвичай». Жінки, які знялись для календаря, не є професійними моделями. Студентка, дизайнерка одягу, викладачка, музикантка, співробітниця страхової агенції… Це не повний перелік видів зайнятості українок, які долучились до благодійного проекту.
«Ми змогли зібрати 5 тисяч євро не просто з календарем, але й з виставкою у галереї «Бурбоніка». Там ми представляли фотографії, які теж продавали. Ці знімки на тему «Одеса без світла» робили мої колеги. Завдяки цьому вдалося зібрати ці кошти, однак продажі календарів ще не завершились, замовлення продовжують надходити досі. На зібрані кошти вже придбали генератор для однієї з військових частин, ще один генератор — до благодійного фонду Михайла Пуришева. Залишок коштів передали до благодійного фонду “Корпорація монстрів”, який робить в Одесі багато добрих справ », – розповідає Жанна Жукова.
Вона обіцяє, що це не останній подібний івент. На купівлі генераторів зупинятися ніхто не збирається, всі причетні планують надалі робити благодійні заходм. В планах вистави, експозиції, інші культурні проекти. Своєю творчістю українці в Італії хочуть акумулювати кошти і далі допомагати. Ще не вирішили, кому саме, однак всі чудово розуміють, що підтримка буде необхідна й надалі протягом тривалого часу. Найголовніше, що люди, які прагнуть щось робити на краще, знайшли один одного, самоорганізувались, та готові надалі робити корисні речі для своєї країни. Навіть якщо фізично далеко від неї.
Паралельно із цим Жанна Жукова продовжує організовувати свій побут в Неаполі. Таких, як вона, зараз мільйони українців. Живучи за кордоном, вони вимушені шукати внутрішній ресурс на речі, які вдома були доведені до автоматизму. Навіть похід до магазину за продуктами чи візит до перукаря на перших етапах викликають складнощі, бо все нове й й чуже. Паралельно на це нашаровуються переживання за рідних та близьких, які залишаються в Україні. Облаштовувати життя в іншій державі непросто навіть тоді, коли тебе всі підтримують. В Італії, переважно, Жанні зустрічались саме такі люди.
«Італійці, коли приходять до мене на роботу, розпитують, як там Україна. Цікавляться війною, питають, як там живуть люди і коли вже перемога. І вони мені казали, що українці дуже довго співвіснують разом з італійцями. Останні їм довірили найдорожче — своїх батьків. Українці проявили себе в Італії як працьовита нація, однак тут уявлення не мали, які ми сильні. І такі речі було дуже приємно чути. Звісно, російська пропаганда працює і тут, подекуди вона пробивається у людських розмовах. Але протистояти їй допомагає те, що тут були українці, які розповідали жителям Італії про справжній стан речей», – говорить Жанна Жукова.
Знаходячись за тисячі кілометрів від рідної Одеси, жінка не забуває про свою батьківщину й максимально підтримує її. Жанна зазначає, що наш народ хоче не лише вистояти, але й перемогти. Всі друзі, з якими вона спілкується і які зараз лишаються в Україні абсолютно впевнені, що ми переможемо. Звісно ніхто не знає коли ця перемога буде, але сумнівів у ній немає. Є багато страхів з приводу того, що буде далі, розуміння, що попереду в українців багато випробувань. Однак разом з тим є мотивація не здаватись. Бо люди знають, за що вони стоять й проти чого вони борються.
Марія Шевчук
