Яке становище друкованої преси в Україні? На чому робити акцент при висвітленні жіночих історій? І яка ситуація з правами людини в контексті євроінтеграції? Ці та інші питання піднімалися на Wonder Media Forum, який днями відбувся в Києві. Захід став майданчиком для обговорення суспільно важливих проблем, які стосуються прав людини. На форум приїхали медійниці з усієї України, зокрема й з Одеси. Вони мали можливість долучитись до суспільних обговорень та отримати ідеї для нових матеріалів. Як засвідчили подальші дискусії, жіночі історії висвітлюються менше, ніж в цьому є потреба.
Ця проблема існувала задовго до повномасштабного вторгнення. Останніми роками цей розрив тільки поглибився. Жінки набагато рідше виступають як експертки, не так часто стають героїнями публікацій, пов’язаних із політикою, економікою та безпекою. Професійні досягнення часто опиняються «за кадром», натомість предметом суспільного обговорення стають зовнішність, сімейний статус, а не професійні якості. Такі акценти формують картину, де внесок половини суспільства залишається недостатньо висвітленим. Зокрема, коли мова йде про виклики, з якими стикаються жінки під час війни.
«Мені здається, нам варто більше розповідати про жінок, які чекають своїх коханих людей із фронту. Розповідати про ці вразливі досвіди дуже важливо, це потрібно робити, і це буде відгукуватися великій частині людей. Ми живемо під час війни, і таких історій, на жаль, останніми роками дуже багато. Ще якщо ми пишемо про жінок, то часто це або представниці молоді, або середнього віку. А про старше покоління історій мало. У нас складається враження, що якщо жінка йде на пенсію, так вона ніби зникає із суспільного простору в прямому сенсі цього слова. І питання, що робити далі, як будувати своє життя, для багатьох залишається відкритим», – говорить керівниця медіанапрямку проєкту «Гендер в деталях» Ірина Дєдушева.
На її думку, в українських медіа не вистачає історій про жінок, які щодня стикаються з побутовими труднощами. Зокрема про жінок з інвалідністю, або тих, хто виконує важку доглядову працю. Також мало уваги приділяється тим, хто мешкає в невеликих селах та містечках. Історії, які публікуються, орієнтовані на успішні випадки, транслюючи образ жінки, яка реалізувала себе в професії чи заснувала власний бізнес. Однак не всі можуть бачити себе в таких публікаціях та асоціювати себе з героїнями. При цьому важлива «невидима праця» продовжує залишатися за кадром.
Повномасштабна війна зробила жіночий досвід ще більш складним і водночас більш помітним. Мільйони українок були змушені покинути свої домівки, шукати безпеки за кордоном або в інших регіонах країни. Багато хто взяв на себе відповідальність за дітей, літніх родичів і підтримку родин у час невизначеності. Водночас жінки стали волонтерками, пішли до ЗСУ, заснували благодійні фонди чи очолили громадські ініціативи.
Попри це, вони продовжують стикатися з нерівною оплатою праці, ризиками насильства, складнощами з доступом до соціальних послуг і психологічним навантаженням, яке часто ігнорується. Війна не лише створила нові виклики, а й загострила ті проблеми, які існували задовго до її початку.У темі захисту прав людини «підливають масла у вогонь» деякі законодавчі ініціативи, які викликали хвилю протестів у різних містах України, зокрема в Одесі.
Мова йде про зміни до Цивільного кодексу, які, на думку правозахисників та представників громадянського суспільства, могли негативно вплинути на права людини. Основні претензії до нього стосуються звуження прав людини, зокрема через потенційні обмеження на розірвання шлюбу під час вагітності чи після народження дитини та ігнорування проблем одностатевих пар. Саме тому в багатьох містах відбулися публічні акції, обговорення та звернення до влади із закликом не ухвалювати законопроєкт.
Народна депутатка України від партії «Голос» Інна Совсун говорить, що у Верховній Раді є розуміння, що у випадку порушення прав людини можуть бути політичні наслідки. Після минулорічних протестів з НАБУ і САП посилилось підозріле ставлення до потенційних корупційних лазівок, принаймні публічно. А от тему прав людини, як політичну ідею, довгий час недооцінювали й не думали, що когось ця тема серйозно цікавитиме. Однак коли пропозицію нового Цивільного кодексу підтримали в першому читанні, то багато українців були відверто обурені його положеннями.
В деяких представників депутатської спільноти була думка, що тема прав людини «не на часі». Законопроєкт писався без огляду на положення, які має ухвалити Україна на шляху до євроінтеграції, не проходив громадських слухань. І навіть коли він виходив на голосування, то не всі парламентарі уважно читали положення й вносили пропозиції та зауваження. Багато хто очікував, що законопроєкт №15150 стане прохідною ініціативою, на яку особливо ніхто не зверне уваги. Однак у підсумку його прийняття у першому читанні обернулося серйозним політичним скандалом, якого ніхто не очікував.
«Я окремо вдячна людям з регіонів, які виходили на акції протесту, тому що, чесно кажучи, саме той факт, що люди в регіонах виходили, вразив всіх найбільше. Одна справа, коли ці протести відбуваються в Києві. Коли, скажімо так, якісь хіпстери та феміністки, повиходили і все. А коли люди в регіонах почали протестувати, то тут уже депутати такі: “Щось ми взагалі всю цю історію з правами людини пропустили мимо вух, а виявляється, що це важливо”. Я не впевнена, що хтось виніс з цього глибокі уроки та радикально переосмислив свою позицію. Але деякі колеги були відверто здивовані, що права людини важливі для громадян України,» – зазначає Інна Совсун.
В Одесі такі акції відбувались двічі, в протестних заходах взяли участь десятки людей. Вони зазначали, що нові положення, у випадку прийняття нових ініціатив, ускладнять процес розлучення, дозволять уникнути сплати аліментів недобросовісними батьками. Більше протестувальників було, хіба що минулого року, коли з’явився ризик ліквідації НАБУ та САП. Тоді до думки громадськості прислухалися, і скандальний законопроєкт був відкликаний. Зараз суспільство привертає увагу до положень, які стосуються прав людини, і є ймовірність, що люди знову будуть почуті.
Марія Шевчук
